Тарнів

Та́рнівГрушевський М. Історія України-Руси.Тарнів // Енциклопедія Українознавства… — Т. 8. — С. 3133Тарнів і регіон . — Тарнів : Тарнівський центр інформації. (іноді Та́рнув , , , ) — місто в південній Польщі, на річці Білій. Має статус міста на правах повіту.

Назва Польський літописець Ян Длугош виводить назву Тарнова від слова «терен»: в давнину густі зарості цього чагарника вкривали схили гори святого Мартина, розташованої в межах сучасного міста. За літописом, засновник міста Спицімір Лелівіта збудував замок саме у колючих заростях терну. Пізніше, мешканці міста почали виготовляти з тернових ягід наливку та чай, які стали характерною ознакою тарнівської кухні.

Географія Місто розташоване за 80 км на схід від Кракова і 240 км на захід від Львова.

Найпівнічніша точка Карпат знаходиться в межах міста. Середньорічна температура в місті 8,8°С, через це його називають польським полюсом тепла. Вегетаційний період також найдовший у Польщі — 210—225 днів.

У місті діє вузлова залізнична станція, що має сполучення з Україною.

У місті річки Вонток і Старий Вонток впадають у річку Білу. У північній частині міста бере початок річка Жабниця.

Клімат Місто знаходиться у зоні, котра характеризується морським кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 17.8 °C (64 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -1.7 °С (29 °F).

Історія Середньовічні поселення Велика Хорватія на середньому та верхньому Дністрі, Закарпатті, Сяні і вдовж гір до верхів'їв Одри, Лаби, Заале і Білої Ельстер процвітала певний час, позбувшись аварського впливу. Рух на південь лехітських племен, одне з яких — вісляни — вклинилося в хорватський масив у районі Кракова і розділило його на дві частини, призвів до поділу Великої Хорватії на дві частиниВойтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 47..

Близько XI століття в одному із міських поселень бенедиктинці заснували поселення Малий Тарнів (нині Тарновець), згадане вперше в 1124 роціEncyklopedia Tarnowa, hasło: Historia, Tarnów, 2010, s. 156.. У 1264 р. у Малому Тарнові зустрічалися Данило Галицький і Болеслав V Сором'язливий з метою делімітації кордонів своїх держав.

Заснування міста Тарнів був заснований на території селища Великий Тарнів, про яке вперше згадується в літописах у 1309 році. 7 березня 1330 р. Спицімір Лелівіта отримав королівський привілей від Владислава І Локетка на поселення Великий ТарнівDzieje-Tarnowa. Вже наступного року був збудований мурований замок, який став родовою резиденцією, центром їхніх володінь, який до 1567 р. належало нащадкам Спіціміра династії Тарновських, пізніше під управлінням династій Одровонжих та Любомирських. Місто входило до складу Краківського воєводства королівства Яґеллонів, пізніше Речі Посполитої. З 31 липня 1772 року Тарнів опинився під керуванням імперії Габсбургів у складі королівства Галичини і ВолодимиріїJ. Leniek, F. Herzig, F. Leśniak, Dzieje miasta Tarnowa, Tarnów 1911, s. 165..

XIX століття Навесні 1809 року Тарнів увійшов до складу Варшавського герцогства, створеного під французькою окупацією. Зміни кордонів на карті Європи після Віденського конгресу знову повернули місто під управління Габсбургів Австрійської імперіїK. Moskal, hasło: Bernardyńskie kościoły w: Encyklopedia Tarnowa, red. A. Niedojadło, Tarnów 2010, s. 50..

У грудні 1830 р., дізнавшись про повстання в Польському королівстві, група гімназистів виїхала з Тарнова на допомогу повстанцям. Важливу роль у наступальних операціях відігравав генерал Юзеф Бем, народжений у Тарнові. У повстанні також брав участь тарнівський князь Владислав Санґушко, який під час повстання був ад'ютантом у ранзі лейтенанта. Після поразки у Листопадового повстанні біженці досягли і Тарнова. Деякі з них позитивно вплинули на економічний розвиток міста, наприклад, Францішек Елісевич, який створив фабрику сільськогосподарської техніки в ЗаблоціK. Moskal, hasło: Pałac w Gumniskach w: Encyklopedia Tarnowa, red. A. Niedojadło, Tarnów 2010, s. 296..

У лютому 1846 року у Кракові спалахнуло повстання за відновлення Польської держави. Австрійська влада з метою придушення повстання використовувала в своїх цілях невдоволення місцевих жителів, а також поширювали чутки про те, що шляхта планує розпочати силові дії проти селянства, метою яких буде їх масове вбивство. Це дало поштовх для вбивств і грабежів дворянських маєтків. Практично одночасно з краківським почалося повстання селян на Галичині. Місцеві галицькі селяни повстали проти поміщиків і фактично виявилися союзниками австрійського уряду. Галицьке повстання почалося 19 лютого 1846 року і охопило міста Тарнів, Сянік, Новий Сонч тощо. Збройні загони селян пограбували і знищили впродовж декількох днів лютого та березня 1846 понад 500 маєтків (в районі Тарнова було знищено більш ніж 90 % садиб). Убито, часто найжорстокішим способом, від 1200 до 3000 осіб, майже виключно представників шляхти, знаті, державних чиновників, десятки священиків. Коли краківське повстання було придушене і селяни були більше не потрібні австрійській владі, армія в лічені дні відновила контроль австрійської владиSpis osób pochowanych na Starym Cmentarzu w TarnowieWiśniewski, Wojciech: Jeszcze o Macieju Boguszu Stęczyńskim i rabacji 1846 roku: nieznany poemat o rzezi galicyjskiej, Płaj, T. 32 (2006), s. 27-45.

У березні 1848 р. у Австрійській імперії розпочалася революція, відома під назвою «Весна народів», яка виявила не лише гостру необхідність соціально-економічних перетворень, а й поставила на порядок денний справу національного визволення пригноблених народів. 19 березня «Весна народів»  охопила і Тарнів. Було сформовано Національний комітет, організовано загін національної гвардії та волонтерський рух. 1 квітня з'явився перший журнал польською мовою «Zgoda» (з 4 листопада, «Gazeta Tarnowska Godło: Zgoda»), який став неофіційним вісником Національного комітету. 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, яким скасовувалась панщина на галицьких землях. 10 січня 1849 по всій Галичині було введено воєнний стан. Видання «Gazeta Tarnowska Godło: Zgoda» було забороненеВесна народів // .

У 1855 році було ліквідовано Суд шляхти Тарнова, замість якого був створений районний суд, до якого прикріплювалися повітові суди в Домброві, Дембиці, Мельці, Пілжні, Ропчицях, Радомишлі, Тухуві та ШабноR. Banach, hasło: Król Michał w: Encyklopedia Tarnowa, red. A. Niedojadło, Tarnów 2010, s. 219..

У 1855 році було завершено будівництво першої залізничної станції. 20 лютого 1856 р. залізнична лінія з'єднала Тарнів із Краковом, Бохнею та Дембицею. У 1861 року залізничне сполучення досягло і Львова. У 1876 році була введена в експлуатацію залізнична лінія Тарнів — Новий Санч — Лелюхів, що фактично забезпечило залізничне сполучення з Угорщиною. Також було завершено будівництво нових доріг до Цежковича, Домброви і Жабни. У 1859 році Генрих Сансер запустив у експлуатацію перший паровий млин у Галичині, а Йоганн Брейцер відкрив перше кафе в Тарнові. Наступного року Райзла Рубін відкрила фабрику з виробництва готового одягу та крамницю оптової торгівлі одягом. У 1860 році на вулицях Тарнова було встановлено гасове освітлення. У 1878 році з'явилося газове освітлення. В 1861 році запрацювала ощадна каса в місті для кредитування населення, яка була створена за ініціативою громади за підтримки мера міста Адама Моравського. Першим інвестиційним фінансуванням, здійсненим ощадкасою, стала нова будівля міської лікарні. В 1864 році було створено ломбард, в якому позику могли отримати під заставу збанкрутілі підприємці. У 1879 році Бернард Кропф заснував першу гуту у Тарнові. У 1905 році в офісах були встановлені перші телефонні апарати, підключені до урядової мережі. У 1911 році в місті з'явилися перші трамваїW. Kołodziej hasło: Kasa Oszczędności Miasta Tarnowa w: Encyklopedia Tarnowa, red. A. Niedojadło, Tarnów 2010, s. 193..

У 1869 році Тарнів мав 21 779 мешканців і був третім за величиною містом у Галичини після Львова (87 159) та Кракова (49 835).K. Moskal, hasło: Ludność, w: Encyklopedia Tarnowa, red. A. Niedojadło, Tarnów 2010, s. 244.

У 1910 році Тарнів мав 35 278 мешканців і був четвертим за величиною містом Галичини після Львова (206 133), Кракова (137 592) та Перемишля (54 692).

Російська окупація міста почалася 10 листопада 1914 року. Громадські будівлі та школи перетворювалися на казарми та склади. Деякі коменданти міста застосовували репресії проти єврейських жителів Тарнова. Лінія фронту довгий час залишалася по річці Дунайці. 14 січня — 7 квітня та 1-4 травня 1915 р. Тарнів бомбила важка артилерія австро-угорських військ під командою Біадоліні Радловського. 6 травня російські війська було витіснено австро-угорськими та прусськими військами.

Міжвоєнна Польща У ніч на 30-31 жовтня 1918 року бійці 20-го піхотного полку, піхотинці та скаути Національного комітету визволення роззброїли австрійських солдатів, взяли під свій контроль залізничний вокзал, будівлю австро-угорського банку, поштове відділення та урядові установи, таким чином ставши першим польським містом, яке звільнилося від загарбників. У 1918—1920 рр., під час польсько-української війни та на литовсько-білоруському кордоні під час польсько-більшовицької війни, воював 16-й піхотний полк, розташований в ТарновіM. Olejnik, hasło: Przewrót wojskowy w nocy z 30 na 31 X 1918 w Tarnowie w: Encyklopedia Tarnowa, red. A. Niedojadło, Tarnów 2010, s. 346..

У 1920—1923 Тарнів був осідком частини уряду УНР і Головного отамана С. Петлюри, евакуйованих зі Станіславова. Уряд Української Народної Республіки в екзилі діяв через різні міністерства й установи. Через опозицію деяких партій до політики екзильного уряду УНР йому не вдалося створити координаційного політичного осередку, а державний центр часто трактовано як окрему партію («уенерівці»). Труднощі середовища УНР почалися з підписання Варшавського договору (у справі Галичини), згодом дехто став орієнтуватись на співпрацю з Польською Республікою (члени уряду вважали це за «орієнтацію на Західну Европу»). Критиковано також ставлення уряду УНР до боротьби українців під Польською республікою, Румунським королівством і Чехословацькою республікою, бо він толерував окупацію й обмежувався вимогами «задоволення потреб української меншості». Внутрішнім ресортом керували О. Саліковський, О. Лотоцький, після Другої Світової війни — М. Ветухів (1945—1948). Підпорою екзильного уряду УНР була Українська радикально-демократична партія (колишні есефи), яка давала більшість членів уряду. УСДРП до уряду УНР не входила, але лояльно ставилася до нього. Натомість УПСР під проводом М. Шаповала була рішуче проти екзильного уряду УНР. Так само негативно ставилися й гетьманці (Український союз хліборобів-державників) та націоналісти (ОУН). Постава політичних угруповань Галичини, насамперед УНДО, зазнала еволюції від неґування (через Варшавський договір) до своєрідного толерування і навіть співпраці в конкретних політично-громадянських акціяхSribnyak I. Historia utrwalona w dokumentach: źródłowe znaczenie zebrań archiwalnych Ossolineum dla rekonstrukcji działalności Rządu Ukraińskiej Republiki Ludowej na Emigracji (na przykładzie kolekcji 22/53) // Czasopismo Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich. — Wrocław, 2018. — Zeszyt 29. — S.155-173. .

У середині 1920–х у Тарнові сформувалося Центральне еміграційне бюро, засноване діячами Українського Блакитного і Червоного Хрестів та Міністерством здоров'я. На той час діяли Український жіночий союз, Союз українок, Український хор, Українська спілка бухгалтерів і рахівників. У місті друкувалися українські газети, книги, театральні афіші. А науковці з Кам'янець-Подільського університету заснували у Тарнові Національний університет.