Лука́ Єго́рович Ки́зя (, село Жихове Чернігівської губернії — , Київ) — український радянський політичний діяч, учасник партизанського руху, дослідник історії німецько-радянської війни, доктор історичних наук, дипломат, надзвичайний і повноважний Посол II-го класу.
Біографія Народився 8 (21 лютого) 1912 року в селі Жиховому Чернігівської губернії (нині Середино-Будського району Сумської області).
У 1940 році закінчив Чернігівський учительський інститут, у 1948 році — Київський педагогічний інститут, доктор історичних наук.
Член ВКП(б) з 1940 року.
З 1940 по 1941 рік працював директором середньої школи Середино-Будського району Сумської області.
Учасник німецько-радянської війни. З квітня 1942 року — політичний керівник (політрук) групи Кролевецького партизанського загону, комісар партизанського загону. З січня до травня 1943 року — територіальний секретар Середино-Будського підпільного районного комітету КП(б)У Сумської області. З 1943 до 1944 року — командир партизанського загону та комісар об'єднаних партизанських загонів на Рівненщині. У 1944 році — секретар Ровенського підпільного обласного комітету КП(б)У.
З 1944 до 1951 року — директор Республіканської виставки «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників».
З вересня 1951 до липня 1956 року — голова правління Українського товариства культурних зв'язків із закордоном, доцент Київського університету.
З липня 1956 до лютого 1959 року — заступник міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР.
У 1959—1960 роках — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.
У 1960—1961 роках — завідувач відділу міжнародних організацій і член колегії Міністерства закордонних справ Української РСР.
З 29 липня 1961 до серпня 1964 року — Постійний представник Української РСР при ООН. Працюючи Постійним представником Української РСР при ООН, Л. Кизя вирішив не допустити спорудження у Вашингтоні, пам'ятника духовному Батьку українського народу — Тарасу Григоровичу Шевченку. За вказівкою з Москви, Л. Кизя підготував для газети "Вашингтон пост", статтю проти представників української діаспори в США, які споруджували монумент нашому Кобзарю, стверджуючи, що цей пам'ятник сприятиме розпалюванню холодної війни між СРСР і США. За його підписом до Держдепу США було підготовлено від імені Постпредства України петицію з наполяганням заборонити споруджувати у Вашингтоні пам'ятник Т. Г. Шевченку.
У вересні 1964 — вересні 1967 року — заступник міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР.
У 1967—1974 роках — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.
Помер 29 грудня 1974 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Праці
Лука Кизя автор праць: «Народні месники» (Львів, 1960); «Шляхи нескорених» (спільно з В. А. Бегмою, Київ, 1965); «Основные вопросы партизанского движения на Украине в период Великой Отечественной войны (1941—1945)» (Київ, 1965) та інших.
Нагороди Нагороджений орденом Богдана Хмельницького 1 ступеня (1944), орденом Червоного Прапора, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, орденами Польщі та Чехословаччини. Нагороджений також Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (11.04.1972)
Див. також Український дипломатичний корпус
Джерела та література О. В. Корнієвська. Кизя Лука Єгорович // Н. Ф. Васильєва. Кизя Лука Єгорович //
Посилання
Як постпред УРСР Лука Кизя воював проти встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні О. В. Корнієвська Вчені Інституту історії України. Біобібліографічний довідник. Серія «Українські історики», вип. 1. К., 1998 Довідник з історії Компартії і Радянського Союзу Енциклопедія сучасної України Гроно