Олекса́ндр Микола́йович Скря́бін (, Москва — ) — російський композитор, піаніст, педагог.
Біографія Народився в аристократичній сім'ї в Москві. У дитячі роки навчався фортепіано у Миколи Звєрєва, разом із Сергієм Рахманіновим. Закінчив Московську консерваторію, де навчався в Антона Аренського та Сергія Танєєва.
1894 року познайомився з відомим меценатом і видавцем М. П. Біляєвим, який почав публікувати твори Скрябіна, а симфонічні твори композитора відтоді стали звучати в програмах російських симфонічних концертах. 1896 року одружився з піаністкою Вірою Іванівною Ісакович, з якою у закордонній поїздці 1897/98 років вона виступала разом із чоловіком у концертних програмах, граючи його твори. Того ж року Скрябін почав викладати клас фортепіано в Московській консерваторії. Протягом 1900—1904 років Скрябін написав три симфонії.
У Олександра Скрябіна було семеро дітей: Римма, Олена, Марія і Лев від першого шлюбу з Вірою Іванівною Скрябіною (Ісакович); Аріадна, Юліан та Марина — від другого, з Тетяною Федорівною Шльоцер. З них двоє — старша дочка Римма (1898—1905) і син Лев (1902—1910) — померли у віці семи років. На момент смерті Льва композитор уже кілька років жив зі своєю другою дружиною в фактичному шлюбі, а його стосунки з першою сім'єю були остаточно зіпсовані — батьки не зустрілися навіть на могилі сина.
У 1908 році через незадоволення низькими гонорарами Скрябін розірвав відносини з видавництвом Біляєва, проте жодне інше видавництво не погодилося публікувати твори Скрябіна, через що композитор був вимушений заробляти виключно концертною діяльністю. У цей період Скрябін написав симфонічні поеми «Поема екстазу» та «Прометей».
У 1910—1914 роках композитор жив у Москві, де навколо нього згуртувалося коло шанувальників, що пізніше створили Скрябінське товариство. 7 квітня 1915 року в нього розвинувся карбункул верхньої губи, причиною якого найімовірніше став стафілокок. Відсутність ефективних методів лікування на той час призвела врешті решт до розвитку сепсису (зараження крові) з вкрай тяжким перебігом. Помер від цього композитор вже 14 квітня 1915 року. Поховали Скрябіна на Новодівочому цвинтарі.
Творчість
Найважливіший вплив на формування Скрябіна зробили представники російського релігійно-філософського ренесансу, особливо В. Соловйов і В. Іванов. Символізм, з його центральною ідеєю теургії, забарвлений у містичні, навіть апокаліптичні тони, зустрів гарячий відгук з боку витонченого художника, що прагнув уникнути усякої буденності. Беручи участь у гуртку російського філософа С. Трубецького, композитор одночасно знайомився із працями Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, вивчав матеріали філософського конгресу в Женеві. Крім того, його цікавили східні релігійні навчання й сучасна теософська література, зокрема «Таємна доктрина» Є. П. Блаватскої. Його великі пізнання, представляючи особливий рід філософської еклектики, де найважливішим виявлявся досвід синтезу різних вчень і світоглядних позицій, давали композиторові привід міркувати про свою вибраність, представляти себе центром і джерелом «нового навчання», що може перетворити світ, вивести його на новий виток розвитку. Скрябін уважав, що художник, як мікрокосм, може впливати на макрокосм держави й навіть усього світобудови.
У творчості Скрябіна представлені фортепіанні й симфонічні жанри. У 90-х рр. створені прелюдії, мазурки, етюди, експромти, 1-3-а сонати для фортепіано, концерт для фортепіано з оркестром, в 1900-х рр. — 3 симфонії, 4-10-я сонати й поеми для фортепіано (у тому числі «Трагічна», «Сатаническая», «До полум'я»), а також такі симфонічні твори, такі як «Поема екстазу» (1907), «Прометей» (1910) — етапний твір пізнього періоду творчості. Музика Скрябіна відбила бунтарський дух свого часу, передчуття революційних змін. У ній з'єдналися вольовий порив, напружена динамічна експресія, героїчна радість, особлива «полетность» і витончена одухотворена лірика.
Твори Скрябіна, що втілили ідею екстазу, сміливого, спрямованого до невідомих космічних сфер пориву, ідею перетворюючої сили мистецтва (вінцем таких створінь, на думку Скрябіна, повинна була стати «Містерія», у якій поєднуються всі види мистецтва — музика, поезія, танець, архітектура, а також світло), відрізняються великим ступенем художнього узагальнення, силою емоційного впливу.
У творчості Скрябіна своєрідно сполучаються пізньоромантичні традиції (втілення образів ідеальної мрії, палкий, схвильований характер висловлення, тяжіння до синтезу мистецтв, перевага жанрам прелюдії й поеми) з явищами музичного імпресіонізму (тонкий звуковий колорит), символізму (способи-символи: теми «волі», «самоствердження», «боротьби», «томління», «мрії»), а також експресіонізму. Скрябін — яскравий новатор в області засобів музичної виразності й жанрів, у пізніх творах основою гармонійної організації стає домінантова гармонія (найхарактерніший тип аккорда — т. зв. прометеївський акорд). Він уперше в музичній практиці ввів у симфонічну партитуру спеціальну партію світла (поема «Прометей»), що пов'язано зі зверненням до кольорового слуху.
Записи
У січні 1911 року Скрябін грав у Москві 9 своїх творів для Welte-Mignon і його гра була записана на піано-рол.
Сьогодні дискографія Скрябіна надзвичайно широка. У Радянському Союзі найбільш повно фортепіанна творчість Скрябіна була представлена у записах В. Софроницького, оркестрова музика — у записах Є. Свєтланова. Наприкінці 1980-х велику кількість фортепіанних та оркестрових творів записав Володимир Ашкеназі.
Список творів
Для симфонічного оркестру
3 Симфонії № 1, мі мажор, Op. 26; № 2 , до мінор, Op. 29; № 3 «Божественна поема», до мінор, Op. 43; «Поема екстазу», Op. 54 «Прометей: Поема вогню», Op. 60 Містерія (незакінчена) «Мрії» («Reverie»), Op. 24
для фортепіано з оркестром концерт (fis-moll, op. 20, 1896-97), фантазія (без ор., 1888-89, видано посмертно);
для фортепіано
Див. також 6549 Скрябін — астероїд, який назвали на честь композитора .
Примітки
Бібліографія
Игорь Глебов (Борис Асаф'єв). Скрябин. Опыт характеристики — Петроград: Светозар, 1921 (переиздано в сборнике 1973 г.); Сабанеев Л. Воспоминания о Скрябине — Муз.сектор Государственного Издательства, М., 1922 (переиздание М., 2000); Шлёцер Б. Ф. А.Скрябинъ. Личность. Мистерия., — изд. Грани, Берлинъ 1923; Сабанеев Л. А. Н. Скрябин — М., 1925; Полфьоров. Я. Я. «Музичні силуети. Скрябін», 1926. А. Н. Скрябин. Сборник статей к столетию со дня рождения — М.: Советский композитор, М., 1973; Рудакова Е. Н. (составитель) Александр Николаевич Скрябин (альбом) — М.: Музыка, 1980; Ванечкина И. Л., Галеев Б. М. Поэма Огня — Издательство Казанского Университета, 1981; Бэлза И. Ф. Александр Николаевич Скрябин — М.: Музыка, 1982; Прянишникова М. П., Томпакова О. М. «Летопись жизни и творчества А. Н. Скрябина» — М., Музыка, 1985; Ханон Ю. Скрябин как Лицо. — Лики России / Центр Средней Музыки, СПб., 1995 «Мистерия нового мира» Л. В. Шапошникова, Тернистый путь Красоты. — М.: МЦР; Мастер-Банк, 2001. — С. 205—217 Федякин С. Р. Скрябин — М.,Молодая Гвардия, 2004