Молдавські війни магнатів (також Молдавські походи магнатів, Молдавські війни польських магнатів) — серія збройних конфліктів наприкінці XVI — на початку XVII століття, в ході яких магнати Речі Посполитої втручалися у внутрішні справи Молдавського князівства, зіштовхуючись із інтересами Габсбургів та Османської імперії за вплив і панування над цим дунайським князівством.
Передумови та причини конфлікту
Ян Замойський, великий канцлер коронний і великий гетьман коронний, відомий своєю опозицією до Габсбургів, був послідовним прибічником експансії Речі Посполитої на південь. Ще з часів підготовки короля Стефана Баторія до війни проти Османської імперії Замойський підтримував ці плани, вважаючи їх важливою довгостроковою стратегією держави. Будь-яка антиосманська політика знаходила гарячу підтримку з боку Святого Престолу; зокрема, Папа Сикст V рішуче виступав за розгортання війни між Річчю Посполитою та Османами.
Великий вплив на події мали три потужні магнатські роди Речі Посполитої — Потоцькі, Корецькі та Вишневецькі, які мали родинні зв'язки з молдавським господарцем (князем) Єремією Могилою (після його смерті у 1606 році вони всіляко підтримували його нащадків та прагнули утримати трон під контролем роду Могил).
Наприкінці XVI століття стосунки між Річчю Посполитою та Османською імперією, які й раніше не були приязними, суттєво загострилися через самовільні дії запорозьких козаків. Починаючи з другої половини XVI століття, козаки здійснювали постійні походи на османські володіння. Уряд Речі Посполитої не мав повного контролю над незалежним козацтвом, проте османська сторона покладала відповідальність саме на Варшаву, оскільки козаки номінально вважалися підданими коронної влади. У відповідь османські васали — кримські татари та ногайці — регулярно спустошували південно-східні окраїни Речі Посполитої (Поділля, Брацлавщина, Покуття).
Проте якщо кримські набіги відбувалися переважно малонаселеними прикордонними територіями, то козацькі походи завдавали ударів по самому серцю Османської імперії — багатих торговельних містах на чорноморському узбережжі. Використовуючи Дніпро як головну артерію, козаки на чайках діставалися узбережжя за кілька днів, а до 1615 року навіть спалили передмістя Константинополя.
Усі міждержавні угоди між Османською імперією та Річчю Посполитою містили зобов'язання приборкати козаків і татар, але жодна зі сторін не могла забезпечити їх повне виконання. За внутрішніми домовленостями з владою Речі Посполитої козаки неодноразово обіцяли спалити свої човни й припинити напади. Проте козацькі чайки будувалися швидко, а сам спосіб життя козацтва вимагав регулярних військових здобутків. Крім того, Габсбурги нерідко підкуповували козаків, заохочуючи їх до нападів на османські володіння, щоб послабити тиск Стамбула на власні кордони. Десятиліття взаємного грабунку перетворили південно-східне прикордоння Речі Посполитої на зону безперервної локальної війни. Паралельно на прохання австрійського імператора козацькі загони (зокрема під проводом Северина Наливайка та Григорія Лободи) у 1594—1595 роках здійснювали власні масштабні походи у Молдову та Волощину.
Війни магнатів (1593–1617) 1593—1595
У 1593 році розпочалася тривала Тринадцятирічна війна між Османською імперією та Габсбургами. У 1594 році кримський хан Гази II Ґерай зібрав 20–30-тисячне військо і здійснив нищівний набіг на Покуття, після чого через гірські перевали пройшов до Угорщини для грабунку австрійських земель. Війська Речі Посполитої зібралися занадто пізно і не змогли перехопити орду.
Тим часом князь Трансильванії Сигізмунд Баторій (племінник колишнього польського короля Стефана Баторія) посилив вплив Габсбургів у Молдові, звівши на молдавський престол Стефана Розвана. Стефан Розван був вихідцем валаським ромом (його батько був османським мусульманином, а отже, не був рабом) і одружився з молдавською шляхтянкою (його драматична доля пізніше лягла в основу п'єси румунського письменника й історика Гашдеу Богдана Петричейку).
Османська Порта зазвичай мирилася з пропольськими господарями в Яссах, якщо Річ Посполита дотримувалася нейтралітету або мала антигабсбурзьку орієнтацію. Однак коли війська імператора Рудольфа II здобули контроль над Молдовою та Трансильванією і почали підтримувати князя Волощини Михайла Хороброго, Османи сприйняли це як пряму загрозу й почали готувати власну військову інтервенцію.
У 1595 році Ян Замойський, переконаний молдавськими біженцями, вирішив діяти. Коронні війська чисельністю близько 7000–8000 вояків під проводом великого гетьмана перетнули Дністер, розбили місцеву опозицію (у той час як трансильванські сили відступили) та османські загони, після чого звели на молдавський престол Єремію Могилу як васала Речі Посполитої. У Стамбулі це було сприйнято як прямий виклик, адже Порта готувала власну кандидатуру.
Замойський вступив у переговори з великим візиром Коджа Сінан-пашею та османським губернатором у Тягині, переконуючи їх у мирних намірах Речі Посполитої. Проте хан Гази II Ґерай вдерся до Молдови із 20-тисячною татарською кіннотою (без артилерії та з невеликою кількістю яничарів). Замойський укріпив свій табір біля села Цецора на річці Прут і витримав триденну облогу (17–20 жовтня). Зрештою було укладено Цецорську угоду, згідно з якою Османська імперія визнала Єремію Могилу господарем. Молдавське князівство опинилося в стані кондомініуму — подвійного васалітету, сплачуючи данину Султану і водночас визнаючи зверхність Речі Посполитої. Не погодившись із цим, скинутий господар Стефан Розван знову вдерся до Молдови, проте його сили були вщент розгромлені Замойським, а сам Розван за наказом Могили був посаджений на палю.
1599—1601
У 1599 році валаський господар Михайло Хоробрий, прагнучи убезпечити власні тили після зречення Сигізмунда Баторія від трансильванського престолу, завдав поразки новому правителю Трансильванії, кардиналу Андрію Баторію (який загинув під час втечі після битви). Після цього Михайло перебрав контроль над Трансильванією як намісник імператора Священної Римської імперії Рудольфа II.
Згодом Михайло вдерся до Молдавського князівства, розбив війська Єремії Могили і здобув контроль майже над усією країною, за винятком Хотинської фортеці, яка залишалася під контролем залоги Речі Посполитої. У травні 1600 року Михайло вперше об'єднав під своєю владою три дунайські князівства, вживаючи титул господаря Волщини, Трансильванії та Молдови. Втім, прагнучи створити широку антиосманську лігу, він пропонував васальну залежність королю Сигізмунду III Вазі. Отримавши відмову, Михайло спрямував загони на Покуття (на яке молдавські господарі традиційно висували претензії), проте гетьман Станіслав Жолкевський зупинив їхній просув.
Восени 1600 року великий гетьман Ян Замойський та польний гетьман Ян Кароль Ходкевич зібрали коронні війська й розпочали масштабну контрмасштабну операцію в Молдові. У битві під Буковом (на річці Телеажен, поблизу сучасного Плоєшті) Замойський вщент розгромив війська Михайла Хороброго. Перемога дозволила відновити Єремію Могилу на молдавському престолі, а його брата Симеона Могилу звести на господарський трон у Бухаресті, тимчасово розширивши сферу впливу Речі Посполитої аж до Дунаю.
Тим часом Михайло Хоробрий вирушив до Відня благати про допомогу імператора. Отримавши військову підтримку, у 1601 році Михайло разом із імперським генералом Джорджо Бастою здобули спільно перемогу під Ґуруслеу над Сигізмунд Баторієм. Однак невдовзі через боротьбу за контроль над Трансильванією генерал Баста наказав найманцям підступно вбити Михайла Хороброго в його таборі на полі Кимпія-Турзії.
Цікавим епізодом цих подій є участь капітана Джона Сміта (майбутнього засновника колонії Джеймстаун у Вірджинії, відомого за історією про Покахонтас). Він брав участь у цих війнах як найманець на боці Сигізмунда Баторія, потрапив у полон до кримських татар, був проданий у рабство, але згодом утік через території України та Речі Посполитої до Англії, звідки у 1607 році відплив до Америки.
Утримати здобуті позиції Річ Посполита не змогла: саме в цей час розпочалася виснажлива Польсько-шведська війна, і більшість коронного війська перекинули на захист Інфлянт (Лівонії). Вже наступного року Симеона Могилу скинули валаські бояри, звівши на престол Раду Щербана за мовчазної згоди Стамбула. Найбільше у цьому регіональному протистоянні втратили Габсбурги, повністю позбувшись впливу в дунайських князівствах. У 1606 році Житваторокський мир завершив Довгу турецьку війну, змусивши Османів визнати імператора рівним собі за статусом, що зафіксувало новий паритет сил у Центрально-Східній Європі.
1607—1613 Після смерті Єремії Могили у 1606 році в Молдові розгорнулася гостра боротьба за владу. У 1607 році магнат Стефан Потоцький зумів посадити на господарський трон свого швагра — юного Костянтина Могилу (сина Єремії). Однак Стефан Потоцький належав до прогабсбурзького угруповання, тому антигабсбурзький правитель Трансильванії Габор Баторій у 1611 році скинув Костянтина, передавши молдавський престол Стефану IX Томші.
У 1612 році Стефан Потоцький за мовчазного сприяння короля Сигізмунда III (але вперекір прямій забороні Сейму та Сенату) організував другий військовий похід у Молдову. 19 липня 1612 року в битві під Сасовим Рогом (поблизу Стефанешть) 7-тисячне військо Потоцького зазнало нищівної поразки від об'єднаних сил Стефана Томші та татар Буджацької орди під проводом Кан-Темира. Стефан Потоцький і Костянтин Могила потрапили до османського полону (невдовзі під час конвоювання Костянтин потонув у Дніпрі).
Спроба Томші та кримцыв здійснити контрнабіг на землі Речі Посполитої була без бою зупинена гетьманом Жолкевським. У жовтні 1612 року під Хотином Жолкевський підписав угоду з Томшею, за якою той зобов'язувався дотримуватися дружніх відносин із Варшавою та виступати посередником у врегулюванні османсько-польських суперечок.
У 1613 році Сигізмунд III уклав де-факто антиосманський оборонний союз із Габсбургами, розраховуючи на їхню підтримку в боротьбі за шведську корону. Це остаточно переконало Стамбул у ворожості зовнішньополітичного курсу Речі Посполитої.
1614—1617 У 1614 році султан Ахмед I надіслав листа Сигізмунду III, сповіщаючи про відправку військ Ахмед-паші для покарання «козацьких розбійників» та закликаючи не надавати прихистку втікачам. Гетьман Жолкевський у листуванні пояснював, що коронний уряд вживає жорстких заходів для стримування морських походів, а більшість нападників є не запорожцями, а донськими козаками (підданими Московського царства). Після демонстрації сили з обох боків Ахмед-паша не ризикнув перетнути кордон і обмежився зведенням нових фортифікацій в Очакові (Озі) для блокування козацьких чайок.
У 1615 році вдова Єремії Могили (Єлизавета) разом із магнатами Михайлом Вишневецьким та Самійлом Корецьким організували третю приватну інтервенцію в Молдову, знову вперекір волі короля. Їхні загони, сформовані з приватних надвірних хоругов, найманців, запорозьких козаків та місцевих прибічників Могил, скинули Стефана Томшу й звели на престол юного Олександра Могилу.
Відповідь Османської імперії була рішучою. У серпні 1616 року боснійський бейлербей Іскендер-паша вщент розгромив магнатське військо на тому ж місці під Сасовим Рогом. Князь Самійло Корецький та родина Могил потрапили у полон і були відправлені до Стамбула (незадовго до цього від отруєння помер Михайло Вишневецький). Пізніше Корецькому вдалося втекти з Семивежового замку (Єдікуле), але після поразки під Цецорою 1620 року він знову потрапив у полон і за наказом султана був удушений.
Наприкінці 1616 року Жолкевський знову запобіг великій війні, уклавши угоду в Бразі з новим господарем Раду Міхнею. Однак війна Речі Посполитої на півночі (зі Швецією) та сході (з Московським царством) виснажила військові ресурси держави. Скориставшись цим, у 1617 році султан відправив до кордонів Речі Посполитої 40-тисячну армію Іскендер-паші (яничари, татари та війська васальних князівств).