Кримські татари в Узбекистані — частина кримськотатарського народу, що проживає на території Узбекистану. Більшість громади є нащадками депортованих із Криму в 1944 році або осіб, що народилися в місцях спецпоселень. Протягом 1944—1989 років Узбекистан був основним місцем розселення кримськотатарського етносу у вигнанні.
Історія Масове переселення кримських татар до Узбекистану відбулося 18–20 травня 1944 року в ході спецоперації НКВС. Згідно з постановою ДКО СРСР № 5859сс, народ був звинувачений у масовому колабораціонізмі.
До Узбецької РСР було спрямовано понад 151 000 осіб (близько 80 % від загальної кількості депортованих). Основними регіонами розселення стали Ташкентська, Самаркандська, Андижанська та Ферганська області.
Депортовані перебували в статусі «спецпоселенців» без права пересування. Смертність у перші роки через малярію, дизентерію та виснаження була катастрофічною. За оцінками активістів національного руху, за перші два роки загинуло до 46 % депортованих, за офіційними даними НКВС — близько 18-20 %.
Після 1956 року (Указ ПВС СРСР від 28 квітня) режим спецпоселень було скасовано, але заборона на повернення до Криму залишалася чинною до 1989 року.
Культурне життя У 1957 році в Ташкенті було відтворено державний ансамбль пісні і танцю «Хайтарма». У видавництві літератури та мистецтва ім. Гафура Гуляма публікувалися твори кримськотатарських письменників (Шаміля Алядіна, Черкеза Алі та інших).
Проживання значною за чисельністю групи кримськотатарської інтелігенції в столиці Узбекистану, її прагнення зберегти далеко від Батьківщини свою мову, традиції і звичаї, повернутися до витоків національної культури зумовило створення у 1997 році Ташкентського національного культурного центру кримських татар «Авдет» (НКЦ «Авдет») — «Повернення».
Кримськотатарською діаспорою Узбекистану проводяться культурно-просвітницькі заходи, присвячені життю і творчості кримськотатарських діячів культури Узбекистану: письменників Шаміля Алядіна, Чекеза-Алі, Нузета Умерова, Куртнезіров, скульптора Айдера Алієва, художника-гобеліста Мустафи Чурлу, композиторів Ягі Шерфетдінова, Едема Налбантова, Ільяса Бахшиш.
При «Авдеті» працюють гуртки рідної мови, танців, проводяться вечори національної культури, музики і поезії кримських татар, а також концерти творчої молоді, зустрічі з художниками. На виставках Академії мистецтв Узбекистану експонувалися твори узбецьких художників кримськотатарського походження — Рустема Емінова, Мустафи Алієва, Гузи Аліматової, Сейрана Куртджеміля. Команда національного культурного центру з міні-футболу «Аюдаг» бере участь у турнірах серед команд культурних центрів.
Також, при культурному центрі кримських татар діють вокально-інструментальні ансамблі «Ватан», «Хайтарма» та «Каранфіль».
Кримськотатарською діаспорою Узбекистану організовуються святкування таких національних свят, як: Наврез, Хидирлез, Дервіза байрам, Йыл геджесі, Ораза-байрам і Курбан байрам.
З нагоди вшанування жертв депортації кримських татар щорічно 18 травня кримськотатарська діаспора Узбекистану організовує покладання квітів на Меморіальному комплексі «Шахідлар Хотірасі» (пам'яті жертв репресій). До церемонії щороку долучаються працівники Посольства України та української діаспори Узбекистану.
Представники кримськотатарської діаспори Узбекистану завжди беруть участь у заходах, які організовує Посольство України, зокрема у таких, як: святкування Дня Незалежності України, Дня Конституції України, Дня прапора кримськотатарського народу, Дня Соборності України тощо.
Чисельність Динаміка чисельності кримських татар в Узбекистані відображає три етапи: примусове розселення після депортації (1944), демографічне зростання (1960—1980) та масову репатріацію до Криму (після 1989 року). Точне обчислення ускладнювалося радянською практикою обліку кримських татар у загальній графі «татари».
Згідно з архівними даними НКВС, станом на липень 1944 року до Узбецької РСР було привезено 151 136 кримських татар. Через високу смертність у перші роки чисельність скоротилася, проте згодом стабілізувалася. За уточненими даними переписів та оцінками істориків, динаміка виглядала так:
1959 рік: близько 120 000 осіб (перший повоєнний перепис). 1970 рік: близько 135 000 осіб. 1979 рік: близько 165 000 осіб. 1989 рік: 188 839 осіб (пікова чисельність перед початком масового повернення).
Після розпаду СРСР розпочався стрімкий відтік населення. За даними перепису населення Узбекистану 1989 року, в республіці проживало майже 189 тисяч кримських татар, проте вже до середини 1990-х років більшість із них виїхала до Криму.
Початок 2000-х: за оцінками експертів, в Узбекистані залишалося близько 40 000 — 50 000 осіб.
2020-ті роки: офіційні дані щодо окремої чисельності кримських татар відсутні, оскільки вони обліковуються разом із татарами Поволжя (загальна кількість татар в Узбекистані становить понад 200 тисяч). За оцінками національних культурних центрів, кількість власне кримських татар становить від 30 000 до 60 000 осіб, переважно в Ташкенті та Самарканді.
Розселення Найбільша концентрація кримськотатарського населення спостерігалася в промислових центрах та сільськогосподарських районах:
Ташкентська область та місто Ташкент: понад 80 000 осіб (найбільші громади в містах Чирчик, Ангрен, Янгіюль).
Самаркандська область: близько 35 000 осіб.
Ферганська долина: близько 25 000 осіб (Фергана, Коканд).
Кашкадар'їнська область: близько 15 000 осіб.
Примітки