Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.
Дуже близькою частиною мови є дієприкметник, який грає аналогічну роль у реченнях.
В українській мові
Історія
Праіндоєвропейські прикметники були дуже близькі до іменників і мали схоже відмінювання. У праслов'янській мові вже існували два типи прикметників: неповні (невизначені, іменні) і повні (визначені, займенникові), причому другі являли собою сполучення невизначених з формами вказівного займенника *jь («той», «він»). Визначені прикметники вживалися для позначення конкретного, вже згаданого предмета з цією ознакою, а вказівний займенник, таким чином, грав роль визначеного артикля. Аналогічним чином утворюються визначені прикметники і в балтійських мовах; припускають, що ця система сформувалася ще в балтослов'янській період.
Така ж система існувала у давньоруській мові: невизначені прикметники відмінювалися як іменники, визначені утворювалися доданням відмінкових і родових форм займенника *jь ( — «він», «той», — «вона», «та», — «воно», «те»). Від форм невизначених прикметників походять сучасні короткі і деякі повні стягнені прикметники, від визначених — повні нестягнені.
Невизначені прикметники Відмінювання невизначених прикметників було аналогічно відмінюванню іменників: чоловічого роду за типом відмінювання на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), середнього роду — теж за типом на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), жіночого — за типом на *-ā- (твердий і м'який підтипи). Збереглися також релікти того, що деякі прикметники колись відмінювалися як іменники типів на *-ĭ і *-ŭ. Останні (на *-ŭ) перейшли у тип відмінювання на *-ŏ, отримавши формант *-kъ. Закінчення невизначених прикметників аналогічні закінченням іменників:
Відмінок Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий
Визначені прикметники Визначені прикметники відмінювалися по-різному: 1) за відмінками змінювалися і іменна, і займенникова частини (); 2) змінювалися і іменна, і займенникова частини, але остання приєднувалася до першої в стягненій формі (); 3) іменна частина у вигляді основи прикметника залишалася незмінною, до неї приєднувалася змінювана форма займенника (). Пізніша парадигма визначених прикметників сполучує другий і третій варіанти.
У таблиці наведені давньоруські форми визначених прикметників і похідні від них сучасні українські на прикладах добрий (твердий варіант) і синій (м'який варіант). Роздільне написання іменного прикметника із займенником-закінченням дане для наочності: у давньоруських пам'ятках звичайним було написання разом.
Однина Відмінок Давньоруська мова Сучасна українська мова Примітки Називний Чоловічий рід добръ исинь и добрийсиній Закінчення ъ утворювало в положенні перед наступним займенником и редукований звук ы, який подібно звичайному «ы» надалі перейшов у «и». Звук ь у положенні перед и перейшов у «і». Від займенника и походить прикінцевий «й». Схожим чином утворилися і повні форми чоловічого роду однини прикметників у російській мові (добрый, синий), в інших слов'янських мовах «й» відсутній (, ). Жіночий рід добра ясиня я добра/добраясиня/синяя У сучасній українській вживані лише форми добра, синя, що за походженням є невизначеними (іменниковими, короткими) формами. Форми добрая, синяя використовують рідко. Середній рід добро ѥсине ѥ добре/добреєсинє/синєє Сучасні форми добре, синє утворилися внаслідок стягнення давніх форм, надалі від них пішли вторинні повні форми добреє, синєє. Давнє закінчення -о зберіглося у формах минулого часу дієслів, які є за походженням дієприкметниками (див. докладніше «Перфект у давньоруській мові»)Родовий Чоловічий та середній рід добра (ѥ)госиня (ѥ)го доброгосиньогоСучасне закінчення -ого утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -аго, -яго, можливо, під впливом присвійних займенників. Жіночий рід добры ѣ/добро ѣсинѣ ѣ/синѥ ѣ доброїсиньої Давнішими формами є добры ѣ, синѣ ѣ, варіанти добро ѣ, синѥ ѣ пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника. Сучасне закінчення пояснюється переходом ы в «о», а ѣ — у «ї»Давальний Чоловічий та середній рід добру (ѥ)мусиню (ѥ)му добромусиньомуСучасне закінчення -ому утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -уму, -юму, можливо, під впливом присвійних займенників. Жіночий рід добрѣ и/добро исинѣ и/синѥ и добрійсиній Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника Знахідний Чоловічий рід добръ исинь и добрийсиній У праслов'янській і давньоруській форми називного і знахідного відмінків чоловічого та середнього родів збігалися. Для розрізнення підмета і додатка замість знахідного могли вживати форму родового відмінка Жіночий рід добру юсиню ю добру/добруюсиню/синюю У сучасній українській вживані лише форми добру, синю, що за походженням є невизначеними (іменними, короткими) формами. Форми добрую, синюю, що являють собою займенникові прикметники, використовують рідко. Середній рід добро ѥсинѥ ѥ добре/добреєсинє/синєє Як і в давньоруській, у сучасній українській ці форми збігаються з формами називного відмінкаОрудний Чоловічий та середній рід добры (и)мьсини (и)мь добримсинім Жіночий рід добро юсине ю доброюсиньою У староцерковнослов'янській мові болгарського та сербського ізводів замість закінчення присутнє (великий йотований юс)Місцевий Чоловічий та середній рід добрѣ (ѥ)мь/добро мьсинѣ (ѥ)мь/синѥ мь добрім/добромусинім/синьомуДля сучасних форм доброму, синьому не виключається вплив форм давального відмінка, за аналогією з формами жіночого роду Жіночий рід добрѣ исинѣ и добрійсиній Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням визначеної форми з основи прикметника
Множина У множині форми чоловічого, жіночого і середнього родів збігалися у всіх відмінках, окрім називного та знахідного. Відмінок Давньоруська мова Сучасна українська мова Примітки Називний Чоловічий рід добри исини и добрі/добріїсині/синії Закінчення «і» замість очікованого «и» пояснюють впливом форм жіночого роду або знахідного відмінка. Нестягнені форми на «-ії» вживаються рідко; «ї» у них сходить до займенника и, аналогічно «й» в однині Жіночий рід добры ѣсини ѣ добрі/добріїсині/синії Закінчення «-і» могло утворитися внаслідок уподібнення давнього закінчення ы наступному займеннику ѣ Середній рід добра ясиня я добрі/добріїсині/синії Закінчення множини іменних прикметників середнього роду на -а, -я аналогічно закінченню множини іменників (озера, моря). У сучасній українській ці форми витіснені формами жіночого родуРодовий добры (и)хъсини (и)хъ добрихсиніхДавальний добры (и)мъсини (и)мъ добримсинім Знахідний Чоловічий рід добры ѣсини ѣ добрі/добріїсині/синії Жіночий рід добры ѣсини ѣ добрі/добріїсині/синії Середній рід добра ясиня я добрі/добріїсині/синії Орудний добры (и)мисини (и)ми добримисинімиМісцевий добры (и)хъсини (и)хъ добрихсиніх
Двоїна У двоїні визначених прикметників, як і в іменників, існували лише три відмінкові форми: називно-знахідного, родово-місцевого і давально-орудного відмінків. За родами прикметники розрізнювалися лише в називно-знахідному відмінку, причому форми жіночого збігалися з формами середнього.
У сучасній українській форми двоїни не вживаються, але припускається вплив двоїни жіночого та середнього роду на утворення сучасного закінчення множини -і (< ѣ). Відмінок Давньоруська мова Сучасна українська мова Примітки Називно-знахідний Чоловічий рід добра ясиня я добрі/добріїсині/синії Закінчення двоїни іменних прикметників на -а, -я аналогічно закінченню двоїни іменників (брата, отьця) Жіночий і середній рід добрѣ исинѣ и добрі/добріїсині/синії Родово-місцевий добру юсиню ю — Давально-орудний добры имасини има —
Згідно з мовознавчими дослідженнями, розмежування невизначених (іменних) і визначених (займенникових) прикметників остаточно завершилося тільки в першій половині ХІХ ст. У сучасній українській колишні невизначені прикметники майже втратили відмінкові форми і тепер відомі як короткі прикметники. Змінилася і їхня синтаксична роль: вони використовуються не як визначення, а у функції присудків. Залишки відмінювання іменних прикметників виявляються в називному відмінку однини присвійних прикметників із суфіксами -ів, -їв, -ин, -їн (братів, Андріїв, мамин, Софіїн), у прізвищах, географічних назвах — колишніх прикметниках (Глухів, Лозова, Львів), у прізвищах та іменах по батькові із суфіксами -ич, -ович, -евич (Смолич, Шашкевич, Іванович). Іменні прикметники зараз вживаються переважно у фольклорі (дрібен дощик, зелен сад, повен місяць), а також у наслідуваннях фольклору. Від них також походять деякі прислівники: що утворені поєднанням відмінкових форм іменних прикметників з прийменниками (нашвидку, наново, вповні). Деякі колишні прикметники цього типу зараз використовуються для вираження присудка (винен, годен, ладен, певен).
Сучасність Прикметник виражає ознаку предмета, наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.
Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо через відношення до інших предметів, або через відношення до особи чи істоти.
Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:
якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост; присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.
Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) — золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) — срібний голос (якісний); лебединий пух (присвійний) — лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) — зміїний характер (якісний).
Ступенювання прикметників
Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: звичайний, вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.
Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.
Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий — добр-іш-ий, милий — мил-іш-ий, довгий — дов-ш-ий, міцний — міцн-іш-ий, малий — мен-ш-ий. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-: тон-к-ий — тон-ш-ий, глибо-к-ий — глиб-ш-ий, дале-к-ий — даль-ш-ий. При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш: яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.
Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.
Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.
Утворення присвійних прикметників