І́стина — одна з центральних категорій гносеологіїФилософский словарь. К., «А. С. К.», 2006 ISBN 966-539-429-0 (епістемології), правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людиниВелика радянська енциклопедія, 3-тє видання. Стаття «Істина », її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсностіВ. А. Буслинський, В. Ю. Алексєєв, П.І Скрипка, Л. М. Кусок. Філософія. навчальний посібник. — К., КСУ 2002, 16 др.аркушів. тема 6 .
Антонімами поняття істина є неправда, брехня, хиба, іноді фальш, облуда. У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідомВеликий тлумачний словник сучасної української мови. © Видавництво «Перун», 2005. 250 тис. слів та словосполучень, див. також електронну версію.
Як фундаментальне поняття істина опирається означенню. Надане в радянській енциклопедії означення має недоліком циклічність, оскільки використовує слово «правильне», що саме опирається на поняття істини. Означення із тлумачного словника не має цієї хиби, але опирається на такі складні поняття як перевірка практикою. Стислий огляд різних філософських підходів до визначення істини наведено в розділі Філософія істини.
Поняття істини базове в людській діяльності. У філософії та богослов'ї воно є предметом аналізу. Представники інших видів діяльності: науки, права, журналістики тощо, люди в повсякденному житті, використовують його інтуїтивно, як дане, вважаючи, що істина — це певна відповідність між думками та незалежною реальністю.
У формальній логіці істиною вважають одне з двох логічних значень, яке приписують судженням (висловлюванням)Гасяк О. С. Формальна логіка: короткий словник-довідник. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2014. — 200 с.. Формальна логіка виходить із певних суджень, що приймаються істинними або хибними, і на основі цих суджень виводить нове синтетичне судженняФреге Готтлоб. Логика и логическая семантика: Сб. трудов/Пер. с нем. — М.: Аспект Пресс, 2000. — 512 с. ISBN 5-7567-0128-1.. У мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні.
Суміжні поняття. Види істини Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою). Об'єктивність істини відзначають усі визначення, бо суб'єктивне твердження є лише особистою думкою.
Деякі філософи, наприклад Георг Гегель та представники діалектичного матеріалізму, вважають важливим поділ на абсолютну й відносну істини. Такий поділ набуває значення при аналізі наукового знання та ступеня його достовірності. Абсолютна істина визначається як повне, вичерпне знання. Існування такого знання постулюється, але воно недосяжне на кожному конкретному рівні розвитку науки поза межами банальних тверджень на зразок «Наполеон народився 15 серпня 1769 року». Відносна істина — форма вираження істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
Істина конкретна. Георг Гегель зазначав: «Якщо істина абстрактна, то вона — не істина. Здоровий людський глузд прагне конкретного.»Георг Гегель. «Лекции по истории философии» («Введение», 1816) Цю фразу перефразував і неодноразово використовував Ленін: «Абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.»В. И. Ленин «Что делать?» (1902)
Етимологія Слово «істина» є запозиченням із церковнослов'янської мови (ість — справжній, істній)Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред-кол.: О. С. Мельничук (голов.ред.) та ін. — К.: Нак.думка, 1983. — (Словники України) ISBN 966-00-0785-Х. Церковнослов'янське «истина» пов'язане з «истъ» «справжній, істинний», якому відповідає українське «істній».
В українській мові слово «істина», як і його відповідники в ряді інших слов'янських мовах (напр. ), пов'язано зі старослов'янським истъ, истовъ «истинный, сущий»Fasmer M. Russisches etymologisches Worterbuch. Heidelberg, 1950—1958; переклад російською: Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. — 1-е изд. — Т. 1-4. — М., 1964—1973..
Аналогічне походження мають також слова «істота» та «існувати» (також , istnieć)Бобылева Е. Ю. Этимологическое основание философских категорий «правда» и «истина», как архитипичных, що дало підстави В. Далю говорити про тотожність понять існування і істини.«Всё что есть, то истина, не одно ль и то же есть и естина, истина?». — Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка Т.2 М. 1955. — C.60.
У польській та чеській мовах іменник «істина» був витіснений іменником «правда» (, ). Проте різне етимологічне походження слів «істина» і «правда» дає підстави говорити про різне первісне значення — якщо правда характеризує певну модель дії, то істина — модель того, що існує.
У західно-європейських мовах на рівні етимології поняття правди та істини також взаємопов'язані. Зокрема мають спільне походження і true, в романських мовах відповідні слова (наприклад, ) походять від латинського Veritas — імені богині правди в римській міфології.
Філософія істини Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. У Стародавній Греції поняття істини запровадив Парменід як протиставлення думці (у сенсі опінії). Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Греки називали істину алетеєю, що походить від заперечної частки а та річки забуття Лети. Тобто, дослівно алетея (істина) — це незабуття.
Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»Цитата за книгою «Эрих Фромм: Человек для себя» , а «чотири шляхетні істини» були покладені в основу буддистського світогляду. Джайністська філософія наголошує на відносності істини (анекантавада). Точне всебічне знання доступне тільки досконалій особі, а звичайні люди можуть бачити й збагнути тільки окремі аспекти істини. Притримуючись принципу ненасильства в думці, джайни формулються свої твердження за шаблоном «у певному відношенні [щось]»Matilal, B.K. (1981), The Central Philosophy of Jainism (Anekāntavāda) (PDF), L.D. Series 79, Ahmedabad.
Класична філософія У класичній філософії оформлюються дві альтернативні парадигми трактування істини — одна з них ґрунтується на принципі кореспонденціїDavid, Marion (2005). «Correspondence Theory of Truth» in Stanford Encyclopedia of Philosophy як відповідності знання об'єктивному стану справ предметного світу (Аристотель, Френсіс Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвецій, Гольбах, Фейєрбах, Ленін та інші), інша — на принципі когеренції як відповідності знання іманентним характеристикам ідеальної сфери: утримання Абсолюту (Платон, Гегель та інші), вродженим когнітивним структурам (Августин, Декарт), самоочевидності раціоналістичної інтуїції (Теофраст), чуттєвим відчуттям суб'єкта (Юм), апріорним формам мислення (Кант), цільовим установкам особистості (прагматизм), інтерсуб'єктивним конвенціям (Пуанкаре..) тощо.
Так, Аристотель у своєму трактаті «Метафізика» писав: Подібне протиставлення того, що існує, тому, чого немає, як істинного неправдивому, зустрічається і в діалозі «Кратил» Платона, де Гермоген дає ствердну відповідь на питання Сократа:
Принцип когеренції і, відповідно, когерентні теорії істини називаються так тому, що вимагають узгодження окремого твердження з усією системою тверджень. Тому в таких філософських побудовах твердження взаємно підтримують одне однеEncyclopedia of Philosophy, Vol.2, «Coherence Theory of Truth», auth: Alan R. White, pp. 130–31 (Macmillan, 1969).
Конструктивістські теорії вважають істину соціальним конструктом. У консенсусних теоріях істина — те, про що існує згода певної групи людей. Ця група може включати все людство, але й може бути окремою групоюSee, e.g., Habermas, Jürgen, Knowledge and Human Interests (English translation, 1972), esp. Part III, pp. 187 ff.Rescher, Nicholas, Pluralism: Against the Demand for Consensus (1995).. Плюралістичний підхід відзначає, що для тверджень різного роду можливі різні підходи до істини: в етиці, наприклад, застосовний принцип когеренції, тоді як у науці — принцип кореспонденції, тобто відповідності реальному світуTruth as One and Many (Oxford: Oxford University Press, 2009)..
Кореспондентська теорія лягла в основу визначення істини в діалектичному матеріалізмі, в якому істинними визнаються уявлення, що правильно відображають об'єктивну дійсність. В. І. Ленін називав істинними уявлення, що «…не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства…»В. И. Ленин. Полн. собр. соч., 5 изд., т. 18, с. 123 Водночас Ленін стверджував, що критерієм істини є практикаЛенін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Крит. замітки про одну реакційну філософію. Київ, Політвидав України. 1979, 371 с., що відповідає підходу до проблеми істини в прагматизмі. Водночас історичний матеріалізм Маркса відзначає класовий характер істини, що відповідає конструктивістському підходу.
Некласична філософія У некласичній філософії істина позбавлена об'єктивного статусу й мислиться як форма психічного стану особистості (К'єркеґорWatts, Michael. Kierkegaard, Oxford: Oneworld Publications, 2003), як цінність, що «не існує, але означає» (Ріккерт й у цілому баденська школа неокантіанства), феномен метамови формалізованих систем (ТарськийTarski's Truth Definitions (an entry of Stanford Encyclopedia of Philosophy )Alfred Tarski, 1944. The Semantic Conception of Truth and the Foundations of Semantics . Philosophy and Phenomenological Research 4. ), спекулятивний ідеальний конструкт (Ніколай ГартманнNicolai Hartmann, New Ways of Ontology, Westport: Greenwood Press, 1952 (Reprinted with a new introduction by P. Cicovacki, Transaction Publishers, 2012).) тощо. У контексті філософії життя й філософської герменевтики, що дистанціюють пояснення й розуміння як взаємовиключні когнітивні стратегії, феномен істини виявляється принципово несумісним з науковим номотетичним методом (ГадамерHans-Georg Gadamer Wahrheit und Methode. Grundzüge einer philosophischen Hermeneutik (Істина і метод. Основи філософської герменевтики) — 1960 р.)) і реалізує себе сугубо в контексті мовної реальності, що практично трансформує проблему істинності в проблему інтерпретації. Паралельним вектором некласичного трактування істини виступає позитивізм, у контексті якого істина також трактується як феномен сугубо мовного ряду, конституючись у контексті проблеми верифіковуваності.
Постмодерна філософія уникає формулювання проблеми істини взагалі, оскільки як єдина й гранична предметність в постмодернізмі виступає текст, що розглядається як самодостатня реальність, співвідношення якої до реальності об'єктивної не є актуальнимЕнциклопедія постмодернізму. Мінськ, 2001. Мішель Фуко позначає статус істини як рід «ефекту», що виникає в результаті когнітивного вольового зусилля (через процедуру фальсифікації): «воля до істини… має тенденцію робити на інші дискурси свого роду тиск і щось начебто примусової дії»Foucault, M. «The Order of Things», London: Vintage Books, 1970 (1966).
Постмодернізм бачить свою програму у відмові від «дзеркальної теорії пізнання»; якщо для класичної філософії «головними ціннісними категоріями… є адекватність, правильність і сама Істина» (Фредрік Джеймсон), то у постмодерній філософії процес пізнання зазнає вирішального «зрушення», що полягає в переорієнтації з фігури «безпристрасної точки зору індиферентного спостерігача» до фігури «взаємодії учасника» (Тулмін). Істина розглядається як «сукупність правил, відповідно до яких істинне відокремлюють від помилкового й зв'язують із істинним специфічні ефекти влади» (Фуко).
Найважливішим аспектом розгляду істини виступає аспект соціально-політичний: в основі будь-якої постмодерністської аналітики істини завжди лежить та презумпція, що, за словами Фуко, «істина належить цьому світу, у ньому вона виробляється за допомогою численних примусів, і в ньому вона має у своєму розпорядженні регулярні ефекти влади»Стаття в енциклопедії «История философии» , Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002.
Релігійні розуміння істини