Конституція Речі Посполитої (Республіки Обох Націй) 3 травня 1791 (дослівно «урядовий закон» ) — прийнятий 3 травня 1791 р. акт, що регулював правову систему спадкової монархії Речі Посполитої. Вважається, що Урядовий акт 3 травня був першою у Європі та другою у світі (після американської 1787 року) кодифікованою конституцією в сучасному розумінні цього слова.

Прийнята королем Станіславом Августом Понятовським «разом із об'єднаними удвох державами, які разом народ польський репрезентують». Конституція була покликана усунути давні вади політичного устрою Речі Посполитої, заснованого на вільних виборах і шляхетській демократії. Конституція змінила державний устрій на спадкову монархію, суттєво обмежила шляхетську демократію, позбавивши безземельну шляхту (голоту) права голосу та прийняття рішень у державних справах, запровадила часткове зрівняння в особистих правах міщан і шляхти, поставила селян під захист держави, пом'якшивши таким чином зловживання кріпацтва. Конституція офіційно скасовувала право liberum veto.

Прийняття Конституції, яка проголошувала спадкову монархію (замість виборної, яка діяла перед цим), викликало спротив прихильників старого «республіканського» устрою і ворожу реакцію Російської Імперії, яка з 1768 р. виступала покровителем Речі Посполитої і гарантом непорушності її устрою. Це спровокувало польсько-російську війну 1792 року, відому як «війна на захист конституції», в ході якої група польських магнатів, які виступали проти зміни політичного устрою у Речі Посполитій, заснували так звану Тарговицьку конфедерацію, яку підтримала російська імператриця Катерина II. Союзник Речі Посполитої, Фрідріх Вільгельм II, не став втручатися, що призвело до поразки Польщі, її новому поділу та втрати незалежності у 1795 році.

Де-факто, Конституція припинила діяти (втратила чинність) 24 липня 1792 року, коли король Станіслав Август Понятовський приєднався до Тарговицької конфедерації. Загалом, Урядовий Акт був дійсним трохи більше ніж 14 місяців, протягом яких Чотирирічний сейм прийняв ряд деталізованих законів, які розвинули положення конституції. 23 листопада 1793 року Гродненський сейм визнав Чотирирічний сейм недійсним і скасував усі прийняті на ньому правові акти — у тому числі і Урядовий акт, тепер вже і де-юре.

Основним автором тексту Конституції 3 травня був король Станіслав Август Понятовський. Крім нього, значний внесок у її написання зробили також Ігнацій Потоцький, Гуго Коллонтай та королівський секретар Сціпіоне П'яттолі. За словами Ігнація Потоцького та Гуго Коллонтая, Конституція 3 травня була «останньою волею та заповітом згасаючої батьківщини».

Складання та прийняття Конституції Геополітична ситуація у Європі була сприятливою для прихильників реформ. Сусіди Польщі брали участь у війнах (переважно, з Османською імперією) та у вирішенні внутрішніх конфліктів. Найбільші можливості для реформ відкрив Чотирирічний сейм, який діяв з 1788 по 1792 рр. 7 вересня 1789 р. сейм призначив комісію у справах форми правління (Deputacja do Formy Rządu) на чолі з кам'янець-подільським єпископом Адамом Станіславом Красінським, до завдань якої входила розробка проєкту зміни устрою Речі Посполитої. 17 грудня 1789 р. до сейму було подано схвалений депутацією текст литовського надвірного маршалка Ігнація Потоцького під заголовком «Принципи форми правління» («Zasady do formy rządu»). Цей проєкт, згідно з республіканським духом, передбачав підпорядкування уряду сейму, а сейму — місцевим сеймикам, при збереженні виборності всіх державних посадових осіб, починаючи з короля.

У червні та липні 1790 р. Ігнацій Потоцький підготував поданий на розгляд сейму 2 серпня 1790 р. Проєкт форми правління, який складався з 658 статей і містив розлогий виклад його республіканських ідей. Цей проєкт, який передбачав для монарха досить обмежені повноваження, наштовхнувся на опір з боку Станіслава Августа. З 1790 р. сейм набув форми т. зв. Конфедеративного сейму («Sejm skonfederowany»). Конфедеративний сейм був продовженням сеймової конфедерації, створеної 7 жовтня 1788 року. Внаслідок посилення безпеки країни завдяки укладанню 29 березня 1790 р. оборонного союзу з Пруссією, король Станіслав Август почав прихильно ставитися до партії реформ або, як їх ще називали, Патріотичного блоку («Stronnictwo Patriotyczne»), яка складала більшість у сеймі. 4 грудня 1790 р. Ігнацій Потоцький у розмові зі Станіславом Августом погодився з тим, що король візьме у свої руки ініціативу в роботі над проєктом нової конституції, і цей проєкт, підготовлений таємно, буде у повному обсязі представлений сейму на затвердження. Основні положення нової конституції король продиктував своєму секретареві Сципіоне Піаттолі, і той поклав їх в основу наступних двох варіантів майбутньої конституції. Після обговорення цих текстів з Ігнацієм Потоцьким, король продиктував своєму співробітнику Олександру Ліновському проєкт під назвою «Реформа Конституції», який, у свою чергу, порадившись із Станіславом Малаховським, Гуго Коллонтаєм та Ігнацієм Потоцьким, ліг в основу наступного проєкту «Конституційні права», датованого 25 березня 1791 р. Цей текст, підготовлений Гуго Коллонтаєм, був дуже близький до остаточного варіанту Конституції 3 травня. Коллонтай також був остаточним редактором тексту майбутнього Основного Закону. Отже, попередній проект нової конституції був підготовлений королем за участю, зокрема, Станіслава Малаховського, Ігнація Потоцького, Гуго Коллонтая та особистого секретаря монарха Сціпіоне Піаттолі.

Причини ухвалення 5 липня 1772 представники трьох сусідів Польщі (Росії, Пруссії й Австрії) зустрілися в Санкт-Петербурзі, де підписали акт про перший розподіл Польщі. Три загарбники зменшили територію Речі Посполитої на понад 211 тис. км².

Ці події спровокували обговорення про необхідність реформ державного устрою.

Конституція 3 травня як компроміс між шляхтою і королем Конституція стала компромісом між королівськими планами запровадження конституційної монархії і ідей лицарського стану про справжню шляхетську демократію. Підстави для цього порозуміння були закладені у середині 1790 року після приєднання Станіслава Августа до польсько-прусського союзу, а остаточно окреслені — у вересні того ж року. Шляхетство все більше орієнтувалося на короля як на захисника держави, і через це з більшою довірою ставилося до його політичної програми. У свою чергу, через ініціативи шляхетської еліти наблизити політичний устрій Речі Посполитої до провідних вільних держав тогочасного світу, на сеймових засіданнях все більше схилялися до конституційного проєкту, запропонованого королем. Остаточний варіант королівсько-шляхетської угоди був зумовлений низкою політичних подій на зламі 1790—1791 рр. Через розширення сеймової конфедерації наприкінці 1790 р. та нові вибори кількість послів на Сеймі зросла удвічі. Оновлена парламентська коаліція, скориставшись своєю чисельною перевагою, на початку січня 1791 р. вдалася до заворушень у парламенті і навіть загрози парламентського сепаратизму, змусивши короля піти на компроміс. Згідно угоди, Сейм приймав королівський проєкт, а шляхта в обмін на це отримала гарантії, що у майбутньому до конституції можна буде вносити доповнення. Шлях до прийняття Урядового Акту було відкрито. Щоправда, вже після прийняття конституції, ініціативи шляхти щодо поправок до неї задля суттєвого зміцнення повноважень Сейму означали, що політична модель конституційної монархії, розроблена Урядовим актом, набула рис конституційно-парламентської монархії.

Прийняття конституції Див.також: підписанти Асекурації 2 травня 1791 р. (польською мовою).

Прихильники конституції, побоюючись провокацій чи силової протидії з боку Російської Імперії, пришвидшили дату обговорення документа на два дні (первісно прийняття було заплановане на 5 травня 1791 р., скориставшись тим, що головні противники прийняття закону ще не повернулися з великодньої відпустки. Про дату сесії не було оголошено, і на засідання 3 травня поіменно викликали лише прихильників реформ.

Увечері 2 травня в палаці Радзивілів відбувся мітинг, під час якого було зачитано проєкт конституції. У ніч з 2 на 3 травня в будинку маршалка Малаховського було підписано так звану «Ассекурацію» («Assekuracja», від латинського «Assecuratio», узабезпечення) наступного змісту:

«У щирому бажанні врятувати батьківщину, в страшних для Речі Посполитої обставинах проєкт під назвою Урядовий акт, в руки його високості маршалка сеймового і коронної конфедерації поданий, до найзавзятішого виконання приймаємо, і нехай запорукою тій справі будуть любові до батьківщини і слово честі, яке для більшої надійності підтверджуємо нашими підписи». Підписи склали Малаховський і 83 сенатори та посли.

Парламентські обговорення та прийняття Конституції відбувалися в умовах небезпеки державного перевороту. Місце засідання, королівський замок у Варшаві, охороняли королівська гвардія та військові частини під командуванням князя Юзефа Понятовського, який разом із групою офіцерів перебував у одній з замкових кімнат біля трону.

До замку прибули 182 депутати та сенатори (з 500 офіційних сенаторів та послів на Сейм), 72 з яких були противниками проєкту Конституції.

Законопроєкт про прийняття нового закону викликав жваві протести парламентської опозиції. Депутат від Каліша Ян Сухожевський витягнув свого кількарічного сина на середину кімнати, кричачи: «Я вб'ю свою власну дитину, щоб вона не дожила до рабства, яке цей проєкт несе країні» (через кілька місяців він заявляв у Відні, що його «били і топтали» члени Патріотичного блоку). Мазовецький воєвода Антоній Малаховський, войніцький каштелян Пьотр Ожаровський, посли Францішек Мєльжинський (від Познані) і Антоній Злотніцький (від Поділля) наголошували, що кожен пункт майбутньої конституції слід обміркувати і обговорити, що статті про престолонаслідування суперечать чинним pacta conventa (умовам, підписаним на коронації), а також нагадували що у сеймикових інструкціях (з якими місцеві сеймики відряджали послів на головний сейм) про передачу престолу у спадок говориться негативно. Прихильники проєкту наголошували на зовнішніх загрозах і вказували, що збереження попередньої політичної системи Речі Посполитої загрожує катастрофічними наслідками для країни.

Конституція була прийнята представниками від обох народів в сенаторському залі. Випадково сталося так, що її прийняли, не читаючи. Посол від Інфлянтів (Лівонії) Міхал Забелло закликав Сейм ухвалити конституцію, а короля — присягнути на ній. Король підняв руку на знак бажання виступити. Прихильники конституції витлумачили це як готовність Станіслава Августа скласти присягу. Король склав присягу перед краківським єпископом Феліксом Павлом Турським, потім закликав присутній до колегіати св. Йоана на подячну месу.

Конституція була прийнята більшістю голосів, під оплески зібраної аудиторії та натовпу, що зібрався перед замком. Протест проти прийняття Конституції підписали 28 осіб, але деякі згодом відкликали свої підписи.

7 травня сеймові маршалки видали універсал, в якому повідомлялося про прийняття конституції. Текст його містив такі слова: «Наша батьківщина вже зцілена. Наші свободи забезпечені. Тепер ми вільна і незалежна нація. Впали пута рабства і безладдя».

Підписанти

Дивись також категорію: Підписанти Конституції 3 травня.

•           Станіслав Малаховський, великий референдарій коронний, маршалок сейму і конфедерації провінцій Корони.

• Казимир Нестор Сапєга, генерал литовської артилерії, маршалок конфедерації Великого князівства Литовського.

• Юзеф Казімєж Коссаковський, єпископ Лівонії та Курляндії, наступник-коад'ютор Віленського єпископства, як заступник

• Антоній Барнаба Яблоновський, каштелян краківський, депутат від Сенату Малої Польщі.

• Шимон Казімеж Шидловський, каштелян жарнувський, депутат сенату Малопольського воєводства.

• Францішек Антоній Квілецький, каштелян каліський, депутат конституції від Сенату від Великопольського воєводства.

• Казимир Костянтин Платер, каштелян генерала Троцького, депутат конституції від Сенату Великого князівства Литовського.