«Енеї́да» — українська бурлескно-травестійна поема, написана українським письменником Іваном Котляревським, заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.
Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775—1786 роках. «Енеїда» — перша масштабна пам'ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою.
Поема започаткувала становлення нової української літературної мови* Єрмоленко С. Я. Історія української літературної мови // та нової української літературиМасенко Л. Т. Котляревський Іван Петрович // — С. 277—278.. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.
Поема «Енеїда» Івана Котляревського підсумувала ідейно-естетичні здобутки давньої української літератури та відкрила нову творчу перспективу для національного письменства. Вона зберегла традицію низового козацького бароко («низький стиль»), протиставивши його високому стилю російського псевдокласицизму. Вплив «Енеїди» був значним, спричинивши не лише явище котляревщини, але й започаткувавши самобутні пошуки в українській літературі на рівні жанру та стилю.
Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте у викладі Котляревського вони подаються в антуражі тогочасної української культури. Після зруйнування батьківщини ворогами, Еней разом зі своїм козацьким військом шукає місця, де зміг би заснувати майбутню імперію. У його поневіряння втручаються боги, намагаючись хто допомогти, а хто завадити його подорожі.
Історія видання
Вважається, що Іван Котляревський розпочав роботу над Енеїдою у 1794 році, будучи 29-річним прапорщиком у війську Російської Імперії. Ще до появи несанкційованого друкованого видання I—III частин Енеїди, перші три її частини поширювалася серед тогочасної української інтелігенції в рукописних виданнях.
У 1798 році в Санкт-Петербурзі, без відома та згоди самого Котляревського, було вперше надруковано I—III частини «Енеїди» зусиллями багатого конотопського поміщика Максима Парпури та за редакцією Йосипа Каменецького. Парпура опублікував ці перші три частини поеми без коректорської правки, з помилками. Книга вийшла під заголовком «Енеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским», орієнтувалася на російського читача і тому наприкінці містила українсько-російський словник, у якому надавалося тлумачення слів так званого «малоросійского нарѣчія» для російськомовних читачів. Цей українсько-російський словник вийшов під назвою «Собрание малороссийских слов, содержащихся в „Енеиде“, й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных». Словник містив 972 слова і став основою для подальших коментарів «Енеїди»Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія // Котляревський І. Енеїда / ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989.СОБРАНІЕ Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихЬ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ // Малороссійская Енеида въ трехъ частяхъ: Съ пріобщеніемъ значенія Малороссійскихъ словъ какъ содержащихся въ оной, такъ и весьма многихъ другихъ. — Въ Санктпетербургѣ, 1798 года..
Відомо, що Котляревський розлютився, дізнавшись про це несанкціоноване видання, та у своєму власному першому виданні 1809 року зганьбив його творців, написавши в анотації до цього видання, що «якась особа Мацапур», який кривив душею для прибутку, хай йде до пекла й щоб його там «шкварили на шашлику» саме за те, що «чужеє оддавав в печать». Таку оцінку вважав несправедливою, зокрема, Сергій Єфремов, який в огляді за назвою «В тісних рямцях. Українська книга в 1798—1916 рр.» зауважив:…перший видавець наш анітрохи такої суворої догани не вартий. Поставивсь він до свого видання совісно і, очевидно, мав на оці не якісь там прибутки, а бажання поділитися з громадою цікавою літературною новинкою, яку сам над усе, видко, був уподобав. Людина заможна, з чернігівського маєтного панства, М. Парпура й не був надто заінтересований у тих невеличких прибутках, що могла дати йому поема Котляревського. Що це був швидше вчинок мецената, аніж інтерес крамаря, показує і та зворушлива присвята на книзі, що викриває справжні заміри та плани видавця. «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается» — була це, видимо, данина пієтету до рідного слова, з якою до «любителів» його обертається такий само любительhttp://www.litteralis.com/2011/01/serhij-efremov-v-tisnyh-ryamtsyah-ukrajinska-knyha-v-1798%E2%80%941916-rr/ Сергій Єфремов. «В тісних рямцях. Українська книга в 1798—1916 рр.».Друге неповне видання «Енеїди» (також лише I—III частин) побачило світ 1808 року. Його опублікували в типографії Івана Глазунова в Санкт-Петербурзі на основі видання 1798 року. Текст поеми і словник було скопійовано з помилками. Це видання, так само як і перше, вийшло без відома і згоди Котляревського.
1809 року, за фінансової підтримки Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии»Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ преложенная И. Котляревскимъ. Вновь исправленная и дополненная противу прежнихъ изданій. — Санктпетербургъ, въ медицинской типографіи, 1809 года.. На окремій сторінці Котляревський зазначав, що попередні публікації вийшли в світ без його згодиУвѣдомленіе // Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ преложенная И. Котляревскимъ. Вновь исправленная и дополненная противу прежнихъ изданій. — Санктпетербургъ, въ медицинской типографіи, 1809 года.. Книжка містила словник із першого видання, а також авторський додаток під назвою «Дополнение к малороссийскому словарю», що мав 153 слова. Чимало помилок лишилися не виправленимиСЛОВАРЬ малороссійскихъ словъ содержащихся в Энеидѣ и многихъ иныхъ въ Малороссіи употребительныхъ, исправленный умноженный и дополненный словами для четвертой части. Дополненіе къ Малороссійскому словарю // Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ преложенная И. Котляревскимъ. Вновь исправленная и дополненная противу прежнихъ изданій. — Санктпетербургъ, въ медицинской типографіи, 1809 года..
1821 року Котляревський закінчив написання п'ятої частини «Енеїди», а 1822 року — шостої. Письменник також склав новий українсько-російський словник до «Енеїди» на 1547 слів на базі першого словника з видання 1798 року.
У 1822—1823 роках у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» (ч. 17, кн. 1; ч. 24, кн. 11) надруковано два уривки з п'ятої частини «Енеїди»; уривок з шостої частини опубліковано у Харківському альманасі «Утренняя звезда» (1833, кн. 2)Іван Котляревський // ОТРЫВОКЪ Изъ 6-й книжки Малороссійской Энеиды // Утренняя звѣзда. Собраніе статей въ стихахъ и прозѣ. Книжка 2. — Харьковъ, 1833..
З біографічних нарисів про Котляревського відомо, що він працював над «Енеїдою» до кінця життя. Незадовго до смерті автор продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який видав його завершений твір у шести частинах 1842 року.
Сьогодні у світових бібліотеках та приватних колекціях зберігається всього кілька примірників першодруків «Енеїди» 1798, 1808, 1809 та 1842 років. Найрідкіснішим виданням є першодрук 1798 року — окрім примірника в НБУВ, відомо лише про кілька інших примірників у найбільших бібліотеках та приватних колекціях світу. Менш рідкісним, однак теж надзвичайно цінним є видання 1809 року — воно наявне лише в кількох десятках найбільших бібліотек та приватних колекцій світу. Видання 1808 та 1842 року менш рідкісні й зберігаються в понад сотні великих бібліотек та приватних колекцій світу.
Сюжет Книга перша. Після знищення Трої греками Еней тікає з ватагою троянців морем. Богиня Юнона незлюбила Енея за те, що він ніколи нічого не просив у неї, а також те, що він син Венери — богині, котру Паріс визнав найгарнішою замість неї. Юнона побігла до бога вітрів Еола, щоби той здійняв буревій і потопив троянців. Еол розпустив вітри й зробив страшну бурю. Але Еней дав богові моря Нептунові хабаря і буря стихла. Венера, хвилюючись за сина, пішла жалітися на Юнону до батька Зевса. Той сказав, що доля Енея вже вирішена — він поїде до Риму, «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок». За словами Зевса, шлях Енея лежав через володіння Карфагена, де той буде в безпеці.
Після тривалих поневірянь троянці дістаються до Карфагена, де править Дідона. Цариця закохується в Енея і влаштовує святкування аби той забув про свою головну мету — будівництво Риму, лишившись із нею. Зевс, випадково глянувши з Олімпа на землю, бачить це, лютує і посилає Меркурія нагадати Енеєві про його призначення. Злякавшись Зевсового гніву, Еней з троянцями вночі втікає з Карфагену, а Дідона з горя спалює себе.
Книга друга. Жалкуючи про втрату Дідони, Еней із троянцями пропливає морем і пристає до Сицилії, де править цар Ацест. Сицилійці гостинно їх приймають, влаштувавши бенкет. Еней вирішує заразом улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу, що отруївся сивухою. Під час троянського бенкету та ігрищ Юнона посилає свою служницю на землю, яка намовляє троянських баб спалити човни, щоб троянці лишилися на Сицилії. Розлючений Еней лає богів, просячи дощу. Завдяки дощу частина кораблів лишається цілою, Еней вагається чи вистачить їх для продовження подорожі. Послухавши поради товариша, Еней із горя лягає спати і бачить уві сні батька. Анхіз обіцяє, що все буде добре і просить навідатись до нього в пекло.
Книга третя. Покинувши Сицилію, троянці довго пливуть по морю, аж поки не пристають до Кумської землі. Еней вирушає шукати дорогу до пекла й зустрів Сивіллу-віщунку. Вона обіцяє відвести Енея до пекла, в обмін на хабар богу сонця Фебові та подарунок їй самій. Вони обоє спускаються по вулиці у пекло, на якій живуть Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стоять чума, війна, холод, голод й інші лиха. Через річку Стікс міфічний перевізник Харон переправляє Енея та Сивіллу до пекла. Біля входу їх зустрічає страшний Цербер, якому віщунка кидає хліба. В пеклі мучилися грішники: пани, брехуни, скупі, дурні батьки… Еней зустрічає в пеклі Дідону і вбитих земляків-троянців. Нарешті він зустрічається з батьком, і той пророкує, що від Енея піде «великий і завзятий рід», що «всім світом буде управляти».
Книга четверта. Посідавши в човни, троянці на чолі з Енеєм пливуть далі. Напрямний матрос бачить острів, на якому править жорстока цариця Цирцея, котра перетворює людей в тварин. Острів ніяк не можна було оминути, тож Еней звертається до Еола і просить відвернути біду. Еол посилає потрібний вітер і військо продовжує подорож.