Ніжин

Ні́жин () — місто в Україні, адміністративний центр Ніжинської міської громади Ніжинського району Чернігівської області. Вузол залізничних та автомобільних шляхів, друге за величиною місто в області. Розташоване на берегах річки Остер за 80 км від обласного центру. Станом на 1 січня 2024 року чисельність населення — понад 70 тис. осіб.

Історія

Київська Русь На території сучасного міста виявлені сліди дуже давніх поселень. Археологічні розкопки виявили на території міста та в його околицях сліди поселень епохи бронзи, ранньої залізної доби та давніх слов'ян. Неодноразово знаходили скарби давньоримських монет перших століть н. е., ювелірні прикраси IV—V ст. та давньоруські срібники Х—ХІ століть. Археологічними розкопками, проведеними у 1989—1991 роках, у межах міста знайдено залишки двох давньоруських городищ (урочища «Замок» та «Городок») та численних сільських поселень Х—ХІІІ століть.

У «Повісті временних літ» під 1078 роком згадується «Нежатина нива», місце битви між руськими князями. Битва «у села» на Нежатиній ниві згадується також у «Слові о полку Ігоревім». Вважається, що перша назва Ніжина була «Ніжатин» ("Нѣжатинъ", від давньословянського чоловічого імені «Нѣжата»), а місцевість мала назву «Ніжатина Нива». 1135 року «град Ніжатин» згадується серед міст, спалених половцями.

У берестяній грамоті з м. Звенигорода (неподалік від Львова), що датована 1110—1137 роками, ймовірно згадується вихідець з Ніжина, оскільки вона адресована Ніженцю.

З 1147 року є згадка, що на цій місцевості було місто Уненіж («Коли ж почули інші городи, Уненіж, Біла Вежа, Бохмач, — що Всеволож узятий, то побігли до Чернігова…»). Уненіж у XII столітті був укріпленим пунктом Чернігівського князівства.

У жовтні 1239 року загін монгольського хана Мунке по дорозі на Чернігів знищив укріплення стародавнього Ніжина (під час археологічних розкопок знайдено сліди пожежі та монгольської зброї). Населення міста на тривалий час відійшло під захист Остерських та Смолезьких боліт, про що свідчать рештки поселень XIII—XIV століть на західній околиці міста. Майже півтора століття в спустошених околицях міста кочували нікому не підлеглі ватаги бродників.

Литовська доба Перша письмова згадка про місто власне як Ніжин сягає 1385 року. У цей час Ніжин входив до складу Великого Князівства Литовського й належав до Остерського повіту Київського князівства. У цьому році київський князь Володимир Ольгердович подарував місто та навколишні землі у володіння князю Юрію Івантичу Половцю-Рожиновському, нащадкові Володимира Мономаха та половецького хана Тугоркана.

Московська доба Внаслідок московсько-литовської війни (1500–1503) Ніжин у складі чернігово-сіверських земель відійшов до Московії.

Вірогідно, з 1514 року використовується назва Ніжин. За повідомленням "Історії Русів" гетьман Остафій Ружинський утворив Ніжинський козацький полк. Однак офіційними історичними джерелами цей факт не підтверджується.

Доба Речі Посполитої У середині 1610-х років Ніжин потрапляє під владу Речі Посполитої й набуває статусу прикордонного міста. В 1618 р. за Деулінською угодою, згідно з якою вся Сіверська земля з Черніговом входить до складу польсько-литовської держави, Ніжин офіційно закріплюється за Річчю Посполитою і входить до складу Київського воєводства. Король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза почав зміцнювати основні міста, і на місці старого "Ніжинського городища" наказав збудувати нове місто і земляну цитадель.

26 березня 1625 року Ніжин отримав Магдебурзьке право, були закріплені міські земельні володіння й затверджено на магістратській печатці зображення Юрія Змієборця на коні, який списом вражає змія («Святой великомученикъ и Побѣдоносецъ Георгій на конѣ, у зброяхъ убранный, копіемъ змѣя поражающій») (його зображення згодом закріпилося й на гербі міста). Зображення св. Юрія Змієборця розміщувалося також на брамах Ніжинської фортеці, на будинку міського магістрату, міській печатці, на цехових прапорах та знаках (зокрема — гончарного цеху). Створюється орган міського самоврядування — магістрат на чолі з війтом. В документах 1-ї чверті XVII ст. йдеться про Ніжин-фортецю, що складалася з «Цитаделі» (або «Замку») та укріпленого «Старого міста». Фортеця мала глибокий рів, що заповнювався водою з Остра, високий земляний вал та дерев'яну стіну з 11 баштами.

Засновником міста і його першим війтом (1625—1635 рр.) був капітан (представник адміністратора Чернігово-Сіверщини королевича Владислава) Щасний Вишель. 4 квітня 1635 р. «король дозволяє Щенсному Весселю, новгородському хорунжому, який відзначився в різних військових походах, особливо московському, відмовитися від своїх довічних прав на старосту міста Ніжина на користь Адама Казановського, старости тлумацького».

25 березня 1645 року король Владислав IV видав для міста привілей, який регламентував проведення трьох щорічних ярмарків («перший на Святу Неділю, другий на Святу Покрову, третій на руську Всеїдну Неділю») та звільняв міщан від підводної повинності, встановленої привілеєм 1625 року.

До 1648 року місто та Ніжинське староство належали польському магнату, коронному гетьману, командувачу військами Речі Посполитої Миколі Потоцькому і щороку сплачувало йому до 300 тис. злотих. Козаки та міщани Ніжина неодноразово повставали проти утисків феодалів Речі Посполитої. У 1632 р. вони відмовилися впустити до міста на зимові квартири два полки воєводи Муцарського і під керівництвом полковника І. Балиловця витримали тривалу військову облогу. У 1637 р. ніжинці підтримали повстання Я. Остряниці, постачали повсталим козакам гармати та харчові запаси. Гетьман М.Потоцький жорстоко придушив повстання, публічно стративши у Ніжині ватажків повсталих — козака Пирога та п'ятьох старшин. Уздовж доріг, що вели на Ніжин, були розставлені палі та шибениці з тілами закатованих.

Козацька доба У червні 1648 р. війська Богдана Хмельницького визволили Ніжин від шляхетського панування Речі Посполитої. У цей час сформували Ніжинський козацький полк (10 тис. козаків). Козаки Ніжинського полку в 1649 р. брали участь в поході на Кодак. У 1653 р. під командуванням Івана Золотаренка воювали на півночі Чернігівщини, а у 1654–1655 рр. брали участь у визволенні Білорусі від загарбників Речі Посполитої.

1654 р., Ніжин, як і вся територія Лівобережжя, був окупований Московським царством.

За переписом 1654 року, у Ніжині мешкали 11 600 осіб (у Києві тоді ж — 7 800 осіб).

З 1657 р. (після смерті Б.Хмельницького) і до початку 1670-х рр. (період Руїни) ніжинські козаки брали участь у повстаннях, керованих М.Пушкарем (1658) та І.Богуном (1659).

Під час Московсько-української війни 1658—1659 років під стінами міста 27 травня 1659 року відбулась битва між козацько-татарськими та московськими військами. Московити зазнали втрат та були змушені відмовитись від планів захоплення Ніжина. Згодом у Конотопській битві ніжинці в складі українських військ знову дали відсіч московським завойовникам, але вже 1663 року саме у Ніжині відбулася Чорна рада (описана в однойменному романі Пантелеймона Куліша).

У 1661 році на Ніжин напав король польський Ян Казимір разом з кримськими татарами, у 1667 — самі татари, але взяти місто не змогли, завдавши йому лише значних руйнувань. За даними «Переписних книг» 1660 року серед 26 ремісників ковальського цеху в місті налічувалось вісім «ратушних пушкарей». На відміну від інших ремісників, вони податком не обкладались.

З 1667 р., за Андрусівським перемир'ям, кордон Московського царства з королівською Польщею на 126 років навпіл розтяв Україну. У межах Чернігівщини кордон з Польщею проходив по Дніпру 197 верст, на ньому було 38 форпостів. Від Смоленська до турецьких володінь у Причорномор'ї кордон і прикордонні кріпості, у тому числі і Ніжинська, як і гарнізони міст, керувалися Київським генерал-губернатором. Невдоволені фактичною зрадою московського царя, який уклавши це перемир'я порушив зобов'язання захищати українські землі, цього ж року в Україні спалахнуло повстання, ініційоване гетьманом І. Брюховецьким. У Ніжині воно вилилося в облогу залоги московських стрільців під орудою воєводи І. Ржевського, що зачинилися в Ніжинському замку (де й розміщувалися до цього), відомого як Ніжинське антимосковське повстання. Облога тривала до літа 1668 р. й була невдалою — активні військові дії періодично спалахували й згасали, навесні стрільці дочекалися підмоги — облогу було знято, а місто спалене військами князя Ф. Ромодановського, а 10 сотень Ніжинського полку передано до Стародубського козацького полку (нині територія Росії).

Уже за наступних гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи ніжинці разом із московськими стрільцями ходили на Крим (1687 і 1689 рр.), на Азов (1695–1696), билися зі шведами під час Північної війни (1700–1721), беруть участь у російсько-турецьких війнах XVIII ст., працюють на каторжних роботах будівництва Санкт-Петербурга та ритті каналів.

У XVII-XVIII ст., завдяки розташуванню на торговельних шляхах між Річчю Посполитою, Османською імперією, Московським царством, Ніжин стає багатонаціональним містом. Крім українців, тут жили московити, греки, болгари, євреї, турки, перси, німці, поляки.

Важливу роль у житті Ніжина відігравали греки. Богдан Хмельницький запросив їхніх купців до Ніжина і спеціальним універсалом 1657 року надав великих пільг у торгівлі, підтверджуваних потім усіма наступними гетьманами й царями. 1675 року грецькі купці заснували тут свою колонію.

Оселившись у Ніжині, греки розпочали інтенсивну торгівлю (суконними виробами, тканинами, золотом, сріблом). Не володіючи спершу українською мовою, вони мали власний магістрат, суд, церкву, школу. Статистичні дані свідчать, що найбільше греків було у 1746 р. — 1800 осіб (7 % населення міста). У 1696 р. було засноване Грецьке братство, яке у 1-й половині XVIII ст. реорганізували у грецьку купецьку громаду.

З 1675 р. Ніжин стає на ціле століття одним з найбільших торговельних центрів Лівоберіжжя. Найбільшими і найвідомішими тут були Троїцький, Покровський і Всеїдний (на Масляну) ярмарки, кожна з яких тривала по 2-3 тижні. На ніжинські ярмарки місцеві чумаки привозили сіль з Криму, тараню з Дону, а туди відвозили ніжинські огірки, по які й Потьомкін надсилав до Ніжина спеціальних гінців. Високо цінувалася майстерність ніжинських ковалів, зброярів, майстрів золотих справ, чоботарів, ткачів.

З 2-ї половини XVII ст. та в XVIII ст. Ніжин мав налагоджені зв'язки з ринками України, Росії, Молдавії, Криму, Німеччини, Австрії, Італії, Туреччини. О. Ф. Шафонський наприкінці XVIII сторіччя у своєму «Чернігівського намісництва топографічному описі» зазначав, що в Ніжин привозили з Москви й Сибіру хутра, шуби, мануфактуру, з Астрахані й Царицина — червону рибу й ікру, з Гданська — тонкі голландські, французькі, англійські сукна та шампанське вино, з Кенігсберга — атлас, оксамит, панчохи, батист, полотна, хустки, з Лейпцига — саксонську порцеляну й галантерею, з Туреччини — шовк, кумач, ладан, тютюн, сап'ян, мило, з Угорщини й Молдавії — вина, чорнослив, волоські горіхи тощо.

Річний обіг ніжинських ярмарків становив тоді близько 1 млн карбованців, що було дуже високим показником для тих часів. У 17 ст. місто займало переважне місце в торгівлі з Москвою і було одним із провідних центрів внутрішньої і зовнішньої торгівлі (1694 року Ніжин продав Москві товарів на суму 6970 крб., тоді як Київ — на 5102 крб.)

1780-ті роки — річний обсяг товарообігу трьох ніжинських ярмарків становив 1 млн. 800 тис. крб.

1704 — в Ніжині Іван Мазепа одержав гетьманські клейноди від короля Речі Посполитої.

1730 — Ніжинський полк, як адміністративна одиниця Гетьманщини отримує новий герб — щит, розділений на червоне і синє поле. У верхній, червоній частині зображено потиск двох рук — символ торгової угоди, а в нижній, синій — золотий жезл-кадуцей Меркурія, що засвідчувало торговельне значення Ніжина. Місто в цей час продовжує використовувати історичний герб із Юрієм Змієборцем.

Імперська доба