«Бітлз» () — британський біт-рок-гурт, створений 1960 року у Ліверпулі. Один з найуспішніших з комерційного погляду та найвпливовіших з музичного та культурного гуртів в історії попмузики. Кількість проданих платівок гурту перевищує один мільярд примірників, що є рекордом світової музичної індустрії. 15 альбомів гурту «Бітлз» очолювали хіт-паради Великої Британії — це більше, ніж у будь-якого іншого виконавця .
До складу ансамблю більшу частину його існування входили Джон Леннон (вокал, ритм-гітара), Пол Маккартні (вокал, бас-гітара), Джордж Гаррісон (вокал, соло-гітара), Рінго Старр (вокал, ударні).
Історія
Створення гурту
Учасники майбутнього гурту народилися та виросли у Ліверпулі — місті, де наприкінці п'ятдесятих років XX століття спостерігався сильний вплив американської попмузики.
Навесні 1957 року 16-річний Джон Леннон під впливом популярного тоді музичного напрямку скіфл та його провідного представника Лонні Донегана заснував гурт, до якого увійшли його однокласники зі школи «Кворрі Бенк» (Quarry Bank School). Спочатку вони називали себе The Black Jacks, але згодом змінили назву на The Quarrymen (), після того як дізналися, що інший місцевий гурт вже використовував це ім'я. Колектив був аматорським — жоден із його учасників не мав музичної освіти й не грав на жодному інструменті до пуття. Сам Леннон у дитинстві співав у церковному хорі, пізніше вивчив кілька мелодій на губній гармоніці та освоїв найпростіші гітарні акорди — цього вистачило, щоб стати лідером і солістом ансамблю. Сусід і найкращий друг Леннона, Айвен Воен, навчався у тій самій школі з Полом Маккартні та приятелював з ним. На його запрошення Маккартні, що також захоплювався сучасною музикою та грав на гітарі, прийшов на концерт гурту в саду парафіяльної церкви святого Петра у ліверпульському районі Вултон 6 липня 1957 року. Він познайомився з Ленноном та іншими учасниками гурту і через кілька днів його запросили до гурту. Хлопці добре спрацювались і незабаром почали писати власні пісні, що було не характерним явищем для тих років: зазвичай виконавці користувалися або готовим матеріалом, або музикою, скомпонованою на їхнє замовлення.
6 лютого 1958 року друг Маккартні, 15-літній Джордж Гаррісон, відвідав концерт The Quarrymen у «Вілсон Холл», у районі Герстон. Маккартні запропонував взяти його до гурту, але Леннон був проти, тому що вважав його занадто юним. Проте після прослуховування, яке Пол улаштував для нього в березні 1958 року, Гаррісона прийняли як соло-гітариста, тому що той грав на гітарі «ліпше за них усіх».
Гурт грав музику в стилі скіфл, кантрі-енд-вестерн, і дедалі тяжів до рок-н-ролу. До його репертуару входили не тільки американські хіти, а й власні пісні Леннона й Маккартні, яких наприкінці 1958 року налічувалося вже понад півсотні. Леннон, Гаррісон і Маккартні були єдиними незмінними учасниками ансамблю. Після того як гурт покинув Колін Гентон, постійного барабанщика у них не було. Наприкінці 1958 року колектив тимчасово припинив своє існування. Гаррісон перейшов у гурт Les Stuart's Quartett, а Леннон із Маккартні почали виступати як дует The Nurk Twins. Але цей період тривав недовго, і незабаром гурт возз'єднався. У січні 1960 року до них долучився товариш Леннона по художньому коледжу — Стюарт Саткліфф. Джон переконав його придбати бас-гітару на грошову премію, яку той нещодавно отримав за одну зі своїх картин. Однак грати на ній Саткліфф не вмів і був змушений навчатися на ходу.
Сучасна назва гурту — The Beatles — з'явилася у квітні 1960 року. За спогадами учасників гурту, назву Beatles вигадав Саткліфф як сполучення слів beetles (англ. «жуки») та beat (англ. «ритм», «удар», «доля»).
З серпня 1960 року за ударними інструментами виступав Піт Бест, син Мони Бест, власниці клубу «Касба», у якому гурт кілька разів виступав. У такому складі The Beatles зробили перші свої чотири поїздки в Гамбург з репертуаром, який складався переважно з творів Чака Беррі, Літл Річарда, Карла Перкінса і Бадді Голлі. У січні 1961 року The Beatles вже дебютували у клубі «Каверна» на Метью-стріт (Ліверпуль): за два роки влаштували там же понад 300 концертів.
Перші досягнення
У квітні 1961 року гурт повторно виступає в Гамбурзі з новими зачісками (спершу таку почав носити Саткліфф), відтоді відомими як «класичні бітлівські». Після завершення гамбурзьких концертів Саткліфф залишив The Beatles і знайшов роботу в Гамбурзькій художній галереї, — а через рік, 10 квітня 1962 року, помер від крововиливу в мозок.
Зовсім випадково наприкінці 1961 року на один із концертів The Beatles у «Каверні» потрапив ліверпулець Браян Епштейн: сам він, комісований за станом здоров'я з армії, рік навчався в лондонській Королівській академії драматичного мистецтва, а потім поїхав додому й працював менеджером у батьківському магазині грамплатівок. Гурт був відомим Епштейну ще до відвідин «Каверни», оскільки він отримував чимало запитів на видану в Німеччині платівку-сингл My Bonnie (який The Beatles записали в Гамбурзі, акомпануючи Тоні Шеридану під назвою The Boat Boys).
Незабаром Епштейн став менеджером The Beatles. Першою справою для Епштейна стала зміна іміджу музикантів: замість чорних шкірянок «бітли» одягли фірмові піджаки-безкомірки П'єра Кардена (які опісля отримали назву «бітлівки») та змінили елвіс-преслівські зачіски на довгі чубчики.
Практично всі європейські фірми грамзапису відхилили музику The Beatles, отже Епштейн домігся контракту з Parlophone, що входила тоді до складу EMI. У червні 1962 року гурт прослухав продюсер Джордж Мартін та підписав із ним контракт на місяць. А в серпні 1962 року Леннон, Маккартні й Гаррісон прийшли до висновку, що Піт Бест не справляється з обов'язками барабанщика, і Бест, тоді єдиний секс-символ гурту, покинув його. На його місце запросили Рінго Старра, що грав у другому за популярністю ліверпульському гурті Rory Storme and the Hurricanes.
У вересні 1962 року The Beatles записали свою першу «сорокап'ятку», до якої ввійшли Love Me Do і P. S. І Love You, які потрапили до національної топ-двадцятки в жовтні. На початку 1963 року композиція Please Please Me посіла в хіт-параді Великої Британії 2-ге місце, а 11 лютого 1963 року, лише за 13 годин, записали дебютний альбом гурту. Коли третій сингл From Me To You посів у чартах 1-ше місце, індустрія звукозапису Великої Британії збагатилася новим терміном: Merseybeat, тобто «ритми з берегів річки Мерсі». Річ у тім, що більшість гуртів, які працювали в стилі, аналогічному The Beatles, — Gerry and the Pacemakers, Billy J. Kramer and the Dakotas і The Searchers — походили з Ліверпуля, розташованого на річці Мерсі.
Початок бітломанії
Улітку 1963 року The Beatles, які мали відкривати британські концерти Роя Орбісона, виявилися за рейтингом на порядок вище від американця. Саме тоді з'явилися перші ознаки явища, що одержало назву «бітломанія». Після закінчення перших європейських гастролей (жовтень 1963 року) The Beatles і їхній менеджер Епштейн перебралися до Лондона. Їх переслідували натовпи шанувальників, і The Beatles з'являлися на публіці лише під охороною поліції. Наприкінці жовтня того ж року сингл She Loves You побив усі рекорди тиражів за всю історію грамофонної промисловості Великої Британії, а в листопаді 1963 року The Beatles виступили перед королевою Єлизаветою II.
Capitol Records, американська гілка фірми ЕМІ, поставилася до успіху гурту насторожено й не випустила жодної платівки, датованої 1963 роком, ризикнувши передрукувати тільки четвертий сингл I Want To Hold Your Hand, а також випустити «лонгплей» (довгогральну платівку). Американські слухачі одержали в січні 1964 року диск Meet The Beatles. В американські гастролі ансамблю фірма Capitol Records вклала всього 50 000 $, і 7 лютого 1964 року у нью-йоркському аеропорту імені Кеннеді гурт зустрічали кілька тисяч американських фанів. А 9 й 16 лютого вже понад 70 мільйонів телеглядачів дивилися виступ The Beatles у програмі Еда Саллівана. У квітні 1964 року композиція Can't Buy Me Love одночасно очолила хіт-паради Англії й США; того ж місяця The Beatles зайняли всі верхні п'ять сходинок у хіт-параді журналу Billboard. Прем'єра першого фільму за участю The Beatles «Вечір важкого дня» (Hard Day's Night, режисер Річард Лестер) — відбулася в США у серпні 1964 року (перший тиждень прокату приніс прибуток у 1,3 мільйона доларів). The Beatles стали на чолі «британського вторгнення», проклавши на американський ринок дорогу для таких гуртів як The Who, Rolling Stones і The Kinks.
Зрілий період Після 1965 року Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча, за умовами контракту (і за взаємною домовленістю), пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. 1965 року The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. Другий фільм з їхньою участю Help! («Допоможіть!») режисера Річарда Лестера, знімали в Англії, Австрії й на Багамських островах навесні 1965 року; прем'єра картини відбулася в США у серпні того ж року. 15 серпня 1965 року The Beatles виступили перед 55 000 глядачів на нью-йоркському стадіоні «Ші», установивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана тоді композиція Пола Маккартні Yesterday (1-ше місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців. У червні 1965 року «за видатний внесок у справу процвітання Великої Британії» королева нагородила музикантів орденом Британської імперії — подію сприйняли неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в Букінгемському палаці (1969 року Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому Rubber Soul ознаменував новий етап у творчості гурту й вихід за рамки поп-музики. The Beatles і Боб Ділан залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень гурту ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичними.
Улітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши:Християнство, рано чи пізно, зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо — я маю рацію, і майбутнє покаже, що я маю рацію. Ми вже зараз популярніші від Ісуса Христа.Останнє речення призвело до масових спалень платівок гурту, і через деякий час Леннон був змушений перепросити в усіх, чиї почуття він образив. 29 серпня 1966 року у Кендлстік-парку, Сан-Франциско, The Beatles дали свій останній концерт і надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію Norwegian Wood (1965), де вперше пролунав екзотичний інструмент ситара), першим результатом яких стала Rain з треками, що лунали у зворотному напрямку. А такі пісні як Taxman і Love You Too, що ввійшли до альбому Revolver, свідчили про композиторські зростання Джорджа Гаррісона.
«Револьвер» та «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»
Тоді як Rubber Soul уже став значним кроком уперед, альбом Revolver, що побачив світ у серпні 1966 року, за тиждень до останнього турне The Beatles, пішов ще далі. За означенням Pitchfork,…звук гурту виростає до найвищого ступеня впевненості" й "перевизначає те, чого можна очікувати від популярної музики.Пісні альбому складні, репертуар музичних стилів широкий: від новаторського аранжування класичних струнних інструментів до психоделічного року. Дизайнер обкладинки Клаус Форманн, друг гурту ще з гамбурзьких днів, відмовився від традиційного зображення четвірки, зробивши чорно-білий колаж у стилі Обрі Бердслі. Перед альбомом вийшов сингл Paperback Writer із піснею Rain на зворотному боці. Для реклами синглу The Beatles зробили короткий фільм, який називають першим справжнім відеокліпом. Цей фільм показували програми Top of the Pops та Шоу Еда Саллівана.