Елізабет Рудіне́ско (; французькою наголос: Рудінеско́) (* 10 вересня 1944, Париж) — французька дослідниця історії і психоаналізу, філософ. Професор історії Університету Париж VII — Дідро. Відома французька інтелектуалка, її праці перекладено понад 30 мовами.
Співавторка останньої книжки Жака Деріда Що завтра... (De quoi demain...), присвяченої основним проблемам сучасного світу й, зокрема, філософії.
Життєпис Народилася в сім'ї психоаналітикині Джені Вейс (дочки феміністки Луїзи Вейс) та вченого-нейрохірурга Александра Рудінеско.
Освіту здобувала в паризькому Sévigné Collège. Потім студіювала літературу і лінгвістику в Сорбонні; керівником її маґістерської був Цветан Тодоров. В 1975 році захистила докторську дисертацію на тему Inscription du désir et roman du sujet у Жана Леваяна в Університеті Париж VIII — Венсенн. В той же час була студенткою Мішеля де Серто, Жиля Дельоза і Мішеля Фуко. В 1991 році під керівництвом Мішель Перро габілітувалася на докторку історії перед комісією в складі Алена Корбена, Домініка Лекура, Жана-Клода Пассерона, Робера Кастеля, Сержа Леклера. В 1994 році ця докторська дисертація була опублікована під назвою Генеалогії (Généalogies). В ній Елізабет Рудінеско досліджує проблему генеалогій від Ніцше до Фуко, зосереджуючи увагу на поняттях втрати, забуття, конфлікту і архіву:
З 1969 до 1981 слухачка Фройдівської школи психоаналізу (École Freudienne de Paris), заснованої Жаком Лаканом. Член редколегії Revue Poétique (1969-1979). Співпрацює з французькими загальнонаціональними виданнями: Libération (1986–1996), а також Le Monde з 1996.
Посади та обов'язки
директор з наукової роботи за напрямом «Історія», Університет Париж VII — Дідро, з 1991 року. Керівниця навчальної частини, Ecole Pratique des Hautes Etudes (EPHE), Університет Париж I - Пантеон-Сорбонна, з 2001 року. Старійшина Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales (EHESS), з 1992 до 1996. президент Société Internationale d'Histoire de la Psychiatrie et de la Psychanalyse (SIHPP). Член редакційних колегій наукових журналів «L'Homme» (видавався EHESS., між 1997-2002 роками), «History of psychiatry» з 2003 року і «Cliniques Méditerranéenne» з 2000 року. Член Société Française d'Histoire de la Médecine, з 1997. Гостьова професор Middlesex University (Лондон), з 2006 року. Дописувачка французьких загальнонаціональних видань Libération (1986–1996), а також Le Monde з 1996.
Політичні погляди
Протягом 1971-1979 років член Французької комуністичної партії. Активно бере участь у великих суспільних дискусіях на сторінках французької преси та на телебаченні, зокрема щодо таких тем, як гомосексуальність, лаїцизм, клонування, набуті/генетичні ознаки, дитяча злочинність. Так в 1997 році виступала за право гомосексуальних пар на усиновлення ().Див. відео на цю тему: - ( lien vidéo Emission Cultures & Dépendances sur le mariage gay où Roudinesco réclame le changement du code civil pour autoriser le mariage et l'adoption par les homosexuels) . На думку Рудінеско, суспільство повинне пройти великий шлях розвитку, аби трансформувати наявні уявлення про гомосексуальність. Рудінеско виступає проти позитивної дискримінації в гендерній сфері. Вона прихильно ставиться до заборони носити у французькій школі чадру та інші аксесуари, що підкреслюють релігійність. Негативно ставиться до досліджень, покликаних виявити в дітей "гени" злочинності, у зв'язку з цим підписала петицію французьких інтелектуалів Проти оцінки "нуль" за поведінку для трирічних дітей.
Методологія Перші роботи Елізабет Рудінеско з’явились в 1970-х роках й були присвячені аналізу творів Антонена Арто, Бертольда Брехта, Луї-Фердінана Селіна. У цих працях йшлося про зв’язок між біографією авторів та їхніми творами, проте Рудінеско намагалася не скочуватися до прямолінійних схем психобіографії чи психологізації літературного твору через клінічний аналіз поведінки автора.
З 1979 року Рудінеско звертається до історії психоаналізу у Франції. Ці перші дослідження позначені впливом історіографічного підходу, за яким біографічна модель (що втілюється в поняті “батько-засновник”) є квінтесенцією всіх досліджень ґенези певного явища. Проте такий підхід здався їй менш перспективним після появи книжки Генрі Елленбергера “Історія відкриття несвідомого”.
Рудінеско перевидає цю роботу разом зі своєю ґрунтовною передмовою. Разом з Елленбергером вона розробляє концепцію фройдизму, що спирається на “архівістику” та такі поняття, як “ментальні знаряддя”, “довга тривалість” та “система мислення”. Вона пропонує не зводити вивчення систем мислення, динамічної психіатрії, психотерапії та психомедицини лише до єдиного засновку, а розглядати численні плюралістичні напрямки розвитку. Таким чином, цей метод цілком руйнує біографічну модель.
Рудінеско розвиває концепцію Елленбергера за рахунок ідей таких мислителів, як Мішель Фуко чи Жорж Канґієм. Так дослідження систем мислення стають дослідженнями форм виокремлення знання у відповідну епоху, форм рівноваги цього знання й комунікації знання. Йдеться про історію мислячих людей та систем, що взаємовпливають, але також про критичний аналіз поняття свідомості та суб'єкта комунікації.
Відзначаючи, якою мірою психоаналіз став своєрідним науковим рухом та системою мислення, Рудінеско показує, що саме Франція була тією країною, де в довготривалій перспективі розвинулися всі необхідні передумови для розвитку фройдизму в культурному й науковому житті. Цим особливим становищем Франція завдячує спадщині Французької революції, яка створила юридичне й наукове підґрунтя поняття божевілля й породила систему психіатричних закладів. Пізніше, справа Дрейфуса прискорила зростання самосвідомості класу інтелектуалів. Називаючи себе аванґардом, цей клас розвивав новаторські ідеї. Важливий вплив справила тут і нова модерна література з такими іменами, як Бодлер, Рембо, Лотреамон. Ця література методами нового письма проголосила новий проект людини під гаслом “Я є іншим”.
У 1993 році Рудінеско публікує працю про Лакана, останнього великого інтерпретатора фройдизму. Відчувши ще від 1938 року занепад поняття патріархату, Лакан, як і Фройд, всупереч англійській школі, намагався переоцінити роль батька в західному суспільстві через символічну функцію. Рудінеско підкреслює, що особливою заслугою Лакана було впровадження в психоаналіз елементів німецької філософії (Геґель, Ніцше, Гайдеґґер). Так була створена концепція, про яку сам Фройд ніколи й не думав, оскільки вибудовував свою теорію на основі біологічної моделі (дарвінізм), свідомо відмовляючись брати до уваги сучасний філософський дискурс.
Дослідження меланхолії Теруань де Мерикур, зачинательки феміністського руху, як особливий випадок в історії психіатрії, дає можливість Рудінеско зрозуміти важливість парадигми Французької революції для стану фройдизму у Франції. Рудінеско показала, що умови, необхідні для географічного впровадження фройдистських ідей та психоаналітичного руху – це, з одного боку, попереднє становлення психіатричного знання, тобто становлення такого погляду на божевілля, який здатний концептуалізувати поняття душевної хвороби поза будь-якими ідеями про божевілля, які передбачають втручання божественного начала, а з іншого боку, існування правової держави, яка здатна ґарантувати вільне існування широкого діапазону можливих відхилень. Як правило, відсутність однієї з цих умов, або й обох, призводила до відторгнення фройдистських ідей в країнах тоталітарних диктатур, а також в ісламському світі та суспільствах з племенним устроєм. Проте Рудінеско зауважує, що військові диктатури в Латинській Америці не перешкоджали розвиткові фройдизму (зокрема в Бразилії й Аргентині), що пов'язано з їхньою природою, відмінною від обох тоталітарних систем (нацизму й комунізму), які не допускали поширення фройдизму в Європі. Режими “каудильського” типу не чіпляли фройдизмові ні ярлик “єврейської науки”, як то робилося в нациській Німеччині, ні ярлик “науки буржуазної”, як було в комуністичних системах між 1945 і 1989 роками.
Наукові публікації Найважливіші праці Pour une politique de la psychanalyse, Paris : La Découverte, 1977 Histoire de la psychanalyse en France, vol. 1, Paris : Le Seuil, 1982 (перевидання Fayard 1994) Histoire de la psychanalyse en France, vol. 2, Paris : Le Seuil, 1986 (перевидання Fayard 1994) Théroigne de Méricourt. Une femme mélancolique sous la Révolution, Paris : Le Seuil, 1989 Jacques Lacan. Esquisse d'une vie, histoire d'un système de pensée, Paris : Fayard, 1993 Généalogies, Paris : Fayard, 1994 Dictionnaire de la psychanalyse, avec Michel Plon, Fayard, Paris, 1997, ISBN|2-213-59685-9 Pourquoi la psychanalyse ?, Paris : Fayard, 1999 L'analyse, l'archive, Bibliothèque Nationale de France, 2001 La Famille en désordre, Paris : Fayard, 2002 Le Patient, le thérapeute et l'État, Paris : Fayard, 2004 Philosophes dans la tourmente, Histoire de la pensée, Fayard, Paris, 2005. La part obscure de nous-mêmes - Une histoire des pervers, Albin Michel, Paris, 2007. Retour sur la question juive, Albin Michel, Paris, 2009. ISBN 2226187146 Théroigne de Méricourt. Une femme mélancolique sous la Révolution, Préface inédite dElisabeth Badinter, Albin Michel, Paris, 2010. Philosophes dans la tourmente (Canguilhem, Sartre, Foucault, Althusser, Deleuze, Derrida), Paris : Fayard, 2005 La part obscure de nous-mêmes : une histoire des pervers, Paris : Albin Michel, 2007 Retour sur la question juive, Albin Michel, Paris, 2009 Mais pourquoi tant de haine ?, Paris, Seuil, mai 2010 Lacan, envers et contre tout, Paris, Seuil, septembre 2011 Lacan. Passé, présent. Dialogues, avec Alain Badiou Paris, Seuil, 2012. Sigmund Freud en son temps et dans le nôtre, Paris, Seuil, 2014, — Prix Décembre 2014 et Prix des prix littéraires 2014. Dictionnaire amoureux de la psychanalyse, Plon, 2017
Праці в співавторстві й перевидання
Penser la folie, Essais sur Michel Foucault,Collectif et Société internationale d'histoire de la psychiatrie et de la psychanalyse. Colloquee : 1991 : Grand Amphithéâtre de Saint-Anne, Galilé, Débats, 9 septembre 1992 Médecines de l'âme. Essais d'histoire de la folie et des guérisons psychiques, (textes réunis par Henri F. Ellenberger, Paris : Fayard (coll. « Histoire de la pensée »), 4 octobre 1995 Actualité de Georges Canguilhem, Société internationale d'histoire de la psychiatrie et de la psychanalyse. Colloque 10e : 1993 : Paris, France, Georges Canguilhem, François Bing, Jean-Francois Braustein, Élisabeth Roudinesco, Les empêcheurs de tourner en rond, 24 novembre 1998. Psychothérapie d'un indien des plaines. Réalité et rêve, (Georges Devereux), Paris : Fayard (coll. « Histoire de la pensée »), 18 mars 2000 Au-delà du conscient. Histoire illustrée de la psychiatrie et de la psychanalyse, (Pierre Morel, Jean-Pierre Bourgeron et Élisabeth Roudinesco), Paris : Hazan, 12 septembre 2000 Dictionnaire de la psychanalyse, Michel Plon et Élisabeth Roudinesco, Paris : Fayard, 7 février 2001 Le Psychologue surpris, (Theodor Reik, rééd.: Élisabeth Roudinesco), Paris : Denoël (coll. « Espace analytique »), 23 mai 2001 De quoi demain... Dialogue, (Jacques Derrida et Élisabeth Roudinesco), Paris : Fayard, 12 septembre 2001 Histoire de la découverte de l'inconscient, Henri F. Ellenberger, Paris : Fayard, 1er juillet 2002 Psychanalyse des enfants séparés : Études cliniques, 1952-1986, de Jenny Aubry, Élisabeth Roudinesco (Préface), Denoel, l'espace analytique, 2 octobre 2003. Pour une éthique commune : Médecine, psychiatrie et psychanalyse,de Edouard Azouri, Sélim Abou, Elisabeth Roudinesco, Chawki Azouri, Collectif, Campagne Première, Colloque de l'Université St Joseph, Beyrouth, octobre 2003. Notre cœur tend vers le Sud : Correspondance de voyage 1895-1923, de Sigmund Freud, Elisabeth Roudinesco (Préface), Jean-Claude Capèle (Traduction), Fayard, Histoire de la Pensée, mars 2005.