Мико́ла Віке́нтійович Альберті́ні (, Остер, Остерський повіт, Чернігівська губернія —†, Санкт-Петербург) — публіцист Російській імперії; педагог Брестського кадетського корпусу, 2-го Московського кадетського корпусу і Сирітського кадетського корпусу; колезький радник, кандидат права С. Венгеров, «Критико-биогр. словарь», т. I, стр. 451—454 и 951. Энциклопедические словари: сост. русск. учен. и литер., т. III, Толля и Березина. — «Новое Время», 1890 г., № 5180. — Адрес-календари 1884—1888 гг., член Кабінету Його Імператорської Величності.
Життєпис Дід по лінії родоводу його батька був італійцем, композитор капельмейстер Вінченцо Альбертіни (). Бабуся — полька. Батько його був католиком. Мати його Коркунова була росіянкою, і Микола сповідував Православ'я.
Після навчання в Остерському повітовому училищі Альбертіні вступив у 1839 р. на навчання до 3-ї Московської гімназії.
Закінчив із золотою медаллю в 1846 р. Виноградов П. А., «Краткий исторический очерк пятидесятилетия Московской III гимназии». (1839—1889 г.) — : тип. А. Левенсон и К°, 1889. — С. 215.. І в 1846 р. вступив на навчання до Московського університету.
У 1851 р. закінчив юридичний факультет Імператорського Московського університету зі ступенем кандидата права.
Був викладачем законознавства та історії у 2-му Московському кадетському корпусі, викладачем законознавства Олександрівського Брестського кадетського корпусу та в Московському Олександрійському сирітському кадетському корпусі .
В 1859 р. був членом редакції «», потім мав близьку участь в «Вітчизняних записках», де звернув на себе увагу політичними оглядами.
З 1863 р. вів відділ іноземної політики в газеті «Голос».
Якийсь час співпрацював у «» .
До 26 жовтня 1866 р. утримувався в Петропавлівській фортеці, після чого висланий до м. Архангельська. У 1866 р. відбулася шестирічна перерва в його журналістській праці, внаслідок арешту та адміністративного заслання до Архангельської губернії. У жовтні 1867 р. відправлений до м. Шенкурськ.
На засланні він був разом з автором вірша «Ще не вмерла Україна» Чубинським П.П. .
З 1868 р. мешкав у м. Архангельськ для лікування, де він потім служив у «губернському по селянським справам присутності».
У жовтні 1872 р. отримав дозвіл переїхати до м. Ревель, де він працював у канцелярії правління Естляндської губернії.
Наприкінці 1873 р., після зняття жандармського нагляду, був призначений працювати асесором губернського правління.
З 1876 р. — директор Естляндського тюремного каземату, від 1877 р. служив у Міністерстві внутрішнії справ Альбертини Н. В.: биографическая справка, 1989 / Ш. А. Гумеров, «Русские писатели» (1800—1917). Биографический словарь. Том 1. , «Советская энциклопедия», 1989.
Пізніше він знову став одним із найближчих співробітників «Голосу», в якому працював до самого його закриття, розміщуючи щодня передові статті під назвою «Інтереси дня» та іноді фейлетони без підпису або з псевдонімом Н. Старик".
Після закриття «Голосу» короткий час співпрацював у «Новому часі».
Микола Вікентійович Альбертіні був представником поміркованого лібералізму, і йому доводилося вести полеміку на два фронти: на початку 1860-х років на нього різко нападали представники радикального напрямку, Микола Чернишевський та , і в той же час, він захищав прогресивний рух 1860-х років від нападок, що виходили з протилежного табору.
Найбільш популярні його публікації: "Політичні ідеї Токвіля і відгуки про нього в «Сучаснику» («Отечествен. Записки», 1861, № 8); «Особливий напрямок у науці та журналістиці» («Отечеств. Зап.», 1863, № 2); «Ответ Современнику» («Отеч. Зап.», 1861, № 8).
У 1880 р. переїхав у Петербург.
З 1883 р. до 1888 р. був колезьким радником зарахованим до Кабінету Його Імператорської Величності.
Микола Вікентійович Альбертіні помер 31 липня (12 серпня) 1890 року на околицях Санкт-Петербурга. Похований у Воскресенському Новодівичому монастирі (Санкт-Петербург).
Примітки
Джерела
Энциклопедический словарь Т-ва «Бр. A. и И. Гранатъ и К». СЕДЬМОЕ, СОВЕРШЕННО ПЕРЕРАБОТАННОЕ ИЗДАНІЕ, под ред. проф. В. Я. Железнова, проф. M. М. Ковалевснаго, проф. С. А, Муромцева и проф. K. А. Тимирязева. 9-е СТЕРЕОТИПНОЕ ИЗДАНІЕ. Том 2-й (Актъ—Анатоцизмъ). — С.319-320 Гумеров Ш. А., «АЛЬБЕРТИ́НИ Николай Викентьевич» // Русские писатели, 1800—1917 : Биографический словарь / гл. ред. П. А. Николаев. — : изд. Советская энциклопедия, 1989. — Т.1 : А—Г. — С.52—53. — 672 с. — (Сер. биогр. словарей: Русские писатели. 11—20 вв.). — 100 000 экз. — .
Посилання
Альбертини, Николай Викентьевич, публицист / С. Венгеров, «Критико-биографический словарь», т.I, стр. 451—454 и 951; Энциклопедические словари: составленные русскими учеными и литераторами, т.III, Толли и Березина, — «Новое Время» 1890 г., № 5180; Адрес-календари 1884—1888 гг. А. Б. Кустов, Альбертини Николай Викентьевич (1826—1890) / Некрополь Санкт-Петербурга и окрестностей Виктор Мясников, Николай Альбертини, Биография. Николай Альбертини: путь от юриста к публицисту, 06.08.2007