Рапануйці, або рапануї — корінні мешканці острова Пасхи. Мова — рапануйська. З 3 800 жителів острова — 40% місцеві, решта — чилійці.
Заняття рапануйців схожі з загальнополінезійськими: землеробство, рибальство, скотарство. Культури: банани, батат, цукрова тростина. В наш час додалося виготовлення сувенірів.
У рапануйців була ієрогліфічна писемність (кохау ронго-ронго), походження якої невідоме. Ця писемність має схожість з багатьма ієрогліфічними письменами: давньокитайською, єгипетською, критською, протоіндійською. Подібна писемність в Індії зникла вже дуже давно, а на острові Пасхи зберігалася. Це унікальний для Полінезії випадок.
Багато уваги привертали статуї (моаї). Скульптура у рапануйців була дрібна, дерев'яна, і велика, кам'яна. Кам'яні (моаї) ставилися на постамент (аху), і доповнювалися шапкою (пукау). Їх вирубували з туфу з вулкана Рано-Рараку (розташований поруч з Катіті). Залишається таємницею, як вони прилаштовували на постамент і пересувалися по острову. Є припущення, що за допомогою дерев'яних важелів і мотузок, цим можна пояснити відсутність дерев на острові, вирубаних на виготовлення важелів. Зараз на острові зберігається близько 700 моаї. Дерев'яна скульптура зображувала фігури довговухих людей (моаї кавакава), жінок (моаї паапа), людини-птаха (тангата-ману), людини-тюленя (тангата-іку) і т. д. Загадкою є і перші поселенці острова. Хоту Матуа — предок рапануйців, згідно з легендою прибув з Хіви. Це слово входить у ряд назв Маркізьких островів, тому припускають, що він прибув звідти. Відомо, що на Острові Пасхи було дві раси, або касти, але чи були це два різні народи, або лише дві різні касти, сказати неможливо. Їхні назви — хана-момоко і хана-еепє були розтлумачені як «коротковухі» і «довговухі», але точніше це перекладається як «тонкі» і «товсті». Ханау — раса, рід рапануйською, момоко — тонкий, еепє — товстий. Еепє було поплутано зі словом епє (вухо). Але звичай подовжувати вуха у них справді був, звідси їх друга назва — епє-роароа (довговухий). Відомо, що вони воювали, але чи була це звичайна війна, або повстання пригноблених, також залишається таємницею. У мистецтві Полінезії і Острова Пасхи зокрема помітні меланезійські риси, є схожість з мистецтвом навіть ескімосів та айнів. Мабуть, у минулому між цими областями існували зв'язки.
Життя стародавніх рапануйців
Рослинництво Острів Пасхи — це безлісий острів з вулканічним ґрунтом, який насилу задовольняє потреби місцевих мешканців у їжі. Але виникає питання: як на цій землі могла з'явитися досить розвинена цивілізація, населення якої мало писемність, споруджувало кам'яні статуї.
Однак посушливий острів Пасхи досить оманливий. Так Якоб Роггевен писав, що на острові дивовижно родючий ґрунт і навіть назвав його «земним раєм». Садівник Лаперуза також захопився ґрунтом острова і сказав, що триденні роботи цілком змогли забезпечити населення острова всім необхідним. Однак це необґрунтовані припущення.
Мандрівники часто згадували про місцеві сади, які сильно вражали їх. Тоді, як і зараз, схили вулканів використовувалися для розведення садів та вирощування бананів. На населених землях росли низькорослі чагарники, які були мало корисні для стародавніх рапануйців. Коли на острові вперше з'явилися полінезійці, без сумнівів, на ньому були численні гаї рослини тороміро (Sophora toromiro). Ця рослина зіграло велику роль у розвитку місцевої цивілізації, оскільки вона використовувалася для транспортування моаї, при будівництві святилищ. У результаті екстенсивного використання рослина тороміро була повністю знищена на острові.
За легендами Рапа-Нуї, рослини хау (Triumfeta semitriloba), марікуру (Sapindus saponaria), мако (Thespesia populnea) і сандалове дерево були завезені королем Хоту-мату'а, що приплили на острів з таємничої батьківщини Марае-ренга (). У цьому немає нічого незвичайного: зазвичай полінезійці, заселяючи нові землі, приносили з собою насіння рослин, які мали важливе практичне призначення, наприклад, тутового дерева, з кори якого виготовлявся їх традиційний одяг тапа (tapa). Тим не менше, частина вищевказаних рослин з'явилася на острові до появи тут людини. Насіння цих рослин переносив вітер, птахи. Немає сумнівів у тому, що Хоту-моту'а привіз з собою насіння хлібного дерева і кокосової пальми, однак через досить холодний за полінезійськими мірками клімат ці рослини загинули.
Стародавні рапануйці знали про кокосову пальму (), яку вживали в їжу їх предки. Так у піснях, присвячених посівній, звучать слова: Atua-metua ki ai kiroto kia Rirituna-rai, ka pu te niu, що можна перекласти як «Наші предки зробили зі злого вугра кокосову пальму». Для багатьох сучасних людей це здається смішним, однак, згідно з полінезійськими міфами, кокосова пальма походить від голови вугра, похованого в землі богом. Сучасні мешканці острова використовують слово «нуї» для насіння рослини мако (Thespesia populnea), які, насправді, дуже схожі на маленькі кокоси.
З чагарників, що росли на Рапа-Нуї робили маленькі статуї, списи і рукоятки. На щастя, до острова часто приносило течією колоди дерев, які дуже високо цінувалися і зараховувалися до прихильності їх предків: умираючий батько часто обіцяв дітям послати з царства темряви дерево.
Якщо кокосова пальма і хлібне дерево не прийнялися на острові, то місцевий клімат був найкращим для таро, батата, ямса, бананів, цукрової тростини, ті (Cordyline fruticosa) і турмеріка (Curcuma longa), які були завезені першими колоністами. Необхідно відзначити, що стародавні рапануйці дуже добре зналися на сільському господарстві, рослинах, особливостях їх вирощування. Тому острів цілком міг прогодувати кілька тисяч чоловік, що населяли Рапа-Нуї. Однією з проблем острова є відсутність прісноводних річок, а також сонце, що у спекотну погоду спопеляє тутешні сільськогосподарські культури. Щоб зберегти таро, наприклад, стародавні рапануйці саджали його між камінням, яке захищало від палючого сонця і підтримувало вологість ґрунту.
Однією з проблем острова завжди був дефіцит прісної води. На Рапа-Нуї відсутні повноводні річки, а вода після дощів легко просочується крізь ґрунт і тече у бік океану. У кількох місцях острова можна знайти невеликі струмки, але через близькість до океану вода непридатна для пиття. Тому рапануйці споруджували невеликі колодязі, змішували прісну воду з солоною, а іноді пили просто солону воду.
На острові є ще джерела води: прісноводні озера в кратерах місцевих вулканів. Незважаючи на їх важкодоступність, жителі острова завжди намагалися бути ближче до цих місць, особливо після дощів.
Тваринництво У минулому полінезійці, вирушаючи в пошуках нових островів, завжди брали з собою трьох тварин: свиню, собаку і курку. Але не завжди вдавалося зберегти цих тварин до висадки на суші. Так сталося з островом Пасхи, на який була завезена тільки курка. Курка займала важливе місце в місцевому раціоні, який в основному складався з рослинної їжі. Це був символ добробуту, і курка часто грала роль грошей в обміні речами. На ніч курей поміщали в спеціальні курники з кам'яних плит: так домашня птиця була захищена від злодіїв. У XIX столітті, коли багато поселень на острові були покинуті, частина домашньої птиці здичавіла і оселилася біля кратерів вулканів.
Щур не є домашньою твариною, однак і він був завезений першими поселенцями острова Пасхи, які вважали його делікатесом. Після чорних щурів, завезених Хоту-Мату'а і його послідовниками, на острові з'явилися вже сірі щури, завезені європейцями.
Рибальство Води, що оточують острів Пасхи, багаті рибою, особливо біля скель острова Моту-Нуї, де у великій кількості гніздяться морські птахи. Риба була улюбленою їжею стародавніх рапануйців, а в зимові місяці навіть встановлювалося табу на її вилов. Хоча сьогодні рибальство не грає першорядної ролі, в минулому все було інакше. У печерах острова було знайдено велику кількість риболовецьких гачків, а самі зображення риби виступали місцевими петрогліфами. Острів Пасхи, на відміну від більшості островів Тихого океану, не оточений рифами, які привертають рибу. Тому її вилов був дуже складний, і місцеві рибалки не відпливали далеко від берега. До того ж, була сильно обмежена кількість човнів, оскільки не вистачало деревини.
На острові Пасхи в минулому була величезна кількість риболовецьких гачків. Деякі з них робилися з людських кісток, їх називали мангаї-іві (), інші — з каміння, їх називали мангаї-кахі () і в основному використовували для вилову тунця. Кам'яні гачки в основному робилися з цілісного шматка базальту і були довжиною близько 4-5 см. Причому всі вони були однієї і тієї ж форми: практично круглі, гладкі, без шорсткостей. Гачки з людських кісток (стегнової кістки) були трохи більше за розмірами і складалися з двох частин, зв'язаних між собою мотузкою з волокон рослини Triumfetta semitriloba. Більшість рибальських гачків було знайдено в могилах (аху).
Гачки з полірованого каміння в стародавні часи (коли острів був тільки заселений) були дуже рідкісні, тому що їх виготовлення вимагало дуже багато часу. Тому ці гачки були лише у привілейованих жителів, яких звали тангата-ману (). Після смерті власника вони клалися в його могилу.
Часто гачки з каміння ставали прикрасами та відзнаками. Так, наприклад, на острові Пасхи були знайдені подвійні гачки у вигляді пекторальних прикрас, яку жінки вішали на шию. До того ж деякі рапануйці робили собі татуювання з їх зображенням. Саме існування рибальських гачків говорить про розвинутість давньорапануйської цивілізації, оскільки техніка полірування каміння і досягнення таких гладких форм є доволі складними.
Згідно з однією з рапануйських легенд, перші поселенці використовували тільки кам'яні гачки, якими виловлювали тунця. Інша риба завжди пропливала повз. Вилов був дуже поганим, і мешканці не могли зрозуміти, в чому причина. Одному тямущому рибалці на ім'я Урі () якось наснився сон. У ньому його душа увійшла в невідому хатину у Тіракока (). На стіні вона побачила незвичайні гачки, зроблені з кістки. Прокинувшись рано вранці, Урі відразу ж відправився шукати людські кістки, з яких він зробив схожі гачки. Успіх не забарився: при кожному кидку він виловлював велику рибу. Місцеві рибалки були сильно здивовані і поцікавилися в чому причина успіху, яку наживку використовував Урі. На що він відповів: «Я рибалю так само як і ви, кам'яним гачком». Рибалки розкрили обман, схопили Урі, дізналися про його кістяні гачки і сильно побили його.
Згідно з уявленнями рапануйців, будь-яка загибла людина в потойбічному світі ставала божеством, тому її останки часто ставали об'єктом суперечки між різними кланами. Так рибальські гачки завжди робилися з кістки ворога. За віруваннями рапануйців, так рибалці передавалася мана () загиблої людини, тобто її сила. Воїн, який також використовував ці кістки, ставав як би господарем загиблої людини, що у житті допомагала цьому воїну в добуванні їжі. На думку рапануйців, рибальський гачок з кістки людини приваблював рибу. У той же час для полінезійців, що були канібалами, не було нічого образливішого, як розглядати людину як «їжу» — це доводило її до рівня тварини і псувало її ману. Тому рибалка ніколи не їв рибу, виловлену цим гачком.
Як приманку рибалки використовували маленьку рибу, яку називали атура (). Спочатку її розтирали двома каменями. Потім розтерте м'ясо цієї риби прикріплювали до каменя, який служив вантажем. Коли рибальський гачок досягав потрібної глибини, рибалка вивільняв приманку і камінь сильним ривком. Тунець, залучений приманкою, підпливав до гачка і хапав її. Іноді рибаки використовували два гачки відразу (до одного кріпилося розмолоте м'ясо атура, до іншого — вся риба повністю). Одна мотузка з наживкою прив'язувалася до пояса рибалки, інша — до каное.
Рапануйці також застосовували безліч сіток самих різних розмірів. Кожна сітка використовувалася для вилову певного виду риби. Сітки робилися з волокон тутового дерева.