Шра́мківка — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області, центр Шрамківської сільської громади. Виникло на основі кількох старовинних козацьких хуторів (Новошрамківка, Полуботівка, Шелиховка, Іванівка, Прохоровичев та ін.) які були засновані на берегах річки Чумгак у 17-18 ст., за 22 км від районного центру — смт Драбів та за 4,5 км від залізничної станції Кононівка (на лінії Гребінка — Київ). Населення — 2573 особи (3972 у 1972, 3800 у 1984 і 3184 у 2001 роках). З 1956 по 2017ВВР 2017, № 40–41, стор. 56. роки мало статус смт.
Минуле
Перші поселення в цих краях відомі з прадавніх часів (стоянка первісних людей у Добраничівці).
Через ці землі з давніх давно проходили шляхи, які з'єднували Європу і Азію, що не могло не позначитися на життєдіяльності місцевого люду, хліборобів, торговців і вояків.
В районі майбутньої Шрамківки в XVI столітті фіксуються козацькі поселення, згодом ці землі будуть віднесені до Яготинської сотні Переяславського полку. Перша офіційна згадка — на карті Г. Боплана у 20-х роках XVII століття під назвою Жванчик; зруйновано навесні 1648 року, відновлено 1658 року — виник хутір полковника Шрамка (за деякими даними — полковник Паволоцького полку після Івана Поповича, який є героєм відомого історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна Рада», перша назва роману — «Сотник Шрамко и его сыновья»).
Ще в жовтні –листопаді 1975 р. вчитель- краєзнавець К.А.Сакун опублікував у районній газеті досить ґрунтовну статтю з історії селища Шрамківки. Він простежив розвиток населеного пункту від часу його заснування до 1917 року. Автор писав, що «у 2-ій пол. XVII ст. у вільному військовому степу Яготинської сотні, на березі річки Чумгак оселився козак Шрамко. З того часу ця місцевість і ліс над Чумгаком почали звати від прізвища цього козака «Шрамковщина». Згодом бубнівський сотник Михайло Прохоренко «на купленой земле у Шрамко устроил хутор».
На правому березі річки Чумгак одночасно виник хутір Полуботівка козака Артема Полуботка, де у 1660 році народився й провів перші шість років життя майбутній наказний гетьман України Павло Полуботок.
Хутір Старополуботівський, спрощено Полуботівка, як окрема адміністративна одиниця існував до 1950-х років. Після відомої(?) постанови ЦК ВКП (б) від 30 травня 1950 року та постанови пленуму ЦК КП(б)У від 18 листопада того ж року полуботівський колгосп ім. Петровського, як і сотні інші в Україні, був об'єднаний з навколишніми в один Шрамківський колгосп. А незабаром, в 1956 році навколишні хутори Полуботівка, Іванівка, Ново-Шрамківка були об'єднані в межах селища міського типу Шрамківка. Так з карти України було стерто ще одну історичну назву яка увіковічнювала ім'я першопоселеньця Полуботка та його мужнього онука, який віддав життя за самостійність України. Пам'ять про Павла Полуботка зажди жила в цьому селі. На поч. 20-х років (уже минулого століття) тут відбувся мітинг селян та робітників цукрозаводу, на якому було вшановано пам'ять видатного державного діяча. Запрошені з Києва гості привезли з собою портрет наказного гетьмана, розповіли про трагічну долю цієї видатної людини. Учасники мітингу вшанували пам'ять свого видатного земляка – на вигоні, з якого відкрився широкий Чумгак, була насипана висока могила та встановлено хрест з портретом Павла Полуботка. Але все це було незабаром зруйновано Богодарівським ревкомом – хрест повалено і спалено, а землю з пам'ятної могили розвезено.
Із Шрамківкою також пов'язано ім'я переяславського полковника Томари, який заснував тут свій хутір. Осадником хутора Шелехівський став козак села Лісняки Яготинської сотні Іван Шелех. Усі ці хутори у 1956 році були об'єднані у селище міського типу Шрамківка. Через хутори Шрамківський та Сторополуботівський тричі проїздив Тарас Шевченко.
Із запровадженням на Лівобережній Україні поділу на намісництва територія Переяславського полку була поділена між повітами Київського намісництва, причому 8 з 18 його сотень були розформовані між різними повітами. Указом від 9 липня 1783 р. Переяславський полк був реорганізований у регулярний кінний карабінерний полк російської арміїСмолій В. А., Степанков В. С. Українська державність у XVII–XVIII ст.: Історико-правові нариси. — Київ: Либідь, 1997. — С. 245–247..
Хутори були приписано до храму святих апостолів Петра і Павла у Мойсівці.
У 1909 році купцем Абросимовим за підтримки відомого цукрозаводчика Терещенка в селі був побудований цукровий завод. Першу продукцію дав у 1911 році. Після війни відновив роботу у 1945 році. Діяв до початку XXI століття, його продукція завойовувала найвищі нагороди якості на всесоюзних та європейських виставках. На ньому працювало 692 робітника та інженерно-технічні працівники. Також на території Шрамківки містилося відділення радгоспу цукрокомбінату, за яким було закріплено 2,6 тисяч га землі, в тому числі 2,4 тисячі га орної.
Поява заводу спричинилася до зростання чисельності населення прилеглих хуторів, серед переселенців були зокрема жителі сіл Капустинці, Бирлівки та інших.
1917-23 рр.
Жителі сіл Ковалівської та інших волостей Пирятинського повіту до складу якого входили хутори, що в 1956 році стали Шрамківкою брали активну участь у подіях Української революції початку 20 ст., у розбудові і захисті нових структур комунального народовладдя в регіоні під різними гаслами і прапорами, як синьожовтими так і червоними.
Так восени 1918 року П.Куліш, уродженець краю, разом зі своїми товаришами створив партизанський загін на Переяславщині у селах Пологи-Вергуни та Пологи-Яненки у кількості 70 чоловік. Помічником командира було обрано О.Рубана. Загін виступав під жовто-блакитним прапором Української Народної Республіки. Розташувався він у лісі між селами Безбородьки та Рецюківщина. Ще в Чопилках до нього приєднався загін ковалівців. 20 листопада загін вже нараховував 170 бійців і передислокувався в Рецюківщину до спорожнілого маєтку князя Кочубея. Сюди, в Рецюківщину, прибув із Золотоноші більшовик В.Гайдамака. Перслідуючи власні цілі, В.Гайдамака відразу ж заявив, що потрібно провести нараду командного складу загону – йому потрібно було усунути П.Куліша від командування. Не подобався йому і синьо-жовтий прапор, під яким формувався загін. З цього питання розгорілася суперечка. Але В.Гайдамака зумів переконати присутніх. Його підтримали Т.Бицюра із села Пологи-Яненки, М.Терещенко з Демок, О.Рубан та Н.Гресь. П.Куліша було усунено від командування об'єднаним загоном, який до того ж радив не нападати на німців у Безпальчому. Командиром загону було обрано О.Рубана, а комісаром – В.Гайдамаку. Заміна командування потягла за собою заміну прапора. Загін виступив під червоним. У цей час у селі Безпальчому розташувався на відпочинок підрозділ німецького війська у кількості 400 чоловік. Інший підрозділ перепочивав у Жорнокльовах. В цілому це був окупаційний піхотний 82 полк, який відходив до Німеччини. Там відбувалася своя революція, кайзера було усунуто від влади, скасовано деякі міжнародні договори, в тому числі й з УНР про допомогу у боротьбі з московсько-більшовицькою навалою. 9 грудня 1918 року партизанський загін при підтримці селян-безпальчівців оточив з трьох боків село і вступив у бій з окупантами. Побоїще було надто гарячим і нерівним, внаслідок чого загинув 31 партизан та 11 було поранено, в тому числі й командира загону О.Рубана. Після відступу німецьких окупантів партизанський загін, значно поповнений селянами навколишніх сіл, було переформовано і поділено на шість сотень. Перша, друга та третя стояли у Драбові, четверта – у Золотоноші, п'ята, якою командував М.Терещенко, спочатку дислокувалась у Демках та Капустинцях, шоста розташувалась у Мойсівці, в будинку В.Вольховського, де діяла телефонна станція, а отже, був зв'язок з усіма іншими сотнями, що розташовувались теж у телефонізованих поміщицьких маєтках. У середині грудня 1918 року п'ята сотня М.Терещенка виступила на Переяслав і зайняла його. У цей час за завданням командування П.Куліш у Шрамківці сформував сьому сотню. До неї увійшли робітники і селяни Шрамківки, Мойсівки, Степанівки, Каївки. П.Рудик, якого було призначено сотником, повів свій підрозділ до Переяслава, де замінив п'яту сотню М.Терещенка, яку було направлено на станцію Гребінка. Директорія, відновлюючи владу УНР, теж направила свої війська до Переяслава, тут у січні 1919 року сотня П.Рудика вступила в бій з військом УНР, у якому загинули сотник П. І. Рудик з Каївки та прапорщик А. Г. Капустянський з Ковалівки. Останній, будучи командиром загону при коменданті м. Переяслава, перейшов з гетьманської варти до партизанського загону. Все ще знаходячись під впливом більшовиків, партизани району вели бої з військами Директорії УНР на станціях Гребінка та Яготин.
У період Української революції 1917—1921 рр. на Черкащині діяв загін отамана Гонти: Після невдалої спроби захопити Чорнухи загін Гонти 8 листопада вчинив напад на Шрамківський цукровий завод, де повстанці забрали для власних потреб 32 пуди цукру, 25 пудів солі, 35 фунтів нафти і гасу, 2 брезенти, троє коней і друкарську машинку. Під час нападу погрому виробничих приміщень не було допущено і завод продовжував працювати. Тоді ж 15 козаків Гонти вчинили напад на Білоцерківку, під час якого поранили голову місцевого комнезаму, командира сформованого з комнезамівців загону самооборони і забрали коня у голови волосного виконкому.
У ніч з 13 на 14 березня 1921 року у Шрамківці був убитий член комісії землевідділу Богодарівської волості (Ковалівської), радянський службовець І. С. Гавриш.
Голод 1932-33 рр. 64-річний киянин Олександр Іович Васильченко, колись машиніст паровоза, згадував про голод у селі Шрамківці на Черкащині: «Я вже ходив у 1-й клас і вмів читати, це було в 1931 році. Йду зі своїм товаришем зі школи, аж висить серед вулиці гасло, червоне, а на ньому білими літерами написано: „Знищимо куркуля як клас!“ І знищили».
З утворенням УРСР, Шрамківка у складі Ковалівського району Полтавської області, а з середини 40-х — районний центр. З утворенням Черкаської області у 1954 році, Шрамківка районний центр Шрамківського району у складі Черкаської області, який було скасовано в листопаді 1959 року.
Друга Світова (1939—1945) і Німецько-радянська війна (1941—1945 рр)
Гітлерівці увійшли в село осінню 1941 року. За спогадами старожилів одразу почалися пошуки євреїв і комуністів (комісарів), військових і партизан. Серед учнів місцевої школи ходили чутки, що той хто нехрещений (діти комуністів і комсомольців), того будуть розстрілювати як євреїв, тому люди шукали де можна похрестити дітей, правда згодом виявилось що це чутки, тому дехто з цих дітей похрестився аж в 1980х-1990х, напр. дочка вчителя фізкультури і довгожителя Антона Довгого Ганна.
В 1941-1943 рр. працювали деякі установи в т.ч. колгосп, школа, лікарня і цукровий завод. Люди продовжували жити і працювати незважаючи на окупацію і воєнний стан.
11 жовтня 1943 року в селі Шрамківка (на той час у складі Полтавської області) наказом Командувача військами Воронезького фронту генерала армії М.Ф.Ватутіна був сформований рухомий танко-агрегатний ремонтний завод, нині "Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод""https://zhbtz.com/-stor-ja.html.
У роки Німецько-радянської війни 548 мешканців села воювали на фронтах, 344 з них нагороджено орденами і медалями. В пам'ять про 189 односельців, які загинули під час війни, споруджено два пам'ятники та обеліск Слави.
Коли у 1970-х рр. в центрі села будували чайну, то за розповідями місцевих жителів знайшли поховання німецьких солдатів і офіцерів, ймовірно похованих тут у 1940х рр. Також поряд з колишнім цукровим заводом (там де були бурякові кагати) у 1940х рр. ніби існував табір для військовополонених, солдат Червоної Армії, частину з яких там і поховали. Місце їх загибелі жодним чином не увіковічнено.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська310697.46%російська591.85%румунська60.19%білоруська20.06%вірменська10.03%інші/не вказали130.41%Усього3187100%