Мирослав Степанович Гаврилів (24 липня 1885, Тарнів — 15 лютого 1932, Харків) — український педагог, політик, діяч культури.
Біографія
Народився в галицькому місті Тарнів (нині Польща) в родині службовця залізниці. Після закінчення класичної гімназії у м. Станіслав (тепер — м. Івано-Франківськ) у 1903—1908 роках навчався на природничо-математичному відділенні Львівського університету, де брав участь у нелегальному студентському гуртку. Студентом співробітничав з журналом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка «Літературно-науковий вісник», де в 1906 році опублікував статтю-реферат «Нерви і душа». Стажувався в Берлінському університеті (1911).
У 1908—1914 роках (з перервою на військову службу у 1909—1910 роках) вчителював в український гімназії в Станіславі. Друкувався в «Літературно-науковому вістнику». Влітку 1908 року відвідав М. Грушевського в с. Криворівня (нині — Верховинського району Івано-Франківської області).
На початку Першої світової війни прапорщиком запасу був мобілізований до австро-угорської армії. Після капітуляції Перемишля в 1915 році потрапив у російський полон: спершу перебував у Туркестані (м. Казалінськ,тепер — Кизилординської області, Казахстан); до 1920 року — у Ташкенті (тепер— столиця Узбекистану). Перебуваючи в полоні, листувався з М. Грушевським. В 1918 році викладав українську мову в український школі в Ташкенті. В 1919 році — завідувач української секції комісаріату освіти Туркестанської АРСР у складі РСФСР (1919). Член РКП(б) з 1919 року.
Очолював відділ освіти Галицького революційного комітету (1920). Від вересня 1920 року — інструктор Наркомосу УРСР, з грудня 1920 року — завідувач Центральним Пролетарським музеєм у Полтаві, з липня 1921 року — заступник завідувача Полтавською губосвітою. Від березня 1922 року — політичний комісар Полтавського інституту народної освіти (ІНО) та кооперативного технікуму, згодом — ректор Полтавського інституту народної освіти. Від січня 1923 року навчався в Комуністичному університеті імені Артема (Харків). Від грудня 1924 року — ректор Харківського ІНО.
З лютого 1930 року — директор Українського НДІ педагогіки, згодом — науковий працівник цього ж інституту; відповідальний секретар Український товариства робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву.
20 січня 1930 року був звільнений з посади ректора Харківського ІНО. Одержавши відомості про неминучий арешт, наклав на себе руки.
Твори Нерви і душа // Літ.-наук. вісн. / Вид. укр.-рус. вид. спілка; НТШ. — Львів, 1906. — Т. 45, кн. 7—9. — С. 285—296, 439—449; Т. 46, кн. 10—12. — С. 247—262, 388—401. Туркестанське українство з погляду культурного і політичного. Ташкент, 1919 (у співавт.).
Джерела
Людмила Маринич Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925—1930 рр.) // Збірник статей. — Вип. 37. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2011. — С. 136—152.
Література Наука и научные работники СССР, ч. 6. Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда. — Л., 1928. В боротьбі за марксо-ленінську педагогіку: Матеріали дискусійної сесії УНДІПу. — Х., 1931. Самогубство видатного комуніста-галичанина у Харкові // Діло. — 1932. — 2 берез. Дашкевич Я. Р. Галичани-інтернаціоналісти у Радянському Туркестані в світлі новознайдених джерел 1917—1920 рр. // Історичні джерела та їх використання, вип. 3. — К., 1968.
Мухіна М. Ю. Галревком і галичани. До питання про місце інтелігенції в суспільному житті України 1920—1930 рр. // Український археографічний щорічник. — 1992. — вип. 1. Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті рр. ХХ ст.). — К., 1994. Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929—1941). — К., 2003. Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у Наддніпрянщині (1914—1921.рр.) // Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст.: Збірник наукових праць, присвячених пам'яті акад. НАН України Ю. Ю. Кондуфора. — т. 1. — К., 2004.