Етнокультурні регіони України — поширення української мови, тобто історичні етнокультурні регіони, де проживають українці. Історико-етнокультурні регіони України можна поділити на 3 частини: Західна Україна (Волинь, Закарпаття, Північна Буковина, Північна Мармарощина, Східна Галичина), Східна Україна (Поділля, Наддніпрянщина, Слобожанщина) та українські території поза офіційною територією, що входять в етнічні території Україні (Берестейщина, Донщина, Західна Галичина, Кубань, Підляшшя, Стародубщина та Холмщина, які розташовані в Республіці Білорусь, Республіці Польща та Російській Федерації).

Історичні та етнографічні регіони України Адміністративно, сучасна Україна поділяється на 25 областей (п'ять з яких зараз тимчасово окуповані Росією: частина Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей і Автономна Республіка Крим). Історико-етнокультурно ж регіони України можна поділити на 3 частини: Західна частина України, Східна частина України (або Наддніпрянська Україна) та Українські території поза офіційною територією України (це Кубань, Донщина, та частково Слобожанщина які розташовані в Росії).

Західна частина України

Західна Україна  — в широкому сенсі охоплює Галичину, Західну і центральну Волинь, Закарпаття та Буковину — тобто землі, які більшу частину своєї історії до минулого століття знаходились під владою держав — західних сусідів України: Польщі, Угорщини, Австрії. Конфесійні особливості — багато греко-католиків («уніатів») та католиків. Східна Галичина — ядро Західної України у басейні Верхнього Дністра і Північному Прикарпатті. Серед українських земель зазнала найбільшого впливу Польщі (XIV — XVIII ст., 1918—1939 рр.). У повоєнні роки — основний регіон повстанського антирадянського руху. Сільське, лісове господарство, видобуток бурого вугілля, нафти і газу; туризм (Карпати, мінеральні води). Основні міста: Львів (промисловий, культурний і духовний центр всієї Західної України), Тернопіль, Івано-Франківськ (Станіслав), Дрогобич, Трускавець, Стрий, Самбір. Волинь — землі у басейні правих приток Прип'яті (Стира, Горині, Случі). Північніше починається Прип'ятське Полісся, яке іноді долучають до складу Волині, а іноді виокремлюють у особливий регіон. Умовно Волинь поділяється на Східну, яка тяжіє до Центральної України (до Звягеля і Шепетівки) і Західну, яку було анексовано до УРСР 1939 року. Центральна частина регіону у роки 2-ї Світової війни — центр повстанського визвольного руху. Сільське і лісове господарство. Основні міста: Ковель, Луцьк, Рівне, Шепетівка, Звягель, Житомир. Полісся — особлива історико-етнографічна область на північних кордонах України і в південній Білорусі — від Берестя до Правобережжя Десни, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Частина Полісся входить до складу Західної України, а центральна тяжіє до Наддніпрянщини. Північне Подесення географічно належить до Східного Полісся, але історично це — ядро Чернігівщини. Полісся — край прип'ятських лісів і боліт. Основні міста: Ковель, Сарни, Коростень, Малин, Овруч. Закарпаття — ділянка земель у Центрі Європі між південними схилами Карпат і р. Тисою, з давніх давен населених українцями. Майже всю історію знаходилось під владою Угорщини і тільки після 2-ї Світової війни потрапило до складу УРСР, але, попри це, зберегло етнічну приналежність до України. Закарпаття — край виноградників, лісів, стрімких річок і гірських курортів; ворота до Центральної Європи — тільки тут Україна межує з Угорщиною і Словаччиною. Основні міста: Ужгород, Мукачево, Чоп. Північна Буковина — верхів'я річок Прут і Серет на правому березі Дністра. Колись — порубіжжя Київської Русі. Пізніше потрапило під вплив Молдовського князівства, а згодом — Османської та Австрійської імперій. Після 1812 р. східна частина разом з Бессарабією увійшла до складу Російської імперії. У 1918 р., після краху Російської та Австрійської імперій, Буковина разом з Бессарабією була окупована Румунією. Вказані землі перейшли до складу СРСР тільки 1940 р. На Буковині розвинуте сільське і лісове господарство, тут одна з найвищих в Україні густота сільського населення. Поширена прикордонна (з Румунією) торгівля. Основні міста: Чернівці, Хотин (середньовічна фортеця).

Східна частина України (або Наддніпрянська Україна)

Східна Україна (також «Наддніпрянська Україна»)— східна частина України, яка у XIV—XVI століттях була спочатку у складі Великого князівства Литовського, потім з 1569 року після підписання Люблінської унії та до 1654 року після Переяславської ради та підписання Березневих статей була у складі Речі Посполитої, й після 1654 опинились у складі Московії.

Згадана Переяславська рада та підписання Березневих статей про приєднання Гетьманською України до Московії, спричинило так званий період Руїни в Україні та панування більше як на 2/3 українських земель Московії. Цей період ознаменувався подальшим поділом Наддніпрянської України на Лівобережну (яка остаточно перейшла під контроль Росії наприкінці XVII ст.) та Правобережну, яка ще понад 100 років залишалась під владою Речі Посполитої. Надалі поняття «Наддніпрянська Україна» поширилось на всю Східну і Південно-Східну Україну (тобто на Слобожанщину, Донбас, Приазов'я, Запорожжя/Придніпров'я) тощо.

Північна Наддніпрянська Україна Поділля — українські землі по берегах Південного Бугу (окрім нижньої частини басейну), а також на лівому березі Середнього Дністра. Заселені предками українців ще у сиву давнину, але сусідство зі степом ніколи не робило життя тут спокійним. Зараз це — живописний сільськогосподарський край. Міста: Вінниця, Хмельницький, Кам'янець-Подільський (старовинне місто-фортеця). Київщина — землі у басейні Середнього Дніпра, по правому берегу, в тому числі м. Київ з околицями. Саме навколо Києва у ранньому Середньовіччі склався основний центр східних слов'ян, а пізніше — і центр першої східнослов'янської держави. Але ще до монгольської навали 1240 р. цей край почав втрачати минуле значення і, зокрема, внаслідок династичних конфліктів на Русі. Поступове відродження Києва почалося лише після того, як він опинився вглибині російської території, тобто з початку XIX ст. У теперішній час — ядро українських земель, всередині якого знаходиться столиця України — м.Київ. Переважно сільськогосподарський край. Інші значні міста — Черкаси , Біла Церква. Чернігівщина, також Чернігово-Сіверщина, або навіть взагалі Сіверщина. Давній край на лівому березі Дніпра, по Десні. Колишні землі племен полян і сіверян. Виокремились ще у ХІ ст. з утворенням Чернігівського князівства. Пізніше зі складу князівства виділилось Новгород-Сіверське (звідки і називають іноді схід Чернігівщини Сіверщиною). Чернігівщину також включають до складу Полісся як його східну частину. Розвинуті сільське господарство і лісозаготівля. Основні міста: Чернігів, Конотоп, Ніжин, Глухів, Новгород-Сіверський, Шостка, Путивль. Полтавщина — Лівобережна Україна між Чернігівщиною, Слобожанщиною та Запоріжжям (р.Оріль), її південна частина по ріках Сула, Псел, Ворскла. Вперше ці землі виокремились ще до монгольської навали як Переяславське князівство, яке було монголами ліквідоване. Край перетворився на спустошене степове порубіжжя і довгий час являв собою майже одне ціле з Чернігівщиною, особливо після того, як ці землі були разом приєднані до Росії у XVII ст. Полтавщина — край дивовижних краєвидів, широких ланів, перелісків і чистих річок між живописних пагорбів. Основні міста: Полтава, Кременчук, Лубни, Пирятин. Степова Україна — історичний край держави, заселений українцями переважно протягом XVI—XIX ст. (на відміну від Центральної та Західної України, заселеної корінним населенням ще з давніх часів). Клімат тут більш посушливий, теплий і континентальний. Етнічна відмінність — менший відсоток українців: якщо в Центральній і Західній Україні вони становлять 90,7 % населення, то у Південно-Східній Україні їх 64,3 %; росіяни тут складають вагому частку — 29,1 %, а у Криму становлять більшість населення — 58 %. Відрізняється український степ і розміщенням населення: у містах тут мешкає 77,3 % всього населення (на Заході і в Центрі країни — 63,4 %). Міста ці є основними промисловими центрами держави: Харків, Дніпро, Одеса, Донецьк, Кривий Ріг, Маріуполь, Миколаїв, Луганськ. У імперських документах цей край, який складався раніше з земель Запорізького Війська, володінь Кримського ханства (Приазов'я і Крим) і володінь імперії (у Причорномор'ї), з XVIII ст. мав назву «Новоросія», що викривляло його етнічну приналежність, історичні зв'язки і територіальну наближеність до стародавніх українських земель. Український степ складається з таких земель:

Південна Наддніпрянська Україна

Донбас — Донбас та навколишні степи. Промисловий регіон, господарство якого засновано переважно на видобутку вугілля та чорній металургії. До середини XIX століття — відсталий малозаселений регіон. Розвиток почався після відкриття родовищ вугілля і початку його промислового видобутку у другій половині XIX століття. Донбас швидко перетворився на край шахт, металургійних підприємств та робітничих селищ з вихідцями з багатьох районів України та Росії. У теперішній час тут — найбільша кількість міст і селищ і найвища в Україні густота населення. Основні міста: Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Лисичанськ. Придніпров'я — степові землі навколо закрута Дніпра. У XVI—XVIII століттях — база запорізького козацтва, «буфер» між ногайськими степами на південному кордоні та внутрішніми областями Речі Посполитої, «форпост» українців на південному сході. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році назва краю — Запоріжжя — поступово була витіснена новою назвою — «Новоросія» — за назвою Новоросійської губернії (пізніше — Катеринославська губернія), яку було засновано на колишніх землях запорожців. У теперішній час — край розвинутого хліборобства, гірничо-видобувної промисловості (залізна та марганцева руда, вугілля, газ), чорної металургії та машинобудування. Основні міста: Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг, Кропивницький, Кам'янське, Нікополь, Павлоград. Приазов'я — українські землі вздовж північного узбережжя Азовського моря. У середньовіччі — північна («материкова») частина Кримського ханства, населена кочовиками-ногаями. У XIX столітті — «Північна Таврія» (північна частина Таврійської губернії). Сухі степи. Край землеробства та тваринництва. Приморські містечка та селища — місце недорогого літнього відпочинку. Серед особливостей — значний відсоток неукраїнського населення — греків (біля Маріуполя), болгар, росіян (район Мелітополя — Бердянська) — нащадків «катерининських» колоністів. Значні міста: Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ. Північне Причорномор'я, Південна Україна — землі по північному узбережжю Чорного моря. Приєднані до Російської імперії у 1774–1812 роках в результаті низки воєн з Османською імперією. Південна Бессарабія (Буджак) передана у склад УРСР у 1940 році, після приєднання до СРСР Бессарабії і утворення Молдавської РСР. Основні міста: Одеса, Миколаїв, Херсон. Місто Одесу, беручи до уваги її самобутність, можна виділити у окремий підрегіон.