Мартолоси () — сила внутрішньої безпеки Османської імперії на Балканах (Румелія), яка діяла переважно з XV по XVII століття. Спочатку вона складалася з місцевого переважно християнського населення (Рум міллет), але з часом її члени прийняли іслам. За військову службу їм надавали привілейований статус (як аскери) порівняно з раєю. Їхні командири були переважно мусульманами.

Завдання та привілеї У середині XV століття, після османських завоювань, мартолоси використовувалися як озброєна поліція. Зазвичай вони працювали на місцях як прикордонні патрулі в мирний час, охоронці фортець, охоронці шахт, стратегічні дорожні охоронці (дербенди), а іноді їх використовували як збирачів податків або під час війни як солдатів. Вони були подібні до іншої організації — войнуків, яких вербували на південнослов'янських територіях, спочатку маючи завдання оборони та безпеки, а пізніше використовувалися як допоміжні транспортні підрозділи.

Завдяки своїм посадам, їм дозволялося утримувати тімари. Вони отримували щоденну плату та статус аскерів, незважаючи на те, що все ще були християнами. Їхні командири були переважно мусульманами (мартолос-баші). Цей обов'язок був спадковим. Вони були звільнені від джизії та різних місцевих податків.

Історія Систему мартолосів було запозичено з Візантійської імперії. Переважно рекрутовані з Балкан, вони обиралися з православних християн-землевласників, які, зберігаючи свою релігію, належали до стану аскерів. Племена половців-кипчаків, які у 1241 році втекли на Балкани від монголів, були заселені Нікейською імперією у Віфінії та прикордонних регіонах, таких як Фригія та Пафлагонія. Також стверджується, що коли Османська імперія розширила свої володіння у цьому регіоні, вони відіграли важливу роль у захопленні Віфінії Османською імперією, допомагаючи своїм родичам-тюркам. Одним із висновків є те, що в цей період, особливо в регіоні під назвою Віфінія, згідно з джерелами про заснування Османської імперії, деякі половці-кипчаки були включені до організації мартолосів. Також відомо, що ці тюрки, згадані серед тих, хто в Османської імперії ставилися до релігійних питань толерантно, жили у власних поселеннях, зберігаючи свої звичаї та культуру.

Мартолоси використовувалися як озброєна поліція в середині XV століття, а в наступні два століття виконували різні завдання безпеки. У північно-західній Боснії та частинах Хорватії (санджак Кліс та Ліка) османи заселили сербів та волохів, яких було включено до спадкових християнських груп мартолосів та войнуків.Ivo Banac; (1984) The National Question in Yugoslavia: Origins, History, Politics p. 43; Cornell University Press, В Османській Угорщині та районі Буди мартолосами у великій кількості служили серби. Мартолоси були переважно християнського походження, переважно набраними з волохів та влахоподібного населення.Kursar Vjeran; (2013) Being an Ottoman Vlach: On Vlach Identity(ies), Role and Status in Western Parts of the Ottoman Balkans (15th-18th Centuries) p. 134;. OTAM. Ankara. 34 Спочатку вони складалися з місцевого переважно християнського населення (Рум міллет), але з часом частина навернулася до ісламу. У XVII столітті, після зростання місцевого християнського антагонізму на Балканах, мартолоси, яких виставляли проти гайдуків (повстанців), мали неприязнь, і деякі з них приєдналися до повстанців. Через це 1692 року Порта скасувала право балканських християн служити мартолосами. До 1722 року румелійський бейлербей Осман-паша об'єднав організацію з мусульманськими пандорами (місцевою поліцією безпеки). Деякі мартолоси збереглися в Північній Македонії до ХІХ століття, а потім були замінені реформами Танзимата.

Термінологія , походить від , що означає «озброєна людина, ополченець». Будучи оригінальним словом для позначення християн в османській армії, слово «martolos» стало загальним для різних християнських військових груп та окремих осіб, яке османи використовували для позначення християнських шпигунів, слідопитів, посланців, дунайських човнярів та охоронців фортець, а також для позначення християнських повстанців, які боролися проти акинджів. За часів правління Сулеймана (1520—1566) цей термін також використовувався для позначення місцевих християнських поліцейських сил, особливо в регіонах Чорногорії та Мореї, що кишіли розбійниками.

Примітки

Джерела