Обло́га Бі́лої Це́ркви — невдала облога фортеці Біла Церква союзною армією гетьмана Пилипа Орлика, яка тривала 25—27 березня 1711 року. Переломний епізод походу Орлика на Правобережну Україну під час Великої Північної та Російсько-турецької війн.

Союзна армія, що складалася із запорозьких козаків, правобережних полків, польських прибічників Станіслава Лещинського та кримськотатарських (ногайських) підрозділів, змогла здобути нижнє місто, однак не змогла взяти Білоцерківський замок. Через брак важкої артилерії та зраду кримських союзників, які знялися з позицій і розпочали грабунки цивільного населення та забір ясиру, правобережні козаки почали масово залишати армію для захисту власних родин. Облогу було знято, а військо Орлика змушене було відступити.

Передумови

Після поразки Івана Мазепи та Карла XII у Полтавській битві 1709 року частина козацької старшини, запорожців та польських прибічників шведського короля відступила на територію Османської імперії. У квітні 1710 року в Бендерах Пилипа Орлика було обрано гетьманом Війська Запорозького в вигнанні. Наприкінці 1710 року Османська імперія оголосила війну Московському царству. Орлик уклав союз із Кримським ханством та Швецією, розпочавши підготовку до визволення Правобережної України.

На початку 1711 року союзна армія вирушила у похід. У її складі перебували козацькі полки під проводом Пилипа Орлика, запорожці на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, польські загони генерала Юзефа Потоцького, а також ногайські сили під орудою султана Мехмеда Ґерая. Під час просування до них масово приєднувалися місцеві козаки й жителі, незадоволені московською адміністрацією та союзним їй польським королем Августом II. Після перемоги під Лисянкою перед армією Орлика відкрився прямий шлях на Білу Церкву.

Проте подальше просування союзників у районі Синява — Рокитне ускладнювалося складними погодними умовами (глибокий сніг, відлига) та зруйнованими переправами через річку Рось. Військо витратило тиждень на відновлення мосту й греблі біля СинявиПереписка Орлика й інших діячів походу в Чтен. Импер. Москов. Истор. Обід. 1847, No. 1, с. 68. Через труднощі із забезпеченням активізувалися реквізиції, що спричинило падіння дисципліни — ногайці й поляки вдавалися до насильства проти місцевого населенняПереписка Орлика й інших діячів походу в Чтен. Импер. Москов. Истор. Обід. 1847, No. 1, с. 58.

Біла Церква на той час була головним московським форпостом на Правобережжі. Місцевий козацький Білоцерківський полк під орудою полковника Антіна Танського зберіг вірність московському царю. Квадратну фортецю (розміром 86 на 86 сажнів) із земляними валами, чотирма бастіонами, двома равелінами та сухим ровом обороняв гарнізон під командуванням бригадира Григорія Анненкова. Напередодні підходу Орлика до твердині доставили достатньо боєприпасів і провіанту. Загалом гарнізон налічував 500 московських солдатів, 300 драгунів та білоцерківських козаків, маючи на озброєнні 50 гармат.

Сили Орлика біля Білої Церкви становили близько 30 000 — 33 000 осіб (20 000 ногайців, 10 000 запорожців і правобережних козаків, 3 000 поляків та волохів). Однак армія практично не мала облогової артилерії — у її розпорядженні було лише від 4 до 8 легких польових гарматКореспонденція з Бендер (анонімна) з 6(16) травня 1711 — Preuss. Geh. St.-flr. Rep. XI. Russland 22a — додаток до реляції пруського резидента у Відні з 27 червня н. ст. 1711 р..

Перебіг облоги Облога розпочалася 25 березня 1711 року. Перший штурм твердині було успішно відбито потужним артилерійським вогнем гарнізону. На другий день (26 березня) нападникам вдалося захопити нижнє місто. Оборонці (московські війська та козаки Танського) відступили до замку (цитаделі) й продовжили чинити запеклий опір.

Закріпившись у нижньому місті, козаки Орлика почали зводити шанці для підходу до замкових валів. Упродовж другого та третього днів облоги було здійснено два масштабні штурми замку, але обидва виявилися безрезультатнимиМышлаевскій: «Сборникъ военно-историческихъ матеріалові», С.-Петербургъ 1898, с. 230 і далі. Московський гарнізон здійснював вдалі контратаки й вилазки, які заважали веденню облогових робіт.

Чисельна перевага нападників не відіграла вирішальної ролі: Татарська та польська кіннота була непридатна для штурму добре укріплених фортець. Нечисленна артилерія Орлика не могла пробити міцні земляні вали чи придушити вогонь 50 гармат гарнізону. Присутні у війську нечисленні шведські офіцери не мали важелів впливу для ефективного управління козацьким військом (шведський хроніст Еразм Генріх Вейсмантель описував козаків як недостатньо дисциплінованих для системних облогових дій).

Зрада татар та зняття облоги Три дні безуспішних штурмів (25—27 березня) підірвали бойовий дух нападників. Серед татар зростало невдоволення: молодий і недосвідчений султан Мехмед Ґерай не міг утримати орду, яка вимагала здобичі та дозволу на забір ясируПереписка Орлика й інших діячів походу в Чтен. Импер. Москов. Истор. Обід. 1847, No. 1, с. 38. Ситуацію ускладнювала нестача фуражу й провіанту, а також весняна відлига і розлив річок, що загрожували позбавити татарську кінноту мобільності в разі підходу основних московських сил.

Не бачачи перспектив у подальшій облозі, кримські загони самовільно знялися з позицій і розсипалися по Правобережжю аж до Дніпра, а далі рушили на південь до Південного Бугу, грабуючи села та беручи в полон місцеве населення. Пилип Орлик особисто наздоганяв султана, благаючи повернутися або залишити хоча б 10-тисячний загін для продовження кампанії, проте отримав категоричну відмову.

Дії орди мали катастрофічні наслідки для всього походу: дізнавшись, що союзники палять села й забирають у рабство їхніх жінок і дітей, правобережні козаки почали масово кидати табір і розходитися, щоб урятувати свої родиниКостомаров Н. И. Мазепа и мазепинцы. — СПб., 1855. — С. 634.. Армія Орлика танула на очах. Загроза підходу московських підкріплень змусила гетьмана зняти облогу й відступити до Фастова, а згодом — до Дністра.

Загальні втрати війська Пилипа Орлика під час облоги Білої Церкви становили до 1 000 осіб.

Наслідки та значення Невдача під Білою Церквою стала переломним моментом у поході 1711 року. Нездатність захопити головний військово-політичний центр регіону позбавила Пилипа Орлика можливості закріпитися на Правобережній Україні та створити тут повноцінну гетьманську адміністрацію. Масовий відхід населення та розпад козацьких полків через грабунки кримців остаточно зруйнували початковий успіх кампанії.

Утім, стратегічна ситуація змінилася вже влітку того ж року під час Прутського походу. За умовами Прутського мирного договору Московське царство зобов'язалося вивести свої війська з Правобережної України та відмовитися від претензій на ці землі на користь Речі Посполитої.

Примітки

Джерела та література

Посилання Д-р. Б. Крупницький. Пилип Орлик на Правобережній Україні в 1711 р. (За державність No. 4, 1934) О. Дубина. Шведські та татарські аспекти походу Пилипа Орлика