Українська народно-революційна армія, спочатку — «Поліська Січ», потім «УПА», також «бульбівці» — партизанська збройна формація, створена на Поліссі (Північна Україна) влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну на Рівненщині. Отаман Тарас Бульба-Боровець видав перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії. Основу організації було закладено ще 1940 року, а перші збройні формації було утворено з початком німецько-радянської війни в червні 1941 року. «Бульбівці» воювали як проти нацистів, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією зі сторін. Тісно співпрацювали та підтримували Уряд УНР в екзилі. Найбільшого розмаху УПА під керівництвом Бульби-Боровця набула у 1942 році, коли в її рядах було від 3 до 10 тис. вояківІснують декілька версій про точну кількість «бульбівців»:
За твердженням самого Тараса Бульби-Боровця — 10 000 → За доповідною запискою командиру радянських партизанів В. Бегмі — 6 000 → За даними Служби Безпеки України — близько 3 000 → . Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, в районі штабу Січі — міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку. У липні 1943 року, внаслідок конфлікту з ОУН (б) на чолі з Романом Шухевичем, аби відмежуватися від дій останніх, УПА (Бульби) перейменовано на УНРА, останніх учасників якої НКВС заарештував у 1948 році.
Утворення Віталій Масловський, промосковський історик зі Львова, зазначив, що основою для майбутніх загонів Поліської Січі слугували відділи української поліції, які сформував Тарас Бульба-Боровець на Волинському Поліссі. Проте загони бульбівців, названі «Поліською Січчю» не воювали проти залишків червоноармійців, а тільки проти відділів НКВС на півночі України. Сам Бульба-Боровець у своїх мемуарах так описує поліцію:
На перших етапах діяльності Поліської Січі, більшість «бульбівців» воювали проти дрібних радянських з'єднань. Полісся було порівняно безпечним місцем для українських повстанців, адже німці ставились до них нейтрально, а радянські партизани тільки починали свою діяльність. Тарас Бульба-Боровець вимагав від німців визнання Поліської Січі як окремої національної армії. Німці відмовились, аргументуючи це тим, що вони не мають на це права, і наказу від вищого командування Вермахту. Тому генерал Кіцінгер дозволив створити лише напіввійськове формування із розширеними, у порівнянні з міліцією інших районів, правами. Командування Поліської Січі це задовольнило, адже вони отримували повну свободу дій у визначеному районі.
У мемуарах Тарас Бульба-Боровець зазначав, що вивчав тактику повстанців Махна та впровадив її у боротьбіБульба-Боровець Т. Армія без держави. — Вінніпег, Канада, 1981. — С. 96..
У Поліську Січ вступало дедалі більше і більше місцевого люду, що бажали боронити свою землю та господарство від загарбників. Головне Командування Поліської Січі створило кілька вишкільних центрів при своїх гарнізонах у підконтрольних їм містечках.
Перші збройні акції і співпраця з Білоруською самообороною Перші збройні акції Поліської Січі обмежувались діями проти розбитих решток Червоної Армії. За спогадами Бульби-Боровця «Совєти блискавично, в паніці покинули наші землі, а проти німців воювати було зарано» . Така більш-менш спокійна ситуація на Поліссі дозволила Боровцю зайнятись внутрішніми справами Поліської Січі.
Готуючись до активніших бойових дій проти радянських партизанів, Бульба Боровець відіслав делегацію до Білоруської народної самооборони на чолі із хорунжим Петром Довматюком-Наливайком. Білоруська народна самооборона була подібна до Поліської Січі: білоруси прагнули здобути незалежність за допомогою Німеччини. Командування Білоруської самооборони схвалило план бульбівців щодо спільних бойових дій проти радянських партизанів. Відділами Білоруської самооборони командував капітан Всеволод Родзька та його заступник поручник Михайло Вітушка. Вони діяли під політичним проводом професора Радослава Островського, що потім був обраний Президентом Білоруської Центральної Ради.
Однак перед Поліською Січчю постала велика проблема — брак командного складу. Щоб її вирішити, наприкінці липня Тарас Бульба-Боровець вирушає на переговори із Організацією українських націоналістів Степана Бандери. Однак бандерівці поставили неприйнятні для Бульби-Боровця умови: підпорядкування Поліської Січі Головному проводу ОУН(б). Не знайшовши спільної мови із бандерівцями, Тарас Бульба вирушив до політичного штабу ОУН Мельника. Там, після триденних переговорів було укладено договір з восьми пунктів, за яким налагоджувалися стосунки та тісна співпраця між УПА Тараса Бульби та ОУН Мельника. Однак, ОУН могла виступати лише як радник повстанській армії, а не як командний центр. Під час переговорів, до Поліської Січі зголосилося 10 старшин та підстаршин.
Прибувши до Рівного 5 серпня 1941 року, Тарас Бульба зустрівся із полковником Петром Дяченком, колишнім командиром Чорних Запорожців, та полковником Іваном Трейком. З ними Тарас Бульба уклав договір, аналогічний тому, який він уклав із ОУН(м). Завдяки співпраці із колишніми офіцерами Армії УНР та з відомим в Україні Петром Дяченком, у Поліській Січі піднявся бойовий дух, а війська отримали кращий вишкіл.
Першою метою перед Поліською Січчю тепер стояло звільнення Олевська від радянських військ. Взяття Олевська було нелегким ділом, адже вишкіл та озброєння Поліської Січі виглядало смішним, у порівнянні із регулярними частинами Червоної Армії.
20 серпня було розпочато наступ на позиції радянських військ на Поліссі. Сили Поліської Січі нараховували 10-15 тис. вояків разом із частинами Білоруської самооборони. Оскільки радянські війська мали перевагу у техніці та підготовці, бульбівці не вступали у відкритий бій, а діяли окремими загонами. Атакуючи вночі, «січовики» завдавали важких втрат ворогові, та швидко відступали. 21 серпня було взято Олевськ, а до кінця серпня, радянські війська було відкинуто з Полісся.
Перехід у підпілля та протистояння німецькій окупаційній владі У середині листопада 1941 німці змусили Боровця розпустити підлеглі йому підрозділи. Приводом стала відмова його бійців брати участь у розстрілі єврейського населення в Олевську 12 листопадаДзьобак В. В. Тарас Бульба-Боровець і його військові підрозділи в українському русі Опору (1941—1944 рр.). — К. : Інститут історії України. НАН України., 2002. — С. 79.. Відразу ж після демобілізації Боровець, не виключаючи боротьбу проти німців, втік до лісів, де почав створювати партизанські загони. У грудні 1941 року він обрав для них назву Українська Повстанча Армія (УПА), апелюючи таким чином до традицій антирадянського партизанського руху в 1921 році.
2 січня 1942 року Тарас Бульба-Боровець зустрічався із президентом Ради УНР Андрієм Лівицьким, який ухвалив рішення про початок антинімецького повстання, щойно Вермахт дійде до Волги. У цьому ставка робилася на операції летючих бригадMotyka G. Ukrainska partyzantka 1942—1960. Dzialalnosc organizacji ukrainskich nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii. Warszawa, 2006. — S. 105—106..
10 квітня 1942 року отаман Боровець видав наказ про початок боротьби з гітлерівцями. П'ять бригад повстанців (по 100 осіб у кожній) було поділено на малі опергрупи по 5–10 бійців для проведення диверсій проти шляхів постачання вермахтуMotyka G. Ukrainska partyzantka 1942—1960. Dzialalnosc organizacji ukrainskich nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii. Warszawa, 2006. — S. 106..
Переважно «Поліська січ» проводила військові операції в околицях міста Олевськ у Східному Поліссі та в Людвипільскому та Сарненському районах Рівненської області. Всього протягом 1942 року загони УПА отамана Тараса Бульби здійснили певну кількість нападів на німецькі господарські об'єкти, радянськими зафіксовано три напади на районні центри Людвипіль, Міжріччя, ТучинОтаман Тарас Бульба-Боровець: pro et contra. Ігор Марчук // Історична правда. Найсерйознішою операцією проти німців був наліт на залізничну станцію Шепетівка в серпні 1942 рокуГогун А. Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы. — СПб. : изд. дом «Нева», 2004. — С. 98..
Для протидії воякам Поліської Січі в серпні 1942 року утворено 2-й Донський козацький полк у складі 10 сотень, сформований у Шепетівці. Вже з осені цього ж року почав бойові дії проти Поліської січі, виконуючи окупаційні функції в районі Сарн, Олевська і Костополя. Не можна сказати, що козаки робили це з великим ентузіазмом, але антагонізм між ними, чужинцями, що виконували роль окупантів, і місцевими жителями був.
У ніч з 2 на 3 грудня бульбівці, одягнені в уніформу радянських партизан, атакували містечко Тучин і вивезли звідти частину майна і друкарнюОрганізація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С. В. Кульчицький (відп.ред.). — К. : Наук. думка, 2005. — С. 129..
20 травня 1943 року за повідомленням радянських партизанів, бульбівці розгромили німецький гарнізон у селі Чудель, знищивши до 30 противниківИнформация о деятельности украинской национальной армии «Сечь» и армии «Тараса Бульбы» на Волыни и Полесье и вооружённых столкновениях украинских националистов с поляками // Украинские националистические организации в годы Второй Мировой Войны". т.1. 1939—1943. Москва. РОССПЭН. 2012, стр. 612—613.
7 липня 1943 року за повідомленням радянських партизан, вояки УНРА в боях із польською поліцією та німцями біля села Маринин затрофеїли у окупантів важкий кулемет. Однак пізніше німці привели підкріплення, відбили у бульбівців кулемет, розігнали їх та пацифікували селоОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали./ Упор. В. Сергійчук — Київ: Дніпро, 1996 — C. 84-85..
8 липня 1943 року за повідомленням радянських партизан, німецькі частини атакували бульбівців у селищі Степань. У ході бою бульбівці знищили 15 німецьких солдатів, після чого німці все ж таки зайняли село, взяли в полон і розстріляли нібито 200 повстанцівУкраинские националистические организации в годы Второй Мировой Войны". т.1. 1939—1943. Москва. РОССПЭН. 2012, стр. 663.
Перемир'я з радянськими партизанами Територія дій Тараса Бульби збігалася з місцями базування розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР під керівництвом Дмитра Медвєдєва. Відповідно до радянських документів, над налагодженням зв'язку з «бульбівцями» працював керівник агентурно-оперативної роботи підполковник Ігор Марчук. https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/08/14/152779/ Отаман Тарас Бульба-Боровець: pro et contra // Історична правда. — 14 серпня 2018).
Московське керівництво уповноважило Лукіна провести прямі переговори з «бульбівцями». Уночі зі 17 на 18 вересня 1942 року на хуторі в лісі біля сіл Більчаки-Глушків (за даними Боровця, на хуторі знищеного в пізніші роки війни с. Людвипільського району; між сучасними селами Губків, Мочулянка та Більчаки) відбулися 6-годинні переговори.
21 вересня у щоденнику комісара опергрупи НКГБ Сергія Стехова зроблено запис:Вранці повернувся Лукін і Брежнєв зі своєю групою. Бачились з Тарасом Бульбою. Лукін розмовляв з ним про спільні дії проти німців. Домовились, але Т. Б. сам остаточно це питання вирішити не може і повинен порадитись зі своїм керівництвом.Було досягнуто перемир'я — до березня 1943 року Боровець і його люди припинили будь-які ворожі дії проти радянських партизанів. Було встановлено пароль для взаємної ідентифікації радянських партизан і загонів ПСІгор Марчук, https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/08/14/152779/ Отаман Тарас Бульба-Боровець: pro et contra («Історична правда», 14 серпня 2018). Перемир'я закінчилося в ніч з 19 на 20 лютого 1943 року, оскільки партизани розстріляли групу січовиків, у яких був неправильний пароль для проходу. Як виявилося пізніше, комісар загону «Переможці» Лукін самостійно змінив паролі, не повідомивши про це Бульбу, бо запідозрив його у співпраці з нацистами.
Чисельність