Джим Пі́тер Грицю́к (; 7 жовтня 1949, Ростерн, Саскачеван) — канадський хокеїст українського походження.
Дитинство, коріння, початки в хокеї
Джим Пі́тер Грицюк народився в сім'ї українських емігрантів з Галичини в невеличкому містечку на північному сході провінції Саскачеван, яке розташоване майже в центрі Канади. Оскільки у містечку не було промисловості, уся надія покладалася, збільша, на аграрний сектор, менше, на лісорубство й лісопродукти. У ньому, життя його 500–800 жителів спливало більш-менш рівномірно, як у подібних таких містечках по світу. Джим відвідував місцеву початкову школу та, звичайно, займався на його вулицях (хокеєм) та іншими спортивними змаганнями, як і решта школярів.
Джим Грицюк, подорослішавши, почав доїздити до Саскатуна в середню школу, де краще і ближче познайомився з хокеєм. Він зігравав у різноманітних дитячо-юнацьких турнірах у складі різних команд Саскатуна: виділявся серед однолітків і завжди був у числі найкращих гравців. Йому пропонували грати в різних командах класом сильніше, проте, він мріяв про команду «Саскачеванські квакери» — тільки завжди виникали якісь певні спотикання на цьому шляху.
Щороку хокейна кар'єра Грицюка прямувала стрімко вгору: він не виділявся надто видатними якостями, але брав своєю працьовитістю та напором — і вповні відданості хокейній грі, що й часто призводило до травм, які згодом таки його й надщербили.
Політ хокейної комети до столиці
Першим серйозним кроком Джима став переїзд до містечка Мус-Джо, віддаленого на кілометрів із 70 від провінційної столиці Реджайни. У цьому курортному містечку була хокейна команда «Мус-Джо Плей-Морс» (), яка часто виступала під різними назвами в саскачеванських аматорських лігах.
Саме в 1970 році Джим Грицюк в віці 20 років дебютував у цій команді, яка зігравала хокейні матчі в «Саскачеванській молодіжній хокейній лізі» (). З ним грали Джордж Гунчак, ветеран команди та його перший ігровий наставник на майданчику, Браян Маклін, Майк (Микола) Шмір і Джім Літл, — і всі вони відмічали молоду перспективну зірку цієї команди Джима Грицюка. Турнірними здобутками ця команда тоді не змогла гордитися, але молодий хлопчина запамятався багатьом: саме в іграх команди його запримітили тренера скаути з провінційної столиці, унаслідок чого й посипались на його адресу запрошення в різні хокейні колективи Реджайни.
перша його столиця
Із усіх запропонованих йому хокейних клубів Джим вибрав команду з давньою історією: «Реджайна Кепіталс» (; скорочено: «Regina Caps» — «Реджайна Кепс»), — команду котра після закриття однієї з найбільших аматорських ліг Сходу, ввійшла в «Хокейну лігу Прерій» (). Тільки доля чекала цю команду, та ж сама, як й її лігу (в кінці року ліга самоліквідувалася, як і команда «столичних»). Та це не завадило Грицюку та його кар'єрі — найкращий гравець колективу багатьом подобався, він став лідером колективу. Джим легко влився в колектив з відомими тоді в Саскачвані Джері Жимяком, Глен Івсон, Даґ Ґросс на воротах Петро Стеніґ й добився найкращих результатів (набравши найбільшу кількість голів, передач та очок в своєму колективі).
У 1972 році Джим усвідомлено перейшов на професійні рейки, як хокеїст — і вдало поєднував гру в хокей з роботою на різних підприємствах.
його «комета» і перший трофей
Переїзд до Форт-Вейн був значною віхою в житті Джима: до того часу вирушав він за межі провінції, чи навіть — Канади рідко. Саме тоді життя в США бурлило як в економічному, так й в спортивному плані — і в команд доволі часто знаходилисяспонсори: коли команда ще й виступала на доволі пристойному рівні (Міжнародна Ліга Хокею вважалася третьою на північноамериканському континенті за значустістю) у неї завжди находилися необхідні кошти на придбання нових талантів з Канади, а згодом вміло, перепродуючи їх до клубів сильніших, знову замінювали їх молодшими. Оскільки ротація молодих талантів відбувалася щороку, за такою схемою й попав Джим Грицюк до команди із тридесятка світової ієрархії — з давніми традиціями й відданими прихильниками.
Загалом переїзд до штату Індіана для Джима заладився, атмосфера в стотисячному містечку — й другому по величині в штаті — його зворушувала, ще б пак, ця напівпрофесійна команда була улюбленим колективом міста. Досвідчені тренери оцінили здібності молодого хокеїста та, володіючи значними навичками в розкритті талантів, вони потроху вводили його в основний склад команди. З часом Джим призвичаївся до фізичних навантажень, ігрової манери та особливостей ігор в напівпрофесійних командах (досі в нижчих лігах йому доводилося проводити за сезон 30-40 ігор — а тут зразу вдвічі більше), він провів третину ігор регулярного сезону за свою команду. Особливо йому вдалася кінцівка сезону 1972–1973 років: найкращий результат своєї команди в кількості забитих шайб за гру. Такими здобутками він і сприяв переможній ході команди, яка перемогла в південній конференції й впевнено входила в серії плей-офф.
Слід відмітити, що в цьому ж сезоні Джим встиг ще засвітитися і в Американській Хокейній Лізі, коли його на деякий час відправили до містечка Герші в Пенсильванії — там до славнозвісної команди «шоколадних ведмедів». Оскільки тоді в «ведмедів» тільки формувався колектив, та команда почувалася невпевнено в атакуючій лінії, тому й завдяки сприятливим відносинам генеральних менеджерів обидвох клубів, кілька гравців «комети» вирушило на підмогу «шоколадним».
Для Петра це було щось неймовірне (коли він за рік зіграв в двох найсильніших хокейних лігах континенту): з кінцем сезону таке напруження в перемішку з емоційним вибухом, підживленим переповненими трибунами, спонукали юнака до сподвижництва. Він провів усі 9 ігор серій плей-офф — і його команда здобула незаперечні перемоги. Спочатку в півфінальній серії з сумарним рахунком ігор 4-1 перемогли команду «Флінт Дженералс» (), а потім у фінальній серії розбили в чотирьох іграх «Порт-Гурон Вінгс»(), тим почетніша була перемога над фарм-клубом «детройтських крил». Таким чином Кубок Джозефа Тернера () в сезоні 1972–1973 років поїхав до затишного містечка Форт-Вейн штату Індіана на радість усім жителям тієї округи.
Ще одним тріумфатором того сезону став й Джим Грицюк, котрий на одному диханні провів цю серію, забивши найбільшу кількість шайб в колективі — за дев'ять ігор 7 шайб й 5 результативних передач. Один з найкращих результатів у доленосній для Джима серії ігор призвів до визнання його найкращим новачком команди в сезоні. Наслідки цього не забарилися: провідні скаути команд НХЛ запримітили його й засилали своїх гінців до Індіани. Генеральний менеджер Кен Улліот з бізнес-партнером Коліном Лестером, розуміли, що так не може довго тривати, тому разом з тренерами Марком Було та Террі Рейнке вони переконали таки Джима пристати на пропозицію від команди з містечка Герші, тим більше, що він уже там себе спробував й зарекомендувався з найкращої сторони. Грицюку, котрий сподобив собі це містечко та атмосферу в команді, було важко залишати місцину, де він починав обживатися й добився зразу своїх перших гучних спортивних успіхів. Тепер йому на згадку будуть уроки хокею від Річарда Байлона, Террі Пемброка, Марка Бойля, Робі Айрона та особливо співвітчизника-українця та лідера команди Діна Шеремети, з яким вони разом й подалися з Міжнародної Ліги Хокею () підкоряти більші хокейні вершини.П
Підкорення АХЛ в столиці шоколаду
Спершу Джим-Петро Грицюк попав на «Гершіпарк Арена» під час контрольних передсезонних зборів, оскільки вже довгий час менеджмент команди з Індіани вів плідну співпрацю з керівництвом пенсильванської гокейної дружини. Він ще тоді сподобався тренерам «ведмедів» і за деякий час Артур Вайтман таки переконав Террі Рейнке в необхідності стажування молодого українського канадійця. Таким чином в Петровій кар'єрі з'явилася нова сторінка — тепер він виступає в найсильнішій хокейній лізі світу, тоді ще американська ліга лише в деяких організаційних елементах поступалася національній й між ними йшла ще та, конкурентна боротьба за спонсорів та телебачення.
Але Джим не переймався цим, адже чи міг він ще 3 роки тому уявити, що гратиме на такому рівні, тому віддавав себе усього, не зважаючи на синці, травми та значну фізичну напругу. Це й оцінили вболівальники «шоколадної столиці». Вони поправу вважали, що можливо Джима їм й не вистачило в серії плей-офф в тому 1972–1973 сезоні, коли їхня команда зазнала прикрої поразки в першому раунді від «Вірджинії Вінгз» (Virginia Wings) в останній грі фінальної серії. Символічно, що коли Джим разом з «кометою» тріумфально перемагав один фарм-клуб «детройтських крил», друга дочірня «крилата команда» сенсаційно вибила фаворита Американської хокейної ліги. Зрештою, перші кроки Джима в Герші не були таки «шоколадними» — впевнена й змістовна гра молодого новачка отримувала хорошу пресу в Пенсільванії, але «гірчинкою» була реалізація (в 36 іграх — тільки 3 забитих шайби й 7 голевих передач), на відміну від результатів в Форт-Вейні. Головний тренер Френк Мазерс жалкував, що команді не вистачило молодості й задору, як було наприкінці 60-х.
Саме тому власник «шоколадної команди» Ллойд Блінко вирішив в 1973 році омолодити склад й видав карт-бланш молодому тренеру, ще недавно гравцю «ведмедів» та легенді клубу — Чакові Гамільтону. Більш як третина гравців команди були новачками, а ще одна частина з тих що приєдналися до клубу в попередньому сезоні. Серед цих гокеїстів був новачок й водночас не новачок Джим Грицюк — тепер уже повноцінний гравець «Герші Берс»http://books.google.com.ua/books?id=s5IrPCnZd1YC&pg=PP1&dq=Hershey+Bears#v=onepage&q=&f=false характеристика Джима-Петра Грицюка в книжці-буклеті The Hershey Bears: Sweet Seasons, Tim Leone, команди з історією та традиціями, однієї з найстаріших й титулованіших в лізі. Тренеру Чаку вдалося уміло поєднати агресію й задор молодого покоління та досвід старожилів клубу. Команда, на яку завжди ходили «шоколадні громадяни», заповнюючи «шоколадну арену», щоб натхненно підтримати своїх «шоколадних ведмедів» й віддячила своїм прихильникам.
Хокейний сезон в містечку Герші в столичному полісі штату Пенсильванія, розпочався виставковими передсезонними іграми, де місцева команда зустрічалася з командами з різних ліг, частіше це були команди з НХЛ, особливо виділявся в цих іграх Джим-Петро Грицюк. Він, натхненний перемогою в ІХЛ лізі, нарівні з ветеранами команди Ральфом Келлером та Даном Руппом повів команду за собою й за деякий час став справжнім лідером колективуhttp://insidehockey.com/columns/1108 роль Джима-Петра в здобутті Колдер Кубку. Вони на одному диханні провели весь сезон й успішно ввійшли в серію плей-офф. Завдяки попередньому стажуванні в цьому колективі Джим досить швидко влився до колективу й провів 74 гри за цей сезон(лише дві пропустив), а в фінальних серіях жодну гру не пропустив. «Шоколадна команда» дуже впевнено пройшла той шлях — зігравши в кожній з серій не більше 5 ігор (до 4 перемог), перемігши, по-чергово, «Цинцинаті Сводс» (Cincinnati Swords), «Балтимор Кліпперс» (Baltimore Clippers), а в фіналі «Провіденс Редс» (Providence Reds).