Битва під Білою Церквою — одна з ключових битв під час повстання Наливайка, що відбулася 23–24 березня (2–3 квітня) 1596 року між козацько-селянськими повстанськими загонами під проводом Северина Наливайка і Матвія Шаули та військами Речі Посполитої під командуванням Кирика Ружинського та Станіслава Жолкевського.

Передумови Після того, як повстання охопило Галичину і Білорусь проти наливайківців був відправлений загін на чолі зі Станіславом Жолкевським і Кириком Ружинським.

Польний гетьман коронний Станіслав Жолкевський збирав свої сили на квартирах у Брацлавському воєводстві, відправивши князя Кирика Ружинського, який раніше командував козаками, на Київщину проти повстанців. Спочатку Ружинський вирушив до свого маєтку в Паволочі, де жорстоко розправився із селянами, звинуваченими в участі у заворушеннях. Здобувши кілька локальних успіхів, він рушив до Білої Церкви, куди також прямували загони Шаули та Наливайка. Білоцерківський замок на той час вважався сильно укріпленою фортецею на Чорному шляху, володіння якою мало стратегічне значення для обох сторін. Замок стояв на горі і був сильно укріплений стінами і шанцями. Так укріплена Біла Церква була проти татар (через місто проходив Чорний шлях).

Перебіг битви Швидко пересуваючись і маючи за польськими джерелами 8 000 озброєного війська, козацькі ватажки С. Наливайко і М. Шаула 23 березня прибули до Білої Церкви й розташувались навколо замку табором.

Білій Церкві Ружинський мав лише п'ятсот вояків із хоругви Жолкевського та власних сторожових постів. Попри це, Жолкевський поспішив йому на допомогу, незважаючи на жахливий стан розмоклих, розгачених доріг, укритих свіжим шаром снігу.

Зійшовшись під Білою Церквою, обидві сторони не наважувались йти на відкритий бій і намагались перемогти хитрощами. Перший почав Ружинський: маючи при собі кілька рот Станіславського та угорську найману кінноту під керівництвом угорця Ліпшеня, командувач вночі здійснив вилазку з міста і направився просто в козацький табір, залишивши в фортеці тільки челядь і найманих угорців. Зазнавши розгрому табору, Шаула врятувався втечею. 󠀡Стверджувалося, що під час цієї атаки загинули тисячі козаків.

Тим часом загони Наливайка увійшли до Білої Церкви, залишеної Ружинським. Залишивши в таборі для охорони загін Шаули, Наливайко обійшов місто, прорвався через задні ворота всередину фортеці. Козаки швидко вирубали челядь і угорців і, почувши постріли у власному таборі поспішили покинути замок.

В цей час тривав запеклий бій урядових військ із козаками Шаули. Козаки, що не очікували нападу, спочатку перелякались, проте згодом опам'ятались, вдарили на жовнірів і погнали їх через весь табір. У цей момент з замку повертався Наливайко. Положення річпосполитських військ стало безвихідним. За словами польських письменників в перші хвилини бою пало більше 100 людей кінноти, було дуже багато поранених. Після цього «наші, — згадує Йоахім Бєльський, — бачучи, що справи погані, втекли».

Князь зачинився у фортеці та відправив по допомогу гінця до Жолкевського. Почувши звуки бою, Жолкевський, не чекаючи звісток від Ружинського, вирушив форсованим маршем до міста. Оскільки події почали розгортатися несприятливо для козаків, вони розпочали відступ до Трипілля.

Наслідки Зрозумівши, що козаки відступають, Жолкевський швидко розпочав їхнє переслідування. Він наздогнав їх за кілька кілометрів від міста, оскільки козаки, знаючи енергійність гетьмана та його прагнення до бою, встигли збудувати оборонний табір із возів. У результаті Жолкевський атакував їх у битві під Гострим Каменем. Попри великі втрати з обох сторін, козакам вдалося вистояти й пізніше переправитися через Дніпро до Переяслава.

Див. також Битва під Білою Церквою (1651)

Примітки

Література Губарев В. Історія України: довідник школяра і студента. — Донецьк : БАО, 2005.

Яворницький Дм. Історія запорізьких козаків. — К. : Наукова думка, 1990. — Том 2.