Тримельхіон (лат. Trimalchio) — вигаданий персонаж античного сатиричного роману Сатирикон давньоримського письменника Петронія. Один із найяскравіших образів твору, що уособлює розбагатілого вільновідпущеника, який прагне наслідувати аристократію, але демонструє несмак і неосвіченість.
Джерело образу Тримельхіон є центральною фігурою найвідомішого фрагмента Сатирикону — епізоду Cena Trimalchionis («Бенкет Тримельхіона»), який зберігся майже повністю. Саме цей розділ став класичним прикладом римської сатири на соціальні зміни в епоху ранньої Римської імперії.
Характеристика персонажа Тримельхіон — колишній раб, який завдяки комерції та спритності накопичив величезні статки. Попри матеріальний успіх, він:
не має системної освіти; говорить із численними помилками; прагне виглядати витонченим і культурним; демонструє показну розкіш і марнотратство.
Його поведінка характеризується поєднанням самовпевненості, вульгарності та прагнення до соціального визнання.
Бенкет Тримельхіона Епізод «Бенкету Тримельхіона» є сатиричним центром твору. У ньому описано розкішну трапезу, під час якої господар:
подає екстравагантні й символічні страви; організовує театралізовані вистави; демонструє багатство через надмірність; виголошує недоречні «філософські» міркування.
Сцена підкреслює контраст між матеріальним достатком і культурною обмеженістю героя.
Соціальний і культурний контекст Образ Тримельхіона відображає явище соціальної мобільності у Римській імперії, коли вільновідпущеники могли досягати значного економічного впливу. Водночас традиційна аристократія ставилася до них із зневагою.
Персонаж слугує засобом критики:
нових багатіїв; деградації смаку; імітації аристократичних норм без їхнього змісту.
Символіка образу У літературознавстві Тримельхіон часто розглядається як архетип:
«вискочки»; людини, що ототожнює статус із багатством; соціального типу, який наслідує вищі верстви без розуміння їхньої культури.
Вплив і рецепція Образ Тримельхіона мав значний вплив на європейську культуру:
став символом показної розкоші та несмаку; використовувався як алегорія в літературі та публіцистиці; надихнув численні художні інтерпретації.
Серед найвідоміших адаптацій — фільм Сатирикон Фелліні (1969) режисера Федеріко Фелліні.
Див. також Сатирикон Петроній Римська література Сатира
Джерела Petronius. Satyricon. Conte, G. B. Latin Literature: A History. Walsh, P. G. The Roman Novel.
Посилання
Примітки