Вознесенська церква — храм збудований у 1767 році на міському старовинному Вознесенському цвинтарі, відомому ще з XVIII століття, артіллю народних майстрів під загальним наглядом архітектора Андрія Квасова на північно-східній околиці Глухова. Пам'ятка архітектури місцевого значення (№ 107 — См, з 1988 року).

Опис Первісно церква була тридільною (тризрубною) одноверхою. Але після пожежі 1784 року перероблено купол і прибудовано північний приділ.Найстаріші місця Глухова Зараз церква прямокутна в плані, тринавова, без виступаючої апсиди. На західному фасаді — ґанок у вигляді чотириколонного портика зі спареними колонами тосканського ордера, увінчаного трикутним фронтоном. Дзвіниця, що височить з заходу, двоярусна, типу «восьмерик на четверику», завершена гранчастим куполом зі шпилем. У четверику є аркові отвори дзвонів, у восьмерику — круглі отвори. На фасадах поздовжня й поперечна осі акцентовані трикутними фронтонами. Над центральним об'ємом підноситься невисокий четверик, що несе приземистий циліндричний світловий підбанник зі сферичною банею та глухим ліхтариком з маківкою.Стаття «Вознесенська церква», на неофіційному сайті Глухова

Вознесенська церква — це унікальний зразок архаїчного типу культових споруд, єдиний на Лівобережній Україні.

В храмі було три престоли: головний (на честь Вознесіння Господня) і два бічні (на честь Успіння Пресвятої Богородиці та Святого Феодосія Чернігівського)Шишкіна Юлія. Парафіяльне життя Глухова початку ХХ ст. // Соборний майдан. 2014. № 4. С. 6.

З історії Церква збудована в 1767 році архітектором Андрієм Квасовим. 1784 року був перебудований купол, а до центральної дільниці (нави) з півночі прибудуваний прямокутного плану притвор, а 1811 року — південний притвор, обабіч вівтаря — пастофорії (дияконник і жертовник). У 1820-х роках із заходу до церкви прибудовано дзвіницю.

У 1866 році за проєктом, розробленим глухівським архітектором Олександром Гроссом, церкву суттєво перебудували. Під час перебудов у стінах первісних частин храму були пробиті широкі півциркульні арки. Трикутні пандативи, що несли первісну баню, були зрубані до половини їхньої висотиВечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — Київ, 2005. — С. 308—309.. Нині первісний тридільний об'єм храму повністю закритий пізнішими прибудовами.

У 1895 р. при церкві була відкрита приходська школа, де постійно навчалось близько 70 хлопчиків. Розміщувалась вона у будинку протоієрея Смоличева. Кошти на її утримання виділяли Св. Синод (200 крб.) та Глухівське повітове відділення (400 крб.).

На початку XX ст. церква володіла 110 гектарами орної землі, яка не приносила прибутку. Біля церкви розташовувався міцний двоповерховий будинок, споруджений стараннями прихожан. Храм володів цегляним заводом за межею міста з майже ¾ десятинами землі. Прибуток від заводу обчислювався близько в 100 крб.

У 1911 р. священиком при Вознесенській церкві служив Микола Миколайович Самбурський, 1861 р. н., син священика. Закінчив курс Чернігівської Духовної семінарії у 1883 р. Мав дружину та 9 дітей. Родина проживала у дерев'яному будинку і мала при ньому 140 кв. сажнів землі. Церковним старостою працював Іван Петрович Єжов, 1860 р. н..

З 1988 року Вознесенська церква має статус «Пам'ятка архітектури місцевого значення».

Джерела Вечерський Віктор. Глухів. Вознесенська церква // Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. / Вечерський В. В. — Київ: Видавничий дім А. С.С, 2005. — С. 308—309.

Примітки