Боротьба УПА проти німецьких окупантів активно тривала від жовтня 1942 року, коли німецькі війська та їх союзники, військова адміністрація вперше зіткнулися з організованими українськими військовими підрозділами, які діяли насамперед на Волині, і до кінця перебування німців на землях України. УПА завдала низку ударів німецьким окупантам відразу ж після утворення. Нижче подаються окремі бої і фрагменти цієї боротьби, а також німецькі й радянські звіти.
Весна-осінь 1943 — період найінтенсивніших боїв УПА з німцями на Волині (основний період «антинімецького фронту»). УПА захоплює окремі населені пункти на Західній Україні де створює власну адміністрацію (наприклад, «Колківська республіка»), намагається протидіяти господарської діяльності німців, веде оборонні бої (антипартизанські акції Еріха фон дем Бах-Залевського і Ганса Прюцмана).
Влітку 1943 в Галичині ОУН-Б створило аналог УПА — Українську народну самооборону (УНС); задача УНС полягала в розповсюдженні дій УПА на Галичину (назва УНС, замість УПА, використовувалося, щоб не підставляти під удар німців організаційні заходи в Дистрикті Галичина, де були інші окупаційні умови). УНС готується для боротьби проти СРСР, але оборонних боїв з німцями все ж уникнути не вийшло. Паралельно триває набір добровольців до дивізії СС «Галичина». Згодом УНС змінює назву на «УПА-Захід».
Передумови Проголосивши «Акт відродження Української держави» у Львові 30 червня 1941 року, ОУН сподівалася, що німці з цим змиряться. Однак спроба самовільного проголошення держави на території, вже захопленій німецькими військами, викликала невдоволення Гітлера. На початку липня гестапо заарештувало лідерів ОУН-Б, в тому числі і Степана Бандеру, який постав перед берлінськими чинами, де від нього зажадали публічного скасування «Акту відродження». Не добившись згоди, 15 вересня Бандеру помістили в гестапівську в'язницю, а на початку 1942 року — в концтабір Заксенгаузен, де він утримувався до осені 1944 року.
15 вересня по наказом керівника РСХА Рейнхарда Гейдріха на окупованих Третім Рейхом територіях пройшли масові арешти членів ОУН-Б, що охопили до 80 % керівних кадрів організації. Всього у 1941 році гестапо заарештувало понад 1500 бандерівських активістів, кілька десятків з них незабаром після затримання розстрілялиОУН в 1941 році: Документи. − в 2 ч. / Упоряд.: О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. — К.: Інститут історії України НАН України, 2006. — 603 с. — ISBN 966-02-2535-0.. Репресії торкнулися також мельниківців. Тим часом, коли переможцями в гонці за Львів стали прихильники Бандери, вже в Києві саме мельниківців вдалося створити Українську Національну Раду. Вона взяла владу в місті, проте вже 17 листопада 1941 німці її розпустили. На початку 1942 року частина членів УНРади, в тому числі поетесу Олену Телігу, розстріляли в Бабиному Яру. У вересні 1942 року в концтаборі Аушвіц загинули двоє братів Степана Бандери — Олександр і Василь. За найпоширенішою версією, вони були забиті на смерть поляками-фольксдойче, співробітниками персоналу Освенцима.
Навесні і влітку 1942 року ОУН-Б зосередилася на організаційній, пропагандистської та навчальної роботи, залучаючи сотні нових членів і прихильників. Цьому сприяла поява в лісах безлічі людей, які переховувалися від поліції. Коли німці почали мобілізувати українську молодь для роботи в Німеччині, вони закликали бойкотувати вербування і ховатися. Бандерівські агітатори працювали майже в кожному селі Волині. Загони спеціальних викладачів проводили заняття з політики, ідеології та історії. Основним моментом курсу було вивчення десяти націоналістичних заповідей. Бандерівці також провели велику військову підготовку. Планувалося створення партизанських загонівH. M. Starodubeć, OUN(b) w ukrajinśkomu nacionalno-wyzwolnomu rusi na Wołyni w roky Druhoji switowoji wijny (1941—1943 rr.), s. 66.. У квітні 1942 за вказівкою проводу ОУН-Б на Волині формуються т. Н. «Групи самооборони» (збройні загони ополчення) за схемою: «кущ» (3 села, 15-45 учасників) — повітова сотня — курінь (3-4 сотні). До середини літа на Волині боївки нараховували до 600 озброєних учасників.
У повстанських планах бандерівці також брали до уваги батальйони «Нахтігаль» і «Роланд». Обидва підрозділи після переформування в 201 батальйон шуцманшафту були спрямовані в Білорусь для боротьби з більшовицькими партизанами. Посади командирів в цьому батальйоні зайняли члени ОУН і майбутні воєначальники УПА: Роман Шухевич (майбутній Головний командир УПА), Василь Сидор (командир УПА-Захід), Юліан Ковальський (перший начальник штабу УПА), Антін Шкітак (командир куреня Кривоніс-2), Остап Линда, Олександр Луцький (командир УНС) та інші. У середовищі бандерівців наприкінці 1942 року з'явився задум вивести 201-й поліцейський батальйон на Волинь і власне на його базі розпочати створювати партизанські загони. Однак, незрозуміло, чому цього не сталося. Микола Лебедь, правда, наказав батальйону йти в ліс, але той наказ так і не був виконаний. Українці, замість того, щоб дезертирувати до УПА, після закінчення річного контракту просто разом відмовилися продовжити його. Німці відправили їх групами в Галичину і розформували підрозділ. Зате офіцерів вмістили під домашнім арештом і наказали регулярно відзначатися в гестапо. Тому, не дивно, що значна частина «легіонерів» (старшин і підстаршин), досить швидко виявилася в підпіллі ОУН. Серед них були Роман Шухевич і Василь СидорОрганізація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С. В. Кульчицький (відп.ред.). — К.: Наук. думка, 2005. — С. 74−75.
Перемога Червоної Армії під Сталінградом на початку 1943 року зазначила військову перспективу поразки Третього Рейху у війні, а на територію окупованих західних областей України, виконуючи завдання по руйнуванню німецького тилу, стали проникати радянські партизанські загони і з'єднання, почалася мобілізація місцевих жителів в їх ряди. І це, за даними ряду істориків, стало однією з головних причин прискорення створення націоналістами своїх власних збройних сил, оскільки керівництво ОУН-Б прийшло до висновку, що воно може втратити вплив у регіонах і позбутися бази власного рухуОмелюсік М. УПА на Волині в 1943 році // Волинь и Полісся: Німецька окупація. Торонто, 1989. Кн. 1. С. 24.Організація українських націоналістів i Українська повстанська армія: Історичні нариси. Київ, 2005. С. 163—164..
Рішення про остаточний вступ до активної боротьби з німцями та їхніми союзниками, було прийняте на III Конференції ОУН-Б, яка відбулася 17-21 лютого 1943 року на якій, було ухвалено рішення до створення повноцінної військової структури. Одним з основних доповідачів на Конференції став глава проводу ОУН на ЗУЗ Михайло Степаняк. Він вважав, що завданням ОУН в умовах, що склалися є підняття широкомасштабного антинімецького повстання, перед приходом радянських військ. Після вдалого повстання, на його думку, спроби Радянського Союзу завоювати ці землі виглядали б в очах західних союзників як імперіалізм. Для підняття повстання необхідно було об'єднання всіх українських сил, тому Степаняк виступав за об'єднання всіх українських національно-патріотичних сил і створення багатопартійного уряду. Його пропозиції були підтримані Проводом, але так і не були втілені в реальність через протидію Романа Шухевича і Дмитра Клячківського, на думку яких потрібно було воювати не проти німців, а проти радянських партизан і поляківЛітопис УПА. — Торонто — Львів, 1995—1996. — Т. 24. — С. 134—141., боротьба ж проти нацистів другорядна. Солдатам УПА заборонялися бойові дії проти німців за винятком тих випадків, коли вони атакували першими або існувала загроза життю місцевим українському населенню. На третій конференції ОУН (б) були остаточно вирішені питання створення УПА та визначено головні вороги українського визвольного руху (нацисти, поляки і більшовики)Мизак Нестор Степанович За тебе свята Україно. — 2007. — С. 128.
З березня 1943 року загони УПА стали активно нападати на німецькі гарнізони і опановувати терени Волині та Полісся. Наприклад в німецькому документі під назвою «Національно-український бандитський рух», датованим 17 липня 1943 року говориться, що в березні 1943 року загони УПА зробили 8 нападів, 57 нападів — в квітні, а в травні — вже 70Нацистские документы об УПА: разночтение — Одесса: Астропринт, 2003. — С. 19-20.Літопис УПА Т. 6. УПА в світлі німецьких документів. Книга 1: 1942 — Червень 1944, — 1983. Торонто. — C. 85-92..
Сили противника на Волині До 1943 року Волинь вважалася досить безпечним районом. Німецькі війська намагалися зберігати там порядок, насамперед, підрозділами допоміжної поліції, що складаються з місцевих українців і колишніх військовополонених Червоної армії різних національностей. І, наприклад, за повідомленнями радянських партизан, в березні 1943 року в Шумському господарському управлінні працювали 5 німецьких військових поліцейських, а українських поліцейських — до 30. У Мізочі служили сім німців в жандармерії і адміністрації і близько тридцяти українських поліцейських. В Острозі було близько десяти німців, 35 українських поліцаїв і близько сорока козаків. У Кременці, поруч з керуванням райвідділу міліції, після боїв на фронті дислокувалися батальйон української поліції і німецькі частини. 1943 року українська поліція на Волині налічувала 11 870 міліціонерів. У той час німецькі війська (без регулярних військових частин) налічували 453 поліцейських і 954 жандарма з поліції порядку. Тільки коли УПА почала свої дії, німці змусили змінити цю ситуацію і посилити гарнізониW. Filar, Wołyń 1939—1944. Eksterminacja czy walki polsko-ukraińskie. Studium historyczno-wojskowe zmagań na Wołyniu w obronie polskości, wiary i godności ludzkiej, Toruń 2003, s. 180—181; J. W. Gdański, Zapomniani żołnierze Hitlera, Warszawa 2005, s. 130—131..
Ескалація партизанських дій на Волині стурбувала німецьку окупаційну владу. У травні 1943 комісар Волині і Поділля Шене визнав, що «те, що відбувається тут» слід вважати «національним повстанням»Из сообщения Генерального комиссара Волыни и Подолии в рейхскомиссариат Украины об общем состоянии и деятельности политического руководства области // Украинские националистические организации в годы Второй Мировой Войны". т.1. 1939—1943. Москва. РОССПЭН. 2012, стр. 617—620. До другої половини 1943 німці контролювали на Волині та Поліссі тільки великі населені пункти, в той час як провінції і селища були під контролем УПА. Побоюючись втратити контроль і над містами, окупанти почали збільшувати свої гарнізони. Так спочатку в Ковелі було 300 німецьких військовослужбовців, після дезертирства українських поліцейських їх число збільшилося до 4 тис. чоловік, в Костополі — з 50 до 500 осібФиров П. Т. История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии. (Лекции). — Севастополь: Издательство СевНТУ, 2002. — С. 92—93. — 196 с. — ISBN 966-7473-39-2Ленартович О. Ю. Український національно-визвольний рух на Волині в роки Другої Світової війни.: монографія. — Луцьк: Волинського національного університету ім. Лесі Українки, 2011. — С. 231—236. — 412 с. — ISBN 978-966-600-573-4. (укр.).