Феодалізм

Феодалі́зм (також февдалізм) — панівна за середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система. Феодальний лад — це лад, коли землевласник дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.

За «класичну добу феодалізму» загалом вважають Х—ХІІІ ст. Провідні дослідники феодалізму розрізняють два феодальні періоди: перший — з ІХ по середину ХІ ст., коли — переважали дрібні, суто станові угоди між полководцями та селянами, і «другий феодальний період» — з середини ХІ по середину ХІІІ ст., коли стався розквіт феодальної культури і сформувалася спадкова аристократія.

Політична система європейських країн у Середньовіччі будувалася за принципом васалітету — надання військовій знаті землі в обмін на службу. Центром феодальної ієрархії був король, який у Середньовіччі був передусім полководцем. З 9-го по 14-е століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі. Спорядження лицаря, проте, вимагало чималих коштів. Король віддавав землю, відому під назвою феод або лен найвищому прошарку знаті, отримуючи від них лицарів. Ця найвища знать була васалами короля. Найвища знать і собі роздавала землю лицарям, які здавали її в оренду селянам. Король був сюзереном щодо своїх васалів, королівські васали були сюзеренами щодо своїх лицарів.

Васали присягали на вірність своїм сюзеренам, проте діяло правило безпосереднього підпорядкування «васал мого васала — не мій васал».

Головними елементами феодальної системи були важка кавалерія, васальна залежність, роздача ленів, імунітет, приватні замки і лицарство.

Характеристика Марк Блок, видатний французький історик і співзасновник школи «Анналів», у своїй праці "Феодальне суспільство" детально аналізує період високого феодалізму, який охоплює X-XIII століття. Цей період характеризується складними соціальними, політичними та економічними структурами, що визначали життя середньовічної Європи. Характеристика високого феодалізму за Марком Блоком розкриває складну і багатогранну систему феодального суспільства середньовічної Європи. Це суспільство було побудоване на взаємозв'язках між різними соціальними групами, кожна з яких мала свої права та обов'язки. Політична децентралізація, економічна система, заснована на землеволодінні, та складна соціальна ієрархія – усе це разом створювало унікальну структуру, яка визначала життя середньовічної Європи.

Один з ключових аспектів високого феодалізму – це децентралізація влади. Блок зазначає, що центральна влада була слабкою, а реальна сила зосереджувалася в руках місцевих феодалів, які володіли значними територіями. Ці феодали мали майже повну автономію у своїх володіннях і часто діяли незалежно від королівської влади.

Цитата: "Феодальна система була, по суті, системою політичної децентралізації. Король мав лише номінальну владу, тоді як реальне управління здійснювали місцеві феодали" (Блок, "Феодальне суспільство").

Феодальна система базувалася на складних взаємовідносинах між васалами і сюзеренами (феодальними лордами). Ці відносини були оформлені через васальну присягу, що зобов'язувала васала надавати військову службу та інші форми підтримки своєму сюзерену в обмін на захист і надання землі.

Блок пише: "Феодальні відносини були симбіозом обов'язків і привілеїв. Васал обіцяв вірність своєму сюзерену, а натомість отримував землю і захист" (Блок, "Феодальне суспільство").

Феодальна ієрархія була складною системою, в якій кожен рівень суспільства мав свої права та обов'язки. На вершині цієї піраміди стояв король, під ним – великі феодали, такі як герцоги та графи, далі – дрібніші феодали, лицарі та, внизу – селяни. Феодальна система була чітко структурованою ієрархією, де кожен член суспільства знав своє місце і виконував свої обов'язки в обмін на захист і підтримку.

Економічна основа феодальної системи була заснована на землеволодінні. Земля була головним джерелом багатства і влади, і її розподіл визначав економічні та соціальні відносини.

Цитата: "Феодальне суспільство було аграрним суспільством, де земля була головним джерелом багатства і влади. Володіння землею означало контроль над економічними ресурсами" (Блок, "Феодальне суспільство").

Сільське господарство було основою феодальної економіки. Селяни, зокрема кріпаки, працювали на землях, що належали феодалам, і віддавали частину врожаю як податок або орендну плату. Кріпаки були прикріплені до землі і не мали права її залишати без дозволу свого лорда. Селяни були основною робочою силою в феодальному суспільстві. Вони обробляли землю і забезпечували економічний добробут своїх феодалів.

Феодальне суспільство було в основному натуральним господарством, де виробництво і споживання товарів відбувалися на місцевому рівні. Грошові відносини були обмежені, і більшість торгівлі відбувалася у формі бартеру.

Цитата: "Феодальна економіка була в основному натуральною. Гроші грали обмежену роль, а більшість торгівлі здійснювалася шляхом обміну товарів" (Блок, "Феодальне суспільство").

На вершині соціальної піраміди знаходилася феодальна еліта, до якої входили великі землевласники – герцоги, графи, барони та лицарі. Ця еліта володіла землею і користувалася численними привілеями, зокрема правом на стягнення податків і зборів з підлеглих селян.

Найчисленнішою групою в феодальному суспільстві були селяни, зокрема кріпаки. Вони обробляли землю і сплачували податки своїм феодальним лордам. Життя селян було важким і залежало від доброї волі їхніх господарів.

Церква грала важливу роль у феодальному суспільстві. Вона не тільки була духовним центром, але й володіла великими земельними угіддями і мала значний політичний вплив. Духовенство займало високе місце в соціальній ієрархії і виконувало важливі функції у суспільному житті. Церква контролювала освіту, охорону здоров'я, моральні і етичні норми. Релігія була важливою частиною повсякденного життя і впливала на соціальну поведінку та цінності.

Цитата: "Церква відігравала центральну роль у житті феодального суспільства, контролюючи освіту, моральні і етичні норми" (Блок, "Феодальне суспільство").

Лицарство було ключовим елементом феодальної культури. Лицарі служили своїм сюзеренам як військові службовці і захисники. Лицарський кодекс честі регулював їх поведінку і встановлював високі моральні стандарти.

Цитата: "Лицарство було невід'ємною частиною феодального суспільства. Лицарі служили своїм лордам як військові службовці і захисники, керуючись кодексом честі" (Блок, "Феодальне суспільство").

Джерела: Марк Блок. Феодальне суспільство. — К., 2001. — 528 с.]

Людвіг фон Мізес, один з найбільш відомих представників Австрійської школи економіки писав:У феодальному суспільстві чоловіки ставали багатими завдяки війнам і завоюванням, а також завдяки щедрості суверенного правителя. Біднішали, якщо зазнавали поразки в бою або втрачали милість монарха. У капіталістичному суспільстві чоловіки стають багатими - безпосередньо як виробники споживчих товарів або опосередковано як виробники сировини і напівфабрикатів, обслуговуючи споживачів у великій кількості. Це означає, що чоловіки, які розбагатіли в капіталістичному суспільстві, служать народу.

Ludvig von Mises. On the Manipulation of Money and Credit, pp. 177–78

Розбіжності в трактуваннях

Феодалізм не був однорідною системою: проблем його визначення і розмаїття варіантів не бракує. Одна з найвпливовіших сучасних підсумкових праць про феодалізм має таку назву «Qu'est-ce que la féodalité?» (Що таке феодалізм?): «Феодалізм, у науковому розумінні, можна вважати за сукупність інституцій, які створюють і регулюють обов'язки покори та служіння…однієї вільної людини (васала) іншій вільній людині (сеньйорові), і обов'язки сеньйора захищати й підтримувати свого васала».Проблема феодалізму досить контроверсійна щодо наявності в історії України і у східних слов'ян, тому що це питання різно інтерпретує західна, у тому числі українська та марксистська історична наука. Згідно з західними істориками, основними рисами феодалізму є інститути васалітету (угода між паном і васалом, що єднає їх обопільними зобов'язаннями та лояльністю) і лену або спадкового землеволодіння (одержаного васалом від пана за несення військових та інших повинностей). Феодалізм почався за післякаролінгського періоду (9—10 ст.) і поза незначними його пережитками, занепав на зламі середньовіччя й новітньої доби.

Значно ширше розуміння феодалізму подає комуно-більшовицька історіографія, яка більше підкреслює його соціально-економічний аспект, аніж інституційно-правний. Згідно з марксизмом, людство пройшло низку суспільно-економічних формацій: від первісного через рабовласницький, феодальний і капіталістичний лад — до соціалізму, що в кінцевому висновку має призвести до повного комунізму. Ця схема розвитку мала б бути загалом дійсною для всього людства, хоч допускаються відмінності в еволюції окремих народів; так само можливо, що за певних умов така чи така формація не розвинулася. Наприклад, у германських і слов'янських народів перехід від первісного ладу до феодалізму відбувся без витворення рабовласницької формації. Природу даного ладу визначають спосіб виробництва та заснована на ньому класова структура. Кожна формація, за винятком первісного комунізму й кінцевого соціалізму, визначається наявністю двох основних антагоністичних класів — первісних виробників та панівного класу, який, володіючи засобами виробництва, використовує працю перших. Феодальний лад характеризується натуральним (неринковим) господарством, головно хліборобством. Основними класами феодалізму є напіввільні селяни, прикріплені до землі, та землевласники (аристократія). Експлуатація селян відбувається шляхом неплатної праці (див. Панщина) та несення інших служб, натуральних данин, пізніше й грошової ренти.

Питання про феодалізм у східних слов'ян

Через брак істотних інститутів феодалізму — васалітету й лену, — історики-немарксисти брали під сумнів наявність феодалізму у східних слов'ян; цієї думки була більшість дореволюційних істориків, включно з М. Грушевським. Радянські історики натомість твердять, що феодальний період на східнослов'янських землях тривав від виникнення Київської Держави в IX—X ст.до скасування кріпацтва у 1861 року. Така концепція, висунена Леніном, а згодом розвинена в працях істориків Б. Грекова, С. Юшкова та ін., була догматично прийнята радянською історіографією з 1930-х років.

Радянські історики розрізняють три етапи «руського» феодалізму: рання феодальна монархія (з 9—10 до початку 16 ст.), станово-представницька монархія (16 — друга половина 17 ст.) і абсолютна монархія (з кінця 17 ст.). У стосунку до України радянські історики підкреслюють антифеодальний характер козацьких повстань в 16—17 ст. Велике повстання Хмельницького (1648) ліквідувало на значній частині українських земель володіння польських феодалів і завдало значного удару феодалізму. Проте, феодальні відносини згодом були відновлені в Україні завдяки перетворенню козацької старшини на нову феодальну аристократію та поновному запровадженню кріпацтва. Радянська історіографія застосовує подвійні мірила в оцінці минулого Росії і України: вона прихильно оцінює «прогресивну» роль російських монархів і феодалів у будуванні російської держави і культури, натомість негативно оцінює й очорнює традиційні керівні верстви суспільства України, за винятком тих груп і осіб, що були проросійської орієнтації.

З суто емпіричних причин, всупереч твердженням марксизму, недоцільно визначати ціле тисячоліття історії загальниковим ярликом феодалізму і розтягати його на кожне суспільство, в якому співіснують земельна шляхта та залежне селянство. Щоправда, так само не слід звужувати це поняття, обмежуючи його лише до васалітету. Найвластивішим буде розуміння феодалізму як комплексного явища, у якому об'єднуються різні взаємопов'язані соціально-економічні, політичні, правні й культурні елементи.

9-12 століття

Маючи це

Феодалізм

Źródło i licencja