Рудня-Осошня

Рудня-Осошня (також згадується як — Osowka, Рудня Осушня, Рудня Осочня, Rudnya Osuczeka, рудня Осучня, Rudnya Osuczemka)  — колишнє село в УРСР (нині на території України). Розташоване в Народицькому районі Житомирської області. Підпорядковувалося Звіздальській сільській раді, а потім Малокліщівській сільській раді. Відселене через радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Населення в 1981 році — 300 осіб. Зняте з обліку 21 червня 1991 року Житомирською обласною радою.

Населення В переписі населення Житомирського повіту 1790 року серед парафіян Хабенського костела записані 9 сімей та 48 людейЦДІАК фонд 1044, опис 1, справа 1. 1791 рік. Списки парафіян Житомирського повіту Київського воєводства..

1798 року було 16 дворів та 99 мешканців, з них 50 чоловіків та 49 жінокОписание Овруцкого уезда, Волынской губернии, 1798 г. РГИА 1350-312-70.

1859 року в поселенні було 16 дворів та 83 мешканця, з них 42 чоловіків та 41 жінок. У 1866 році було 20 дворів та 126 людей, з них: православних — 15 чоловіків та 10 жінок, католиків — 40 чоловіків та 56 жінок, юдеїв — 3 чоловіків та 2 жінокСведения о населенных местах Волынской губернии, собранные губернским статистическим комитетом МВД по предписанию Министра внутренних дел от 9 апреля 1859 г., для подготовки издания Полного списка населенных мест Российской Империи. Часть II [Дело] : 1859 г. - 1859. - 808 л. - (Фонд Центрального статистического комитета МВД. Опись № 4).. У 1899 році було 35 дворів, 111 чоловіків та 111 жінокСписок населенных пунктов Волынской губернии / / Издание Волынского губернского статистического комитета. – Житомир: Паровая типо-литография Угер и Блох. – 1899..

За сповідним розписом Хабенського костела 1862 року було 91 людей, з них 48 чоловіків та 43 жінокЦДІАК фонд 1040, опис 1, справа 318. 1862 рік. Сповідний розпис костелу м. Хабне.. За сповідним розписом Хабенського костела 1899 року було 205 людей, з них 104 чоловіків та 101 жінокЦДІАК фонд 1040, опис 2, справа 474. 1899 рік. Сповідний розпис костелу м. Хабне..

У 1906 році в селі було 38 дворів та 258 мешканцівСписок населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. – Житомир: Волынская губернская типография. – 1906., у 1923 році 70 дворів та 407 мешканцівМатериалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная комиссия. – Житомир, 1923.. Станом на 1 жовтня 1941 року в селі налічувалось 85 двори та 350 мешканців, з них 141 чоловіків та 209 жінокДАЖО фонд Р-1426, опис 1, справа 24. 1941 рік. Статистические данные переписи населения по сельуправам Базарского района по состоянию на 1 октября 1941 г..

У 1981 році кількість населення села становила близько 300 осіб.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 207 осіб, з яких 90 чоловіків та 117 жінок. Історія Назва села походить від річки ОсушанкаИсторико-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. ‒ Т. 1: Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский / Составил Н. И. Теодорович. ‒ Почаев, 1888. , яка в наш час відома як річка Буча.

Рудня відносилась до Голубієвицького маєтку (згодом — ключа). Спочатку власниками маєтку були Кміти, а з 1578 року — СолтаниРУСЬКА (ВОЛИНСЬКА) МЕТРИКА. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673. Рік видання: 2002. ISBN: 966-02-2504-0. Сторінка 284.. У 1628 році власником згадується Іван СебастіановичАрхив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. – Ч. 7. – Т. І: Акты о заселении Юго-Западной России. – К., 1886. – 746 с. Тариффа подымной подати Киевского воеводства. 1631. Сторінка 370. . Від 1636 року Голубієвицький маєток згадується у власності  Феліціана Глембоцького і його дружини Христини СолтанHerbarz polski. T. 6. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. ułożył i wydał Adam Boniecki. 1903. Сторінка 96.. У 1634 році Феліціан Глембоцький купив в Щасного Харленського Святоцький берег річки Осошня, який належав до Хабенського маєтку. У 1636 році він отримав офіційне визнання цього ґрунту і берега, згідно з чим насипав греблю через річку Осошню і збудував рудню і поселення для рудників під назвою «Рудня Осошня»ЦДІАК фонд 11, опис 1, справа 118. 1788 рік. Актова книга..

У тестаменті Феліціана Глембоцького 1671 року згадуються дві рудні з млинами в складі Голубієвицького маєтку. Одна з них — Рудня Вижня (Верхня). Зазначено, що обидві рудні стояли пусткою після козацького повстанняЦДІАК фонд 10, опис 1, справа 74, 1798 рік. Житомирська, Запис №1147..

У тестаменті його сина Мацея Глембоцького від 1700 року знову згадуються дві рудні, одна з яких була відновлена його коштомЦДІАК фонд 10, опис 1, справа 74, 1798 рік. Житомирська, Запис №1149..

Перша письмова згадка в Люстрації Житомирського повіту 1748 року як володіння Братковського. В тарифі подимного податку Київського воєводства Житомирського повіту 1754 року село (Osowka) знаходиться в посесії у ГалецькогоТариф подимного податку Київського воєводства 1754 року / Опрац. К. Жеменецький; Вступ укр. перек. Є. Чернецький. ‒ Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. ‒ 272 с. ‒ (Джерела до історії Правобережної України). В тарифі подимного податку Житомирського повіту 1775 року село належить підсудку овруцькому земському Єжі Галецькому, в посесії овруцького мечника Адама Галецького. В Рудні Осушні три дима, один дим - це корчма і два дима в халупах шляхетських або хлопськихЦДІАК фонд 11, опис 1, справа 63. 1775 рік. Тариф подимного податку Житомирського повіту 1775 р..

Село також згадується в переписах євреїв Житомирського повіту 1775 та 1778 роках. За цими переписами в селі налічувалось двоє євреївАрхив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1-й. 1890. Переписи еврейского населения в юго-западном крае в 1765 1791 гг..

Станом на 1779 рік власником Голубієвицького ключа, до складу якого входила Рудня Осушня, був граф Ян Амор Тарновський.ЦДІАК фонд 11, опис 1, справа 72. 1779 рік. Актова книга Житомирського гродського уряду. В інвентарі 1782 року зазначено, що в Рудні Осушні Великій налічувалося 14 домогосподарств, які належали до челяді при рудні. Одне з господарств сплачувало 16 злотих чиншу та давало два більці меду, інше — 16 злотих чиншу і п’ять кварт меду.ЦДІАК фонд 11, опис 1, справа 82. 1782 рік. Актова книга Житомирського гродського уряду. Запис №478.

В 1785 році власником голубієвицького ключа згадується Ян ТарновськийДАЖО фонд 343 опис 1 справа 13. Историческое описание церкви Покровской села Голубиевичи Овручского уезда, за 1806 год.

В 1786 році онук Мацея Глембоцького, Міхал Глембоцький, виграв справу щодо прав на половину Голубієвицького маєтку і увійшов у володіння.ЦДІАК фонд 11, опис 1, справа 101, 1786 рік. Актова книга Житомирського гродського уряду. Записи №2503,№2934.

В офірному реєстрі Київського воєводства 1789 року дідичем села є войський овруцький Міхал ГлембоцькийОфірний реєстр Київського воєводства 1789 р. / Опрацював Конрад Жеменецький; Вступ укр. перек. Євген Чернецький. ‒ Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2018. ‒ 392 с. ‒ (Джерела до історії правобережної України. ‒ Т. 5). В табелі димів Хабенської парафії Житомирського повіту 1790 року село входить до Голубієвицького ключа, дідичами якого були Тарновський та Глембоцький. В Рудні Осочні Великій налічувалось 18 димів, з них: один дим — броварня чи вінниця, один дим — корчма, та 16 димів ремісничихЦДІАК фонд 8, опис 1, справа 9. 1790 рік. Актова книга..

В 1798 році зазначається як власність Міхала Глембоцького. В селі діяв залізний завод (рудня), де плавилось залізо і виробляли «поддоски» (смуги) для возів, за допомогою водяного млина.

Поряд з Руднею Осошнею Великою згадується Рудня Осошня Мала. В інвентарі 1782 року міститься згадка про Рудню Осушню Малу, де зафіксовано чотири домогосподарства челяді при рудні. Дохід із поселення становив 300 злотих польських. В офірному реєстрі Київського воєводства 1789 року під назвою Rudnya Osuczeka. У 1790 році в табелі димів Хабенської парафії Житомирського повіту Рудня Осучня Мала налічує три дими ремісничі. В переписі населення Житомирського повіту 1790 року вона згадується під назвою Rudnya Osuczemka. У 1874 році остання згадка в метричних записах.

До 1835 року Рудня-Осошня належала Феліціану Глембоцькому. З 1836 року через шлюб з Емілією Феліціанівною Глембоцькою власником села став Леонтій МазевськийДАЖО фонд 1 опис 74. 1795-1868 роки. Метричні книги Ковельського, Заславського, Дубенського, Ровенського, Овруцького, Кременецького повітів.ДАЖО фонд 118 опис 14 справа 224. 1858 рік. Ревізькі казки селян Овруцького повіту..

У клірових відомостях 1831–1848 років село зазначено як «Рудня Осушня фабрикантів»ДАЖО фонд 1 опис 73. Клірові відомості та описи церков Овруцького повіту..

Десь між 1849-1851 роками декілька сімей поляків-чиншовиків з рудні Бучі переселяються в Рудню-ОсошнюЦДІАК фонд 1040 опис 1. 1835-1921 роки. Метричні книги костелів Радомишльського повіту..

У 1859 році — Рудня-Осошня поміщицьке поселення в межах Овруцького повіту Волинської губернії. Належить до 1 стану. Розташоване при річці Буча, на відстані від повітового міста 40 верст, від стану — 20 верстСведения о населенных местах Волынской губернии, собранные губернским статистическим комитетом МВД по предписанию Министра внутренних дел от 9 апреля 1859 г., для подготовки издания Полного списка населенных мест Российской Империи. Часть II [Дело]: 1859 г. - 1859. - 808 л.. - (Фонд Центрального статистического комитета МВД. Опись № 4)..

У 1868 році власником села є підполковник Рудзевич, в 1879 році власником став відставний поручик Миколай Іванович КолечицькийДело Волынского отделения Крестьянского Поземельного Банка о ссуде Рудне-Осушненскому 32 домохозяев товариществу Овручского уезда. ДАЖО 182-01-222, в якого в 1884 році ці землі придбав полковник В'ячеслав Ришков. В останній чверті XIX століття мешканці села поляки-чиншовики належать до колишніх вільних людей 2 розрядуДАЖО фонд 115, опис 01, справа 4390.  О жалобе вольных людей с.Великой Рудни-Осошни Ивана Галицкого и других на притеснении их в пользовании земельными участками в имении владельца Рышкова, а также за отказ им в правах на сенокосы. 1891-1892 рр..

Станом на 1876 рік у селі були водяний млин, сукновальня та корчма, в урочищі Прибиток розташовувався смоляний завод. Усі вони належали поміщику.

У 1906 році — село Базарської волості (1-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 35 версти, від волосного центру, містечка Базар — 15 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося в м.Овруч.

У 1923 році включене до складу новоствореної Мало-Міньківської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Базарського району Коростенської округи Волинської губерніїАдміністративно-територіальний устрій Житомирщини. 1795–2006 роки : довідник / упоряд. Р. Ю. Кондратюк, Д. Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник ; Житомирська обласна державна адміністрація ; Державний архів Житомирської області. ‒ Житомир : Волинь, 2007. ‒ 620 с.. Розміщувалося за 15 верст від районного центру, міста Базар та за 5 верст від сільської ради в Малих МінькахМатериалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная . 9 лютого 1932 року включене у складі Базарського району до новоствореної Київської області. 22 вересня 1937 року увійшло до новоствореної Житомирської області.