Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (; , село Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство — ) — російський натураліст, історик, художник, поет, творець багатьох слів та термінів російської мови, перший російський академічно освічений вчений. Був не так науковцем, як, переважно, активним популяризатором природознавства.
Життєпис Михайло Ломоносов народився 1711 року у заможній родині поморів із села Денисівка. Це село знаходилося на Курострові — великому острові посеред річки Північна Двіна, навпроти містечка Холмогори. Його батько, Василь Дорофійович, мав кілька риболовецьких суден й ходив на них по рибу до Білого моря та Північного океану. Формально він був вільним селянином, фактично — рибопромисловцем, купцем та землевласником, — ймовірно найзаможнішим мешканцем Курострова. Перший його шлюб був із донькою диякона Оленою Іванівною, уродженою Сівковою, — матір'ю Михайла Ломоносова.Биографический очерк А. И. Львовича-Кострицы
Дядько Ломоносова, Іван Дорофійович, був митним підячим Антонієво-Сійського монастиря, значного культурного центру Помор'я. Існують відомості про близькість Ломоносова до старообрядців-безпопівців, що вирізнялися своєю книжною культурою та потягом до освіти.
Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви. Від'їзд до Москви був запланований — він отримав у воєводській канцелярії паспорт терміном на рік і заручився згодою батька. У Москві він склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки він зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.
У жовтні-грудні 1734 року перебував у Києві, де слухав лекції у Києво-Могилянській академії та знайомився з книгозбірнями монастирівНаУКМА — Ломоносов Михайло Васильович // За матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.». Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук.
Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером та Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничої справи. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов з товаришами перебував здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчав фізику та механіку у Христіана Вольфа, а математику та хімію — у Ю. Г. Дуйзинга.
Христіан Вольф, який опікувався російськими студентами на прохання російської академії наук, так описував їхню поведінку у своєму звіті: «Гроші, привезені з собою, вони прогуляли… Наробили різних боргів… Вони понад міру вдавалися до розпусного життя й пристрасні щодо жіноцтва… Поки вони були тут, кожен боявся сказати хоча б слово, бо своїми погрозами вони тримали всіх у страху. Їхній від'їзд позбавив мене багатьох турбот»Ломоносов в Германии: русская удаль против немецкой братвы.
1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу. Генкель негативно відгукувався про свого учня: «Доручив я Ломоносову роботу, яку зазвичай й сам виконую, проте він мені двічі навідріз відповів: „Не хочу!“ Далі він страшенно шумів, бився з сили в стіну, кричав з вікна, лаявся». Після того як Ломоносов посварився зі своїм наставником він залишив Фрайберг та вирішив повернутися до Марбурга, де мешкала його наречена Єлизавета Цильх, таємний шлюб з якою було укладено 1740 року.
Дорогою до Марбурга, перебуваючи на околицях Дюсельдорфа наприкінці травня 1740 Ломоносов у п'яному стані завербувався до прусської армії, звідки втік у жовтні того ж року.Верёвкин М. И. Жизнь покойного Михайла Васильевича Ломоносова / Публ. и примеч. Г. Е. Павловой // М. В. Ломоносов в воспоминаниях и характеристиках современников. — М.—Л.: Издат. Акад. наук СССР, 1962. — С. 42—51. Повернувшись до Марбурга, він жив у знайомих до травня 1741 року, після чого на вислані Академією гроші повернувся до Російської імперії. Там його призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.
На початку 1740-х рр. практично всі академіки були етнічними німцями й іноземцями. Зокрема справами Академії керував Голова академічної канцелярії . За часів правління Анни Іванівни та її наступника багато німців було також і серед імперських високопосадовців. Після чергового палацового перевороту, внаслідок якого трон захопила Єлизавета Петрівна, різко зріс рівень ксенофобії, особливо стосовно німців. Не уникли нападок й академіки, до цькування яких Ломоносов теж долучився. Він був людиною непоступливою, сварився з Шумахером та іншими академіками, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Робив він це переважно у стані алкогольного сп'яніння. Приходячи в такому вигляді на засідання академіків він влаштовував скандали й навіть бійки. Врешті через побиття академіків у квітні 1743 його було заарештовано 28 травня того ж року. Під вартою він пробув майже вісім місяців, і був звільнений 18 січня 1744 року, із зобов'язанням публічно вибачитися перед професорами.
У 1745, після захисту дисертації «Про металевий блиск», Ломоносов став професором хімії й повноправним членом Академії. Однією з перших його ініціатив на новій посаді стала організація 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов намагався забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.
Серед праць Ломоносова є роботи з фізики, хімії, астрономії, гірничої справи, геології та географії (зокрема метеорології та кліматології, гідрології та гляціології, палеогеографії та палеоетектоніки, суспільної географії), історії і філології. Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, загалом залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.
У своїй дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.
У 1748 році в одній зі своїх праць сформулював висловлений ще Лукрецієм Титом КаромКнига І в праці «Про природу речей» закон збереження маси речовин. Попри те що подібні сентенції були широко відомі ще з часів Давньої Греції, у російській та радянській літературі його часто називають першовідкривачем цього закону. Втім, сам Ломоносов ніяк не намагався довести це формулювання експериментально, й навіть не оформив його як окремий закон у своїх друкованих роботах. Описуючи свій внесок до науки, він цей «закон» не зазначив.
1753 р. у «Слові про явища повітряні і їх залежність від електричної сили» він виклав теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори. У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і наполегливо рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх».
1739 року, перебуваючи у Німеччині, Ломоносов дізнавшись про успіхи Росії у її війні з Туреччиною під час облоги Хотина) написав «Оду про взяття Хотина», що стала одним із перших російськомовних літературних творів. 1748 року Кирило Розумовський вручив його вітальну оду цариці Єлизаветі. Вона одразу подарувала автору дві тисячі карбованців. Відтоді його оди стали обов'язковою частиною всіх придворних урочистостей. Вони були написані «високим штилем», що вирізнявся надзвичайною піднесеністю й бурхливим словом.
1739 року надіслав до Академії трактат з теорії російського віршування.
1748 року він видав «Риторику» — перший у Російській імперії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. Для її створення він скористався не лише старими латинськими риториками Кауссіна та Помія, а й сучасними йому роботами Готшеда та Вольфа.
1755 р. було надруковано «Російську граматику», що витримала потім чотирнадцять видань й зберігала практичне значення протягом ста років. «Граматика» Ломоносова базується на «Граматиці» Мелетія Смотрицького 1619 року. Ломоносов позначає, що писано граматику з української, московитської та північної розмовної мови. Так, наприклад, параграф 111 описує, що для мови московитів є характерною особливість, коли вимовляється «о», але пишеться «а», — «Масква» замість «Москва», «панимаеш» замість «понимаешь». Так, за уявленнями Ломоносова, проявляється нібито фіноугорський вплив на московитів, що мав би залишитися незмінним за 300 років.
Ще в 1740-ві роки Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Ломоносов за два роки відтворив рецепти італійських смальт (скляних сплавів). Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було. Улітку 1752 р. він завершив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, який подарував імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. 1753 р. Ломоносов одержав у подарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях та 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, яку було збудовано за казенний кошт. 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у власність «погоріле місце» на Мойці, відбудував там двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. За наступні дев'ять років там було виготовлено кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для монумента Петрові — Полтавською баталією". Її було завершено 1764 р. вже після смерті Єлизавети.
1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р.
6 червня (26 травня за юліанським календарем) 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе в будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідкісне астрономічне явище — проходження Венери над сонячним диском й начебто відкрив атмосферу планети. Однак останні дослідження кажуть про те, що він, найпевніше, лише неправильно витлумачив оптичні явища, які були результатом низької якості телескопу, яким він користувався.Pasachoff, Jay M.; Sheehan, William: Lomonosov, the discovery of Venus's atmosphere, and the eighteenth-century transits of Venus. In: AA (Hopkins Observatory, Williams College, Williamstown, Mass. 01267, USA) (Hrsg.): Journal of Astronomical History and Heritage (Vol. 15, No. 1). USA 2012, ISSN 1440—2807, S. 3–14, .
Після конфліктів із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій написав, що в Академії начебто нічого не робиться для підготовки російських учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.