Об'єднане князівство Волощини та Молдови () — державне утворення, що виникло в 1859 році через об'єднання Дунайських князівств після коронації Александру Йоан Куза в Молдавському й Волоському князівствах. Було васальною державою Османської імперії.
У 1878 році, під час російсько-турецької війни, держава проголосила незалежність. У 1881 році, після коронації Кароля I, на території держави виникло Румунське королівство.
Терени й людність
Східна межа князівства пролягала по річці Прут, а на півдні проходила по лінії Болград — Кагул — озеро Сасик — Чорне море. Одночасно внутрішня адміністративна межа з Османською імперією проходила по річці Дунай на півдні. Таким чином, князівство мало вузьку смугу землі між Дунаєм та кордоном з Росією, що простягалася від міст Галац і Бреїла до Чорного моря. На півдні адміністративний кордон з Османською імперією проходив строго по річці Дунай. У Банаті румунський кордон повертав на північний захід, де стикався з Трансильванією. Далі він прямував вершинами Карпатських гір, спочатку повертаючи на схід, а потім на північ. У районі Буковини румунсько-австрійська межа йшла на схід до верхів'я річки Прут.
За час існування Об'єднаного князівства румунський кордон один раз змінювався. Це сталося після Російсько-турецької війни 1877—1878 років, коли від Османської імперії була отримана Північна Добруджа, а Російській імперії було передано Буджак. Тепер румунський кордон з Російською імперією на південному сході проходив по Кілійському гирлу дельти Дунаю до Чорного моря. З Болгарією нова межа пролягала від річки Дунай по прямій лінії до моря. Об'єднане князівство мало зовнішні кордони з Австро-Угорщиною на заході, північному заході й півночі, а також з Російською імперією на сході. На південному сході воно омивалося Чорним морем. До 1877, князівство мало загальний внутрішній кордон з Османською імперією, з 1877 воно стало незалежним князівством, а на півдні було створено Болгарське царство.
Адміністративно-територіальний поділ
Об'єднане князівство Волощини і Молдавії мало поділ на жудці. Такий поділ історично склався ще в XV столітті. У XIX столітті склалася система адміністративно-територіального поділу Румунії, що використовується й зараз. Саме князівство з 1859 до 1861 поділялося на дві складові частини: Молдавію й Волощину, що в свою чергу ділилися на повіти. У 1861 році князівства остаточно об'єдналися. У складі Об'єднаного князівства адміністративним центром Молдавії було місто Ясси, а Волощини — Бухарест.
Демографія
Загальна чисельність населення Об'єднаного князівства в 1861 становила 3 900 000 осіб, у 1870 — 4 300 000 осіб, у 1880 — 4 500 000 осіб. З них у Бухаресті мешкало 121 734 осіб, а в Яссах — 65 754. Таким чином, з моменту об'єднання Дунайських князівств до проголошення королівства Румунія людність держави зросла на 600 000 осіб.
Основу населення становили румуни. Також в Об'єднаному князівстві проживали такі національності, як болгари (на північному березі Дунаю), угорці (на кордоні з Австро-Угорщиною) і секеї, липовани (в дельті Дунаю), серби (на західному кордоні країни), євреї тощо. У 1866 р. на території Об'єднаного князівства 94,9 % населення належали до Румунської православної церкви, 3 % сповідували юдаїзм , 1 % належало до Румунської католицької церкви , 0,7 % були протестантами , 0,2 % належали до Вірменської апостольської церкви, ще 0,2 % — до Вірменської католицької, і незначна кількість населення (1300 осіб) були мусульманами. У Південній Бессарабії проживали липовани-старообрядці, які переселилися сюди наприкінці XVII століття.
Політична історія
Передісторія З моменту утворення Молдавського та Валоського князівств, ці дві держави мали тісні культурні та економічні зв'язки. Так, у Середні століття князівства іноді називали єдиною назвою, наприклад, Молдову називали «Малою Валахією». Пізніше князівства отримали назву «Дунайські», через те що обидва розташовувалися на річці Дунай. У 1600 разом з Трансильванією були об'єднані волоським господарем Михаєм Хоробрим в єдину державу, яка в тому ж році і розпалася.
Молдавське князівство потрапило в залежність від Османської імперії пізніше Волощини. У складі Туреччини обидві держави мали однаковий статус васалів імперії. У ході російсько-турецької війни 1828—1829 років Дунайські князівства добилися автономії у складі Османської імперії. Після війни перебували під російським протекторатом. Управління князівствами було покладено на Павла Дмитровича Кисельова, при якому в державах були проведені великі реформи. У 1830-х роках почалося формування румунської нації. Жителі Дунайських князівств, які за роки правління Кисельова сильно зблизилися один з одним, стали ідентифікувати себе назвою «румуни», а не «волохи», «молдовани», «банатці» тощо. Тоді ж почалося формування сучасної румунської мови та єдиної румунської культури.
У 1834 році Кисельова усунено від керування князівствами. Замість нього до Волощини турецьким султаном був призначений Олександр II Гика, а господарем Молдовського князівства став Михайло Стурдза. При цих двох господарях Дунайські князівства охопила всебічна соціальна, політична і економічна криза. В обох князівствах почалася боротьба за владу між господарями і боярською опозицією, які намагалися взяти всю повноту влади в свої руки. Інтереси населення не враховувалися, часом йому завдавати шкоду від політичних суперечок. У такій ситуації в 1840-х роках в країнах почали формуватися таємні молодіжні товариства, які ставили перед собою мету змінити в країнах влада. Іноді в програми організацій вносився пункт про об'єднання Дунайських князівств в єдину державу. У 1848 році, після початку лютневої революції у Франції, почалися народні хвилювання у Волощині та Молдаві.
У березні молдовськими революціонерами була зроблена спроба зробити революцію в Молдовському князівстві, але вона провалилася. Виступи обмежилися спорудою барикад перед готелем «Петербург» в Яссах і переділом панських земель селянами. Влада, як і раніше залишалася в руках Стурдз. Більший розмах набули народні виступи у Волощині. Там революціонерам вдалося безкровно взяти владу в свої руки, скликати органи державного управління і почати проведення реформ. Двічі боярська опозиція робила спроби державного перевороту, які провалилися. Реформи, що проводилися новою владою, теж не вдалися. Після піврічної анархії в князівство були введені російські й турецькі війська, які штурмом взяли Бухарест і придушили революцію. Варто відзначити, що волоські революціонери збиралися об'єднати Дунайські князівства в єдину державу, але на перший план виносилося проведення демократичних реформ.
У 1848—1859 р.р. в князівствах встановилася реакція. Попри це, турецькі власті пішли на поступки, дозволивши проведення найважливіших реформ. Румунська інтелігенція, яка брала участь у революції, бігла за кордон. Там вони поставили перед собою нову мету: об'єднати князівства.
Об'єднання князівств
Після поразки Російської імперії у Кримській війні міста
Рені, Болград та Ізмаїл були повернуті Молдавському князівству.
Крім цього, розроблявся проєкт об'єднання Дунайських князівств під егідою західних великих держав. Планувалося створити єдину державу, відокремивши Волощину і Молдову від Османської імперії. Перші кроки до об'єднання князівств були зроблені в 1858 р. у Франції. Обом князівствам було дозволено мати загальний верховний суд, армію, спеціальний комітет для введення нових законів, єдині монетну, поштову і митну системи. Проте господарі і представницькі збори (парламенти) у кожному князівстві залишалися різні. Пізніше для обох князівств планувалося знайти єдиного господаря, лояльного до Великої Британії і Франції.
Проте перш ніж великі держави знайшли нового монарха, в 1859 році спочатку в Молдовському князівстві, а потім у Волощині пройшли вибори господаря. Їм було обрано одну і ту ж людину — Александру Йоан Куза, що суперечило французької і британської політиці. Вибори господаря в обох князівствах супроводжувалися масовими заворушеннями і селянськими повстаннями. У Волощині під час засідання представницького зібрання, на якому голосуванням обирався монарх, жителі Бухареста оточили будівлю парламенту з вимогами обрати того ж господаря, що і в Молдові.
Вибори господаря у Волощині та Молдові викликали різкий протест по всій Європі — Османська імперія, Велика Британія, Франція і Австро-Угорщина відмовилися визнавати вибори легітимними. Туреччина почала готуватися до війни проти Дунайських князівств, на південний берег Дунаю і в Добруджу стягувалися війська. Туреччину підтримала Австро-Угорщина, яка теж почала висунення військ у Трансильванію. Франція і Російська імперія висловили протест цим двом державам, закликавши припинити маневри військ біля кордонів Дунайських князівств. У такій ситуації Османська імперія і Австро-Угорщина змушені були припинити підготовку до війни. Одночасно до війни готувалася і новостворена держава, яка готувалася проголосити незалежність від Османської імперії. Війська Об'єднаного князівства стягувалися до кордону з Сербією. Сербські і чорногорські дипломати вели в Бухаресті консультації про можливість спільних військових дій проти Туреччини.
Напружена ситуація в князівствах зберігалася протягом двох років. Нова держава — Об'єднане князівство Валахії і Молдови — в наступні роки було визнана васалом Османської імперії низкою держав. У 1861 році Османська імперія визнала існування на її території нового суб'єкта — Румунії. З 1861 по 1877 р.р. Об'єднане князівство було васалом Османської імперії.
У 1862 році Сербія почала приготування до війни з Туреччиною. Вона купила у Російської імперії велику кількість зброї. Об'єднане князівство на чолі з Александру Кузою надало свою територію для перевезення зброї до Сербії. Проте нелегальний перевіз зброї через васальну державу Османської імперії був помічений турецьким урядом. Турецький султан зажадав передати зброю Османській імперії, знову спрямувавши до Дунаю 3000 кавалеристів. Вибухнув міжнародний дипломатичний скандал. Попри це, Куза не пішов на поступки туркам. Зброя була доставлена у Сербію, а Об'єднане князівство значно зміцнило свої позиції на міжнародній арені.
Правління Олександру Кузи
Політична криза 1861—1864 років
Після об'єднання Дунайських князівств у них одразу загострилися внутрішні проблеми. У державі почалося протистояння домнітора Іоана Кузи і землевласницької опозиції через реформи, які почав проводити глава держави. Землевласницька опозиція була незадоволена спробою домнітора звільнити селян від кріпацької залежності і наділити землею, її підтримала частина великої буржуазії. Їх очолив Іон Бретіану. Інша частина буржуазії і зароджуючуєся підприємництво були зацікавлені у звільненні селян, тому підтримали реформи Кузи. Їх очолив перший міністр князівства Михаїй Коґелнічану. Таким чином, румунська буржуазія, землевласники і влада розкололися на дві частини — реформаторів і консерваторів глава «Аграрная реформа 1864 г.».
В роки об'єднання князівств (1859—1861р.р.) в країні відбувалися селянські повстання. Після визнання європейськими державами Кузи господарем обох князівств почалася криза кріпацтва, який призвів до масовіших повстань селян. У жудеці Бузеу повсталі селяни створили збройні формування, якими командував Ніца Малайреу. Повсталі направилися до столиці Волощини Бухаресту, намагаючись по дорозі залучити в свої формування місцевих селян. Вони вимагали від влади скасування кріпацтва і роздачі їм земель.