Тара́с Дми́трович Борове́ць (псевдоніми: Тарас Бульба, Чуб, Ґонта; 9 березня 1908, с. Бистричі, Волинська губернія, нині Україна — 15 травня 1981, Нью-Йорк, США) — діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ» та Української національної гвардії, генерал-хорунжий.
Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у ХХ столітті.
Життєпис
Дитячі та юнацькі роки
Народився в с. Бистричі Березнівської округи на Рівненщині в родині багатодітного селянина Дмитра Боровця. Сім'я Бульби-Боровця була багатодітною (дев'ятеро дітей) та малоземельною. У дитинстві за схожий на картоплину ніс старші діти прозвали Тараса «Бульбою», на що хлопець дуже ображався. Коли ж у школі прочитав «Тараса Бульбу» М. Гоголя, то почав своїм ім'ям пишатися. Дитинство його минуло в розповідях діда Юліяна про предка Боровців, який воював на боці гетьмана Івана Мазепи проти Петра I. Першою книжкою Тараса, за якою він вчився грамоти, став Шевченків «Кобзар», подарований колишнім вояком армії УНР.
З 14-ти років працював у каменоломні. Наполегливим навчанням здобув загальну освіту, а революційно-політичною діяльністю — авторитет серед робітників. В 1930 р. відбув військову службу в польській армії, а 1937 р. одружився з донькою чеського колоніста в Луцьку Анною Опаченською. Став власником кар’єру чорного граніту, успішним пілприємцем.
Був активним і допитливим. Щоб переконатися, як живуть люди в розхваленому в пресі більшовицькому «раю», він нелегально переходить кордон. Побував у Житомирі, Києві, Харкові, побачив те «щасливе» життя на власні очі — як вимирали селяни у колгоспах, містах. Живучи за лічені кілометри від радянсько-польського кордону, як й інші жителі Західної України, юнак був прекрасно поінформованим про страшний Голодомор, який розв'язали більшовики в Україні: адже тисячі голодуючих, незважаючи на постріли радянських вартових, нелегально переходили кордон у пошуках їжі.
Революційна діяльність
1932 року разом із друзями заснував підпільну організацію «Українське національне відродження» (УНВ), основним завданням якої було проведення культосвітньої роботи, насамперед серед молоді. Організація підтримувала державницьку сторону Симона Петлюри. За свою політичну діяльність потрапив до польського концентраційного табору «Береза Картузька». Однак через дев'ять місяців, завдяки «зразковій» поведінці, його звільнили з забороною проживати в прикордонній зоні, тому виїхав у глиб Польщі.
Утворення та боротьба УПА «Поліська Січ» 20 червня 1940 року за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького мав сформувати та очолити УПА «Поліська Січ». У ніч 1 серпня 1940 року, він разом із розвідницею-кур'єром Валентиною Кульчинською перетнув радянський кордон для виконання наказу — переплив річку Буг поблизу м. Володави і потрапив під сильний обстріл прикордонників. Кульчинська загинула, а Боровець до місця призначення пішов сам. Там зайнявся підготовкою кадрів для майбутньої «Поліської Січі», УПА. Вивчав тактику і стратегію Махна, щоб упроваджувати її в боротьбі. Передбачалося створення й інших окружних бойових одиниць — наприклад, «Волинська Січ», «Полтавська Січ»Гупало С. Тарас Бульба-Боровець: важка ноша порозуміння Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців. До початку війни він діяв під псевдами Байда, Гонта. Потім усі накази уже підписував подвійним іменем Тарас Бульба-Боровець.
У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли в містечко Олевськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювались на схід ще до приходу Бульби. На тодішньому великому стадіоні (нині на цьому місці дитячий садочок № 19) Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом склав присягу на вірність Україні, освятивши українські прапори сформованих загонів, їхню зброю і з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив, «що звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів». «Комуністи, комсомольці та будь-які інші окупанти» були оголошені Бульбою ворогами української державності.
В Олевську було запроваджено українське управління, зорганізовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ». З середини серпня до середини листопада 1941 року Олевськ був столицею вільної української «республіки» з новими назвами вулиць, яка увійшла в історію під назвою Олевська Республіка.
Бойові операції
Разом з білоруською самообороною у 1941 році Бульба-Боровець зумів знищити радянські військові частини у так званій поліській котловині, на території, яку гітлерівські війська обминули, аби не гаяти час у нестримному просуванні на схід.
Проти нацистів
16 квітня 1942 року Головна команда УПА видала наказ новоорганізованим «Літаючим бригадам» партизанів, у якому говорилося: «Негайно розпочати першу фазу збройної боротьби проти Гітлера…»
«Шепетівська операція», у результаті якої великий залізничний вузол уночі проти 19 серпня 1942 року був звільнений від німців.
«Гощівська операція», у якій, розбивши німців, формування УПА захопили друкарню, в полон потрапили 2 секретарки та заступник директора друкарні.
«Людвипільська операція» 28 березня 1943. У результаті боїв за Людвипіль 2 000 есесівців і шуцманів так і не змогли оволодіти містом, котре було в руках повстанців, які спалили 5 автомобілів і знищили 58 солдат противника.
За спільну справу У листопаді 1942 начальник поліції безпеки і СД генеральної округи Волинь-Поділля оберштурмбанфюрер Пютц зустрівся в райцентрі Березне на Рівненщині з Бульбою-Боровцем, були переговори про співпрацю в боротьбі з радянськими партизанами. Боровець давав згоду за умови визнання самостійності України та звільнення українських політичних в'язнів, включаючи Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Вимоги німецький представник не прийняв.
Конфлікт з ОУН (б)
Конфлікт між збройними формуваннями УПА під проводом отамана Тараса Бульби-Боровця та бандерівцями стався через неузгодження питання про політичний центр керування УПА. Бандерівці вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН(б), а Бульба-Боровець — Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. До Головної команди УПА отамана Тараса Бульби-Боровця прибули представники Бандери і Лебедя з пропозиціями не визнавати підлеглості уряду УНР, а підпорядковуватися Проводу ОУН Бандери. Військові підрозділи ОУН(р) повинні увійти в склад УПА, яка зобов'язувалася мати партійних комісарів.
Із восьми пунктів пропозицій штаб Тараса Бульби-Боровця погодився лише з одним — включення в лави УПА військових відділів бандерівців, що діяли б під єдиною назвою УПА і якими керували б із спільного штабу. Побачивши, що УПА не поставити під партійний контроль ОУН(р), група ОУН(р) очолювана Лебедем перейменувала свої військові відділи в УПА. В результаті багато бульбівців силою були підпорядковані керівництву нової УПА під проводом ОУН(б).
Існує версія, що в результаті конфлікту загинула дружина отамана чешка за національністю Анна Опоченська від рук Служба безпеки ОУН (б).Про трагічну долю дружини Тараса Бульби-Боровця Щоб відмежуватися від новоствореної УПА, що здійснювала задуми Миколи Лебедя, 20 липня 1943 року Головна Команда УПА Тараса Бульби-Боровця змінила свою назву. Відтоді вона стала Українською Народною Революційною Армією. Невдовзі Бульба-Боровець створив, спільно з І.Мітрингою, Українську Народно-Демократичну Партію.
В одному з номерів підпільної газети «Гайдамака» вміщено текст промови Бульби-Боровця, у якій є рядки, що характеризують його погляди:
Попри конфлікти з ОУН(б), Бульба-Боровець, як справжній християнин, з пошаною поставився до загиблого Степана Бандери і виступив на його похороні в Мюнхені.
Нацистський арешт Опісля конфлікту з ОУН (б) залишки ПС було витіснено на Схід до районів, насичених червоними партизанами, у боях з якими зрештою загинули Мітринга та Василь Раєвський. Бульба вирішив полишити Волинь та податися до Варшави в розрахунку на допомогу з відновлення своїх сил.
Зі спогадів Бульби-Боровця про спробу налагодити контакт із німцями:
Звільнення Восени 1944 року німці, шукаючи підтримки українців у війні, яку вони програвали, звільнили Бульбу-Боровця з ув'язнення. Він був змушений змінити своє бойове прізвище на Кононенко і під ним керував формуванням українського загону спецназу у складі УНА (близько 50 осіб). Цей загін передбачалося закинути в тил Червоної Армії для ведення партизанської боротьби. Ці плани так і не здійснилися, і наприкінці війни українці вимагали перевести їх зі Східного фронту, щоб вони могли здатися західним країнам. Загін Боровця здався союзникам 10 травня 1945 р. і був інтернований у Ріміні (Італія).
Еміграція
Згодом, уже перебуваючи за межами України (після Другої світової війни жив у Німеччині в будинку українського письменника з Катеринославщини Юрія Семенка), Тарас Бульба-Боровець співпрацював з Українським Національним Об'єднанням — політичним об'єднанням закарпатських українців. Згодом емігрував до США. З 1948 року проживав у Канаді. Тут він організовує випуск ряду видань, які нелегально переправлялися в Україну, де вояки УПА вели героїчну боротьбу проти сталіністів. Це — «Бюлетень Головної Команди УНГ», «Меч і Воля», вишкільні зошити «Військова справа», у яких передає свій бойовий досвід молодим, численні летючки за «залізну заслону» і т.д. Створив Українську Національну Гвардію, брав участь у керівництві Спілки Визволення України. Автор спогадів «Армія без держави», видавав журнал «Меч і Воля».
З 1976 року став членом Світової громадської військово-патріотичної організації українських козаків «Українське Вільне Козацтво», мав козацьке звання генерал-хорунжий УВК.
Стосунки з українськими еміграційними колами
Тарас Бульба-Боровець був членом Української Радикально-Демократичної Партії, членом ЦК УРДП, очолював Революційно-Визвольний Центр, що постав на базі Української Національної Ґвардії. Згодом, через конфлікти з Іваном Багряним (з приводу необхідності вербування членів УРДП як диверсантів для подальшого їх перекидання до СРСР), вийшов з УРДП. Відтак діяльність Центру була припинена.
Смерть Помер 15 травня 1981 в лікарні міста Нью-Йорк (США). 17 травня 1981 в похоронному бюро П. Яреми в Нью-Йорку, де спочивало тіло отамана, була відправлена панахида при численній участі українського громадянства. Панахиду відправили отці В. Базилевський та Калиновський. Хором керував проф. В.Завітневич. Прикрасою була відома співачка Лина Ширей. Після панахиди з прощальними словами виступали С. Лантух, проф. Самійленко та В. Проник. Проф. Самійленко сказав, що ми переживаємо сумну історичну хвилину, бо постать Т. Бульби-Боровця — це частина історичного процесу постання української держави. З щирими словами співчуття виступив Володимир Процик від Постійної Конференції Українських Політичних Організацій. Прощальні слова на могилі покійного отамана сказала Ольга Смородська, дружина колишнього начальника Штабу «Поліської Січі» генерала Петра Смородського, що була зв'язковою штабу в «Поліській Січі». Говорив також командир похідного Буковинського Куреня сотник Петро Войновський, який прощав отамана від імени усіх військових організацій. Потім промовляли побратим В. Скуйбіда, О. Калинник. Від родини покійного промовив С. Лантух. На поминальному обіді, крім вищезгаданих отців, був присутній також Архієпископ Білоруської Автокефальної Православної Церкви — Владика Ізяслав, який склав співчуття родині отамана та всій українській громаді. Він висловив переконання і тверду віру, що недавні змагання двох братніх сусідніх народів з безбожними ворогами не проминуть марно і ще принесуть свої плоди у формі незалежних держав України та Білорусі.