Городище «Дикий Сад» (зустрічаються також умовні назви Кімерополіс і АлібантМустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.18-19https://svidok.info/uk/news/9444) — археологічна пам'ятка, що являє собою залишки укріпленого протоміста сер. XIII — поч. X ст. до н. е., яке належало до білозерської культури. Розташована на території сучасного міста Миколаєва. В 2017 розпочався процес перетворення пам'ятки на музей під відкритим небом.
Дослідники вважають, що стародавнє поселення було містом-портом на перетині важливих торгівельних шляхів Чорного та Балтійського морів.
Протомісто було засноване на високому березі Південного Бугу, в місці, де в нього впадає річка Інгул. Час його існування і розквіту припав на пізню бронзову добу.
Пам'ятка містить залишки жилових будівель, храмів, оборонних споруд.
Власну назву одержало від назви урочища, що розташовувалась на місці розкопок у XIX–початку XX століть. Час існування пам'ятки археології укладається в межі 1250—950 років до н. е.
Назва Межі пам'ятки окреслюють сучасні міські вулиці Адміральська, Набережна, Аркасівська та Артилерійська. На цій території, в пер. пол. XIX ст., коли російським імперським Чорноморським флотом і містом Миколаїв керував адмірал О. Грейг, був посаджений сад, який офіційно називався Адміральським. Також сад отримав народну назву Дикий, через те, що в ньому були дикі дерева, що не давали плодів. З часом, закріпилася саме народна назва.
Сад дуже постраждав під час двох світових війн: місцеві мешканці через нестачу дров та вугілля вирубали його і після Другої Світової війни від саду залишився пустир, лише подекуди росли кущі. Тоді ж його частково забудували, але назва за місцевістю лишилася.
Основні віхи дослідження пам'ятки Першовідкривачем городища став археолог, краєзнавець та керівник Миколаївського історико-археологічного музею Феодосій Камінський. Він почав збирати матеріал з території «Дикого Саду» та околиць 15 серпня 1927 — і ця дата вважається днем відкриття пам'ятки. Однією з перших знахідок став великий старовинний бронзовий казан об'ємом 37 л. До червня 1929 Феодосій передав до музею 74 фрагменти предметів, але в тому ж році був репресований і дослідження городища було припинено.
У 1950–х роках пам'ятка досліджувалася археологічною експедицією під керівництвом Лазаря Славіна, в якій працювали М. М. Бондар та О. М. Мальований. В 1956 із заслання повернувся реабілітований Ф. Камінський, який продовжив збирати археологічні артефакти на території городища.
Регулярні розкопки розпочалися лише в 1991 під керівництвом Юрія Гребеннікова, з 1998 археологічну експедицію очолює Кирило Горбенко.
Станом на 2008 рік було досліджено 5822 м², що становило 1/5 відомої території пам'ятки, також вдалося встановити, що колись тут було стародавнє місто. Багаторічна кропітка робота, що ґрунтувалася виключно на ентузіазмі науковців та небайдужих мешканців міста, дозволила отримати ці сенсаційні результати, завдяки чому археологи змогли привернути увагу громадськості та місцевої влади і з 2017 розпочався процес перетворення залишків городища на музей під відкритим небом.
Розташування та структура стародавнього міста
Протомісто було засноване на високому березі Південного Бугу, в місці, де в нього впадає річка Інгул. За обрисами воно мало форму овалу, витягнутого по осі південний схід — північний захід. Зі сходу берег являє собою еродовані схили, з чого дослідники роблять висновок, що за 3 тис. років берег було підмито на 60-80 м. Сучасна висота над рівнем моря 19-21 м.
На сьогодні розкопано понад 50 приміщень городища, що дає можливість оцінити його розміри та структуру. Приміщення розташовані вздовж річки Інгул у формі дуги в три-чотири ряди і майже примикають одне до одного, створюючи єдиний архітектурний комплекс.
Поселення складалося з трьох частин: «цитаделі», «передмістя» та «посаду». «Цитадель» була центром городища і мала свої окремі укріплення, «передмістя» примикало до цитаделі і було захищено зовнішнім ровом, а «посад» розташовувався за зовнішнім ровом. Хоча нині площа пам'ятки дещо перевищує 3 га, в часи свого існування місто займало площу 4-5 га. Окрім того, археолог і керівник експедиції з дослідження городища Кирило Горбенко звертає увагу, що у прилеглих районах часто знаходять підйомний матеріал (залишки кераміки), що може вказувати на наявність «слобідки» та «некрополя», і, на цій підставі, науковець припускає, що загальна площа стародавнього поселення могла сягати 6-7 га. Археологи також передбачають, що у міста був свій порт з доками. Однак, при їх пошуку, потрібно врахувати , яка становила від -4 до -11 м від сучасного рівня води Чорного моря.
Цитадель Цитадель є найстарішою і найкраще дослідженою частиною поселення. Вона розташовувалася у південно-східній частині городища і складалася з 15 приміщень різної функціональної приналежності (житлові, господарські, культові), ритуального пандусу та оборонного рову з двома перекидними мостами.
Оборонна стіна цитаделі мала 2-2,5 м у висоту і 3 м завширшки. З тилу цитадель захищав дуже крутий береговий схил, з інших двох боків — глибокі балки, а між ними був викопаний рів у формі великої дуги завдовжки 120 м, глибиною 3 м і завширшки 5 м. Його внутрішня стінка була облицьована плитами вапняку. Через рів цитаделі були перекинуті два мости, які від археологів отримали назви «північний» та «південний». Основний міст розташовувався у південній частині рову, через нього проходив шлях до цитаделі. Другий міст розташовувався у північній частині рову, він з'єднував цитадель із передмістям городища.
Основи мостів була кам'яними і від них лишився фундамент, зверху над основою колись були дерев'яні конструкції. Ці мости, що датуються сер. XIII ст. до н. е., є найстарішими у Східній Європі мостами через фортечний рів. А, взагалі, у Європі відомо лише про один старший за віком міст, який відноситься до Ахейської Греції і датується 1300 роком до н. е.
Більшість з 15 приміщень цитаделі виконували роль житлових помешкань, вони мали розміри від 4 до 8 м і форму прямокутника з овальними кутами, довгою віссю і були витягнуті уздовж річки Інгул. Самі приміщення були заглиблені в грунт на 0,4-1 м, а їх фундаменти викладені з каміння, з чого дослідники роблять висновок, що у цитаделі мешкала переважно еліта. Археологи звертають увагу на ремісничий характер помешкань у цитаделі, зокрема було знайдено декілька майстерень: косторізну, гончарну, м'ясну, ливарню. Будівлі були досить просторими, наприклад, площа косторізної майстерні становила 56 м². Окрім того, за словами Кирила Горбенка, це «приміщення велике і стандартне», воно наводить на думку, що «існував план забудови, оскільки повороти широт приміщення чітко повторюють контури рову».
Одне з приміщень цитаделі виявилося сторожовою вежею, що прикривала в'їзд на другий міст, ще одне приміщення, що знаходиться на стику цитаделі та ближнього передмістя, на думку Кирила Горбенка, теж схоже на фортифікаційну споруду (хоча могло бути і просто житловим приміщенням).
Частина будівель цитаделі використовувалися як господарські споруди — загони для худоби, майстерні, склади. Від деяких з цих приміщень збереглися залишки кам'яних основ стін. На рівні підлоги цих приміщень знаходилися господарські, ритуальні і стовпові ями, а також відкриті вогнища.
Дослідження культових приміщень та пандуса дозволяють зробити висновки, що мешканці міста виконували різні синкретичні та релігійні ритуали, поклонялися Сонцю, Місяцю і Вогню, вшановували предків і героїв (на це вказують поховання черепів та антропоморфних стел у спеціальних ямах), практикували культ фалоса.
Передмістя Дослідники городища вважають, що спочатку був споруджений зовнішній рів, який огороджував місто, а потім почалося «заповнення» внутрішньої території. Розташування будівель вказує на те, що це була не хаотична забудова, а централізоване проектування.
На відміну від цитаделі, де всі будівлі мають залишки потужних кам'яних фундаментів, у передмісті кам'яних кладок не виявлено. Також у передмісті було знайдено багато господарських ям, в той час як у цитаделі їх невелика кількість. Ці дані підтверджують гіпотезу, що в цитаделі жила еліта, а в передмісті — «середній клас». Окрім того, є здогад, що оскільки еліта не «засмічувала» свої будинки сховищами для продуктів і кухнями, їжу готували в передмісті і приносили в будинки знаті.
Особливий інтерес у науковців викликають залишки приміщення № 13, яке, поза сумнівом, було культовою спорудою: на її відкритому майданчику північної частини приносили жертви, а у ямах східної частини проводили похоронні та поминальні ритуали.
Як вже було зазначено вище, майстри були елітою і проживали вони в цитаделі. Однак, саме в передмісті було знайдено приміщення-ливарню зі скарбом бронзових і тому особливо цінних артефактів. Наявність культової споруди і майстерні може вказувати на те, що частина еліти жила в передмісті. Втім, всі інші виявлені приміщення є житловими, на що вказують залишки господарських ям та вогнищ.
Посад Посад городища розташовувався на відстані до ста метрів від зовнішнього рову. Житлові та господарські приміщення представляли собою напівземлянки та землянки, що мали овальну форму і були занурені на глибину 0,5-3 м. Над ними знаходилися залишки кам'яних споруд. Господарські приміщення (сховища, льохи) були заповнені кістками тварин і риб, уламками керамічного посуду, кам'яними та кістяними знаряддями праці. Біля приміщень були виявлені господарські та ритуально-культові ями.
Форпост У 2020 році на протилежному від городища березі річки Інгул археологи знайшли форпост «Дикого Саду». Наразі досліджена лише невелика частина цієї пам'ятки і поки що навіть його площа лишається невідомою.
Технології будівництва та планування будівель Технології будівництва найкраще демонструють залишки приміщень № 19 та № 20 (обидва розташовані у «цитаделі»).
Приміщення № 19 мало прямокутну форму з закругленими кутами, його розміри становили 7,0×8,0 м (площа, відповідно, становить 56 м²). Глинобитні стіни були викладені саманною цеглою розмірами 0,40×0,20 м., які скріплювалися сумішшю глини з попелом — цей прийом будівництва був досить поширеним в Північному Причорномор'ї в пізніший античний час. Підлога східної половини приміщення була промазана сумішшю глини і піску, а західної — щільно утрамбованим глеєм з домішкою вапняного розчину. Під підлогою були виявлені кілька господарських ям, які після припинення їх функціонування, були ретельно замазані глиною або утрамбовані глеєм. В західній частині приміщення була виявлена кам'яна кладка, яка облицьовувала західну стіну і була покладена вже при перебудові приміщення з метою зміцнення конструкції — таку технологію можна побачити в архаїчних землянках античних міст. Дослідники переконані, що приміщення № 19 мало господарсько-виробниче призначення і на це вказує виявлена конструкція, що складається з кількох ям і обвалів. Одна з ям виконувала функції основи для стовпа (несучого пілона), а інша слугувала продухом. Однак, щодо напрямку виробництва є дві версії. Згідно першої, скупчення кісток під кладкою може означати, що це було приміщення для обробки туш (тоді конструкція призначена для копчення м'яса), інша версія — конструкція призначена для виробництва ливарних форм і сопел (одне з них було виявлено у приміщенні).