Ерна́н Корте́с (, —) — кастильський конкістадор і першовідкривач, завойовник Мексики. Генерал-капітан Нової Іспанії (1521—1524). Один із провідників Доби великих географічних відкриттів. Знищив цивілізацію ацтеків, першим почав імпортувати ваніль і шоколад у Європу. Представник кастильського шляхетного роду Кортесів. Народився в Медельїні, Кастилія. Син Мартіна Кортеса де Монроя й Каталіни Пісарро-Альтамірано. Навчався у дядька в Саламанці. Переїхав з Іспанії до Нового світу, до Еспаньйоли (1504). Під проводом Дієго де Веласкеса брав участь у підкоренні Куби (1510—1514). За власною ініціативою здійснив завоювання Мексики (1519—1521). Згодом отримав від королівського уряду пост генерал-капітана (1521) й особистий герб (1525). Здійснив експедицію до Гондурасу (1524—1526). Тимчасово повернувся до Європи (1528), отримав від Карла V титул маркіза Оахацького (1529). Знову виїхав до Мексики (1530), яка за його відсутності поринула в анархію. Через десятиліття назавжди повернувся до Іспанії, брав участь у Алжирському поході (1541). Помер від дизентерії у Кастильєсі, плануючи знову вирушити до Мексики. Похований в Іспанії, перепохований у Мексиці (1566). Про його життя збереглось мало джерел; ті, що дійшли до нас — суперечливі, тому історики вельми розбігаються в оцінках його особистості та спадку. Праці Бартоломе де лас Касаса зробили його одним із основних персонажів «Чорної легенди». Національний герой Іспанії та Мексики.
Імена Ерна́н Корте́с — коротке ім'я. Ерна́ндо Корте́с — коротке ім'я. Ферна́н Корте́с () — альтернативна форма. Ферна́ндо Корте́с () — альтернативна форма. Ферна́ндо Корте́с де Монрóй і Піса́рро Альтаміра́но () — повне ім'я.
Біографія
Ранні роки життя Кортес народився в Медельїні, провінція Естремадура, королівство Кастилія. Він був єдиним сином Мартіна Кортеса () і Каталіни Пісарро Альтамірано (). Двоюрідним братом його матері був Франсіско Пісарро, який в завоював у 1536 році імперію інків.«Hernán Cortés», International Encyclopedia of the Social Sciences, 2a ed (2008), t. 2, pp. 146—149.
До 14 років Кортес отримував освіту в рідному Медельїні, потім його батьки влаштували на навчання в Університет Саламанки, де він вчився два рокиДюверже К., «Кортес» / Пер. М. В. Глаголева. Серия «Жизнь замечательных людей». Вып. 1125 (925). — : изд «Молодая гвардия», 2005. — 304 с. — С.43. . Але він розчарував своїх батьків, повернувшись додому зимою в 1501 році у 17 років, замість того, щоб продовжити навчання і вивчити закони як його дідусь. Але Берналь Діас дель Кастільйо називав його бакалавром праваДюверже К., «Кортес» / Пер. М. В. Глаголева. Серия «Жизнь замечательных людей». Вып. 1125 (925). — : изд «Молодая гвардия», 2005. — 304 с. — С.44.. Кортес був добре освіченою людиною за мірками XVI століття, що визнавали і його противники. За описом Марінео Сікуло (його першого біографа) Кортес умів складати вірші та ритмічну прозу; він володів латинською мовою, а в його доповідях і листах було багато латинських цитат. Згідно версії американського історика XIX століття Вільяма Прескотта цей ступінь надав Кортесові Саламанківський університет Дюверже К., «Кортес» / Пер. М. В. Глаголева. Серия «Жизнь замечательных людей». Вып. 1125 (925). — : изд «Молодая гвардия», 2005. — 304 с. — С.262. . Разом з тим існує версія, що «ці дворічні заняття і практичні знання законів, що він опанував під час стажування в нотаріуса у Вальядоліді породили міф, що Кортес вивчив право в Саламанківському університеті».
Далі в нього був вибір між пошуком популярності та слави у війні в Італії і спробою пошукати щастя в іспанських колоніях Нового світу.
Прибуття в Новий Світ Через низку затримок Кортес вирушив в Новий світ тільки в 1506 році. Він взяв участь у завоюванні Гаїті і Куби й одержав як винагороду велику ділянку землі та індіанських рабів. 1510 року увійшов до загону Дієго Веласкеса, що вирушав на завоювання Куби. У загоні служив офіційним скарбником, котрий відповідав за оцінку і відправлення до Іспанії королівської п'ятини. Веласкес виявляв прихильність до Кортеса, завдяки чому 26-річний конкістадор став вельми помітною фігурою в колонії. Вже тоді проявилися його лідерські якості і схильність до ризикованих дій. Експедиції на півострів Юкатан Франсіско Ернандеса де Кордоби в 1517 році та Хуана де Гріхальви в 1518 році повернулися на Кубу, принісши мало золота та багато розповідей про найвіддаленішу землю, де, за оповідями, було багато золота. Тоді Дієго Веласкес де Куельяр, губернатор Куби вирішив організувати нову, могутнішу військову експедицію, що повинна була завоювати країну, про яку розповідали Кордова і Гріхальва. Начальником експедиції він призначив свого племінника Кортеса. Кортес негайно продав або заклав свої землі, щоб купити кораблі й провізію. Офіційно експедиція вирушала з метою досліджувати й торгувати з новими країнами на заході.
В останню мить губернатор Веласкес скасував експедицію, але Кортес проігнорував його наказ і самовільно вийшов у море в лютому 1519 року.
Завоювання Мексики
Кортес покинув Кубу з 11 кораблями, 553 солдатами і 15 кіньми. Каравели експедиції Кортеса потрапили в сильну бурю. Кораблі розкидало в різні боки, деякі були серйозно пошкоджені. Поступово вони все ж досягли збірного пункту — острова Косумель неподалік від Юкатана. Під час перебування на острові до іспанців приєднався їхній співвітчизник Херонімо де Агіляр, що потрапив у полон до індіанців після аварії корабля. Агіляр за ці роки навчився добре розмовляти мовою індіанців мая. Він також добре знав їхні вірування і звичаї. Примкнувши до експедиції Кортеса, він сильно їй допоміг.
Кортес наказав після висадки на мексиканському узбережжі затопити всі свої кораблі. Після цього в значенні не залишити собі шляхів відступу прижилася фраза «спалити свої кораблі». У березні 1519 року Кортес формально проголосив землі, на які прибув, власністю іспанської корони. Він зробив зупинку на Тринідаді для того, щоб найняти додаткових рекрутів і придбати коней. Після цього він вирушив до Табаско, де здобув перемогу в битві з індіанцями. Від переможених він отримав 20 дівчатCrowe, John A. The Epic of Latin America. Los Angeles, California: University of California Press, 1992. 4th ed. p.75 , серед яких була Малінче, жінка, що відіграла значну роль у завоюванні Мексики. Малінче знала не тільки мову мая, але й мову ацтеків науатль, і завдяки цьому стала перекладачкою й радником. Від Малінче Кортес довідався про багату імперію ацтеків.
У липні 1519 року Кортес встановив контроль над Веракрусом. До того часу він зовсім відмовився підпорядковуватися губернатору Куби Веласкесу й проголосив, що отримуватиме накази безпосередньо від короля Карла VBernard Grunberg, «La folle aventure d'Hernan Cortés», in L'Histoire n°322, July-August 2007 . У Веракрусі Кортес зустрів племена, що платили данину правителю ацтеків Монтесумі II, і попросив їхнього сприяння в організації зустрічі з ацтеком. Монтесума відмовився, але Кортес наполягав. Залишивши у Веракрусі сотню людей, в середині серпня 1519 року Кортес вирушив на Теночтітлан. У нього було 600 вояків, 15 вершників, 15 гармат і сотні індіанських носіїв. Дорогою на столицю імперії ацтеків Кортес залучив до свого походу чимало індіанських племен, зокрема тлашкаланців, мешканців сучасного мексиканського штату Тлашкала, затятих ворогів ацтеків. У жовтні 1519 року Кортес зі своїм загоном у супроводі 3 тисяч тлашкаланців здійснив перехід до Чолули, другого за величиною міста центральної Мексики. У Чолулі загін Кортеса влаштував різню, вбивши тисячі неозброєних представників місцевої знаті, що зібралися на центральній площі, а потім спалив частину міста.
Іспанці прибули в Теночтітлан із великою армією. 8 листопада 1519 року їх мирно, за приписами традицій і дипломатичним кодексом, прийняв правитель ацтеків Монтесума II. Монтесума свідомо дозволив Кортесу увійти в серце своєї держави, сподіваючись довідатися про слабкості супротивника, щоб потім розчавити його. Він подарував іспанцям багато золота, що розпалило їхні апетити. Біограф Кортеса К. Дюверже писав з цього приводу:
У листі до Карла V Кортес повідомив, що ацтеки сприймають його як посланця бога Кетцалькоатля, а можливо й як самого бога. Деякі сучасні історики заперечують це твердженняRestall, Matthew (2003). Seven Myths of the Spanish Conquest. Oxford University Press; Townsend, Camilla (2003). «Burying the White Gods: New Perspectives on the Conquest of Mexico.» American Historical Review 108, no. 3: 659—687. . Проте, незабаром Кортес довідався про напад на іспанські сили на узбережжі, й вирішив захопити Монтесуму й тримати його заручником у власному палаці, вимагаючи від правителя ацтеків присягнути Карлу V.
Тим часом, Веласкес послав у Мексику нову експедицію на чолі з Панфіліо де Варваесом. Новий загін, який налічував 1 100 вояків, висадився на узбережжі Мексики в квітні 1520 року із завданням виступити проти Кортеса. Кортес залишив загін із 200 іспанців у Теночтітлані, а з рештою пішов назустріч Нарваесу. Попри менші сили, йому вдалося отримати перемогу й переконати залишки загону Нарваеса приєднатися до нього. У столиці один із лейтенантів Кортеса, Педро де Альварадо влаштував різанину в головному храмі, що призвело до повстання індіанців. Керував повсталими племінник Монтесуми Куаутемок, який поклявся загинути але не допустити панування чужинців. Кортес швидко повернувся в Теночтітлан і запропонував укласти перемир'я, сподіваючись використати положення Монтесуми як заручника, але 1 липня розлючений натовп забив Монтесуму камінням. Кортес вирішив утікати в Тлашкалу. Іспанцям пощастило вислизнути в ніч, яка отримала назву Сумної, залишивши ар'єргард на смерть і втративши більшу частину награбованого багатства й артилерію.
Загін Кортеса крім людських втрат втратив більшість коней (залишилося 26 поранених коней). Майже всі воїни були поранені. Індіанські союзники іспанців, побачивши такий розгром, поховалися у своїх оселях, і з тривогою і страхом чекали подальшого розгортання подій. Жерці ацтеків з радістю передчували перемогу і взяття нових жертв. Для них знекровлені залишки загону іспанців здавався лише ласим жертовним шматком. Величезна армія ацтеків — близько 100 000 чоловік чекала іспанців на полі біля селища Отумба. Битва, маленького загону поранених іспанців, з цією величезною армією відбулася і завдяки неймовірній мужності і вмілим діям двох десятків вершників, очолюваних Кортесом, закінчилася перемогою іспанців. Кортес в цьому бою прорвався крізь ряди ацтекських воїнів і вбив ацтекського головнокомандувача — Сіуака. Ця битва, для деморалізованих індіанців, союзників Кортеса, стала тим дивом, яке знову воскресило всі надії на звільнення від кривавого рабства ацтеків.
Отримавши перемогу в битві при Отумба, де вперше в Америці була використана кіннота, військо Кортеса добралося до Тлашкали, де вони були з почестями зустрінуті місцевими жителями. Їхні втрати загалом склали 870 вояків. Вони відпочивали і набиралися сил 22 дні. З Куби прибуло підкріплення, і Кортес взявся виправляти становище. У січні 1521 року Кортес розкрив змову проти себе й повісив її керівника Вільяфану. На початку 1521 року він зібрав нову армію в яку ввійшли 600 іспанців, 25 000 тлашкаланців. На озброєнні армії було 20 коней та 100 гармат. Підступивши до Теночтітлану і взявши його в облогу, іспанці розпочали війну на винищення. Вони підпорядкували собі міста союзників ацтеків і відрізали столицю від постачання. Лише в червні після боїв з перемінним успіхом Кортес зміг розпочати штурм.