Істо́рія Оде́си — історичний період, на території північно-західного узбережжя Чорного моря, починаючи з VI століття до н. е. і до нинішніх днів. Нині у цьому регіоні розташоване українське місто Одеса, найбільше місто на півдні України.
Перші ознаки людей на території сучасної Одеси та поряд з нею належать до епохи верхнього палеоліту (58-38 століття до н. е.). Першими людьми, які оселилися на Одещині, були неандертальці, що жили біля сучасного села Іллінка, за 20 кілометрів від міста, а у селищі Усатове, що знаходиться у передмісті, було знайдене величезне поселення часів енеоліту. На території, що нині займає сучасна Одеса у VI-II століттях до нашої ери давні греки заснували дванадцять колоній. З найбільших з них можна відзначити «Гавань Істріан» і «Гавань Ісіякон». Переважно жителі цих колоній займалися рибальством і мореплавством. Однак, через кілька століть ці колонії прийшли у занепад. Приблизно, у 375 році нашої ери Одещину зайняли гуни під час Великого Переселення Народів. Згодом, у VIII —X століттях на берегах північного Причорномор'я домінували давньоруські племена тиверців та уличів. У XIV столітті у місцевому степу запанувала Ногайська орда із відтоді нечисленне місцеве населення складали, здебільшого, татари. Тоді ж на місті Одеси існувала генуезька факторія «Джинестра».
Близько 1324 року усі землі між Дніпром і Дністром були завойовані Великим князівством Литовським і вони заснували поселення «Коцюбіїв»У деяких джерелах — «Кацюбий», «Коцюбіїв», «Куджабей», «Каджибеїв» разом із фортецею при ньому. Після втрати впливу на цей регіон Коцюбіїв захопили османи, населений пункт був перейменований на «Хаджибей»У деяких джерелах — «Гаджибей», «Аджибей». 1765 року османи відбудували стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дюнья» ("Новий Світ"). Османську фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки, а також військові Російської імперії. Однак, остаточно фортифікацію та поселення було захоплено вночі між і року. Російські військовики під командуванням каталонця Хосе де Рібаса, а також чорноморські козаки під командуванням отаманів Антона Головатого та Захарія Чепіги.
Згодом почалося будівництво порту та планування міста. У цей час Хаджибей був перейменований на «Одесу» й таку назву має дотепер. З 1803 року місто було центром Одеського градоначальництва, а з 1805 року стало центром Новоросійського генерал-губернаторства. Попри велику кількість в Одесі українців, які були, здебільшого колишніми козаками, місту бракувало населення, тому влада запрошувала оселятися колоністів, зокрема, албанців, болгар, греків, євреїв, німців тощо. Від початку XIX століття місто почало активну торгівлю і стало одним з основних поставників зерна у країни Європи та Передньої Азії. 1825 року було засновано Одеський повіт, що входив до складу Херсонської губернії, а 1920 року увійшов до складу однойменної губернії, однак та проіснувала лише п'ять років. У різні часи Імперської доби містом керували обдаровані та талановиті люди. Як наприклад, Хосе де Рібас, Томас Кобле, герцог де Рішельє (9 березня 1803 — 27 серпня 1814), Луї Александр Андре де Ланжерон, Михайло Воронцов, Пауль Деметріус Коцебу, Олексій Пашков, Воронцов Семен Михайлович (23 грудня 1863 — 14 грудня 1867), Микола Новосельський (15 грудня 1867 — 17 липня 1878), Григорій Маразлі (21 жовтня 1878 — березень 1895) тощо. Вже наприкінці XIX століття Одеса стала одним з найбільших культурних та економічних центрів країни, а за населенням посідала четверте місце в імперії після Варшави, Москви та Санкт-Петербурга.
року місцевими більшовиками та анархістами, що захопили владу у місті було проголошено Одесу «вільним містом» та засновано Одеську Радянську Республіку, однак, це державоутворення проіснувало менш як місяць. Також на початку XX століття, коли місто входило до складу УНР було засновано землю «Одеса», щоправда, й вона не довго проіснувала. 27 лютого 1932 року було утворено Одеську область, де центром і є Одеса дотепер.
VI століття до н. е. — 375: Давні часи та Античність
У VII-II століття до н. е. причорноморські степи населяли племена скіфів.
На території сучасної Одеси знайдено дванадцять поселень часів колонізації Північного Причорномор'я греками. У середині VI століття до н. е. на місці сучасного центру Одеси з'явилося античне грецьке поселення та порт — «Гавань Істріан». «…Околиці нашого театру й нового бульвару становлять істинно класичну частину Одеси. Щораз, коли там риють землю, знаходять нові залишки грецьких старожитностей»Одеський вісник, 1827. Про це окрім іншого свідчить і те, що у II столітті Арріан, намісник Каппадокії, за велінням римського імператора Адріана оглядаючи береги Понта Евксінського ( — гостинне море, або нині Чорного моря), знайшов тут поселення та гавань істрійських мореплавців — IΣTPIANΩN ΛIMHN. У периплі Понта Евксинського (Чорного моря) ось як він описував поселення, що знаходяться на території сучасної Одеси (гавані істріанів та ісіаків):
Залишки гавані Істріан, що вважається найбільшим поселенням, залишилися під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. З боку нинішнього Національного академічного театру опери та балету до стародавнього міста примикав некрополь. Високі кургани розташовувалися на Грецькій площі, доки їх не знесли при будівництві ринкових споруд міста у 1803 році. Два поховання також було знайдено у 1910 році на розі вулиць Катерининської та Грецької, безліч фрагментів античних ваз та амфор було знайдено сквері «Пале-Рояль». Найдавніший район Гавані Істріан було знайдено у 1996 році експедицією професора Андрія Добролюбського при розкопках біля Воронцовського палацу. На місці сучасного порту у давні часи також розташовувався порт колоністів, що прибули з Греції. Саме завдяки цьому дослідженню були знайдені реальні факти існування старовинного міста у цій місцевості, а не маленького поселення, як вважали археологи до того. Кераміка, що була знайдена під час розкопок була місцевого виробництва. Згідно з цим історики припустили, що це поселення було однією з найбільших істрійських колоній, після, звісно центру цієї держави — Істрії, що була найбільшим містом західного Причорномор'я. Подібна політика заснування великих міст-форпостів на колонізованих територіях використовувалася у Причорномор'ї неодноразово.
На протилежному, північному, березі Одеської затоки знаходилися поселення: «Жевахова гора», «Лузанівка», «Сухий лиман»Усі назви були дані за місцевістю, де були знайдені залишки поселень. тощо, а також ще одне велике поселення — «Гавань Ісіякон»Або: «Іако» чи «Асіаків». Є багато версій місцеперебування цього давньогрецького міста, однак є дві основні версії. Перша теорія полягає у тому, що гавань знаходилася у гирлі Сухого лиману, зокрема такої думки був один з дослідників північного Причорномор'я першої половини XIX століття, Іван Стемпковський. Інша ж версія полягає у тому, що поселення знаходилося у районі сучасної Лузанівки та було суперником гавані Істріан через перебування під протекторатом ворожої грецької держави — Ольвії.
Ще одне велике поселення існувало на території сучасної Жевахової гори. Там же у V—IV столітті до н. е. існувало велике святилище давньогрецької богині Деметри, сестри та дружини Зевса, богині родючості, хліборобства та шлюбу. На місці колишнього храму археологи знайшли дари місцевих жителів богині: амфори, рибні тарілки, чорнолаковий посуд, персні, бронзові наконечники стріл, рибальські грузила, залізні ножі тощо.
Суперництво між гаванню Істріан та поселенням, що знаходилося на території Лузанівки, було зумовлено й тим, що між ними, в районі сучасного Хаджибейського лиману, проходив кордон між такими грецькими колоніями, як Ольвія та Істрія. У другій половині IV — початку III столітті до н. е. Ольвія вступила у конфлікт із великими сусідніми грецькими державами: Херсонесом Таврійським та Істрією. Причиною конфлікту стало те, що суперники Ольвії перехопили на себе усі морські торгові шляхи грецьких мореплавців. Таким чином, увійшовши до Чорного Моря моряки заходили в Істрію, а потім прямували напряму до Херсонеса, оминаючи при цьому Ольвію. Почавши війну правителі Ольвії бажали перерозподілу сфер впливу у цьому регіоні. У той час гавань Істріан було прикордонним форпостом Істрійської держави на кордоні з Ольвією. У результаті війни ще до початку III століття до н. е. це поселення, як і інші, що знаходилися у межах сучасної Одеси, прийшло у занепад. Однак, поселення Ісіякон проіснувало ще століття і прийшло у запустіння у II столітті до н. е..
I—III століття — північно-західне Причорномор'я завоювали римляни.
Припинення існування грецьких колоній також багато у чому пов'язане із навалою на ці землі народу гунів у 375 році під час великого переселення народів.
Середньовіччя
В II—VI століттях у північних районах Одеської області жили слов'янські племена черняхівської культури, поселення яких під періодичними напливами кочовиків — аварів, булгарів, хозар, угорців у VI—IX столітті були суттєво скорочені. У V—VIII століттях — у межиріччі Дунаю та Тилігулу осіли алано-булгарські племена, яких за часів Київської Русі витіснили та частково асимілювали слов'яни.
У VIII—X століттях на берегах північного Причорномор'я домінували давньослов'янські племена тиверцівПоселенців, які оселилися біля Чорного моря у дельті Дністра (з — «Тірас»), греки називали тіритами, а руси — тиверцями. та уличів. У «Повісті временних літ» сказано, що:
На той час ці землі активно використовувалися для торгових відносин. Так один з дослідників історії Одеси, Олексій Маркевич, припустив, що, можливо, одне з багатьох давньослов'янських поселень знаходилося на узбережжі Одеської затоки й, можливо, з'явилося на місці однієї з еллінських колоній, і таким чином стало пращуром Одеси.
У X столітті в межиріччі Дніпра і Дністра господарювали печеніги, витіснені у першій половині XIII столітті монгольськими завойовниками.
У 1297 — італійські портолани (карти морських торговельних шляхів) фіксують на місці сучасної Одеси населений пункт Джинестра, що можливо входив до генуезької торговельної імперії (у пізніших мапах — Фіорделікс ()).
До початку XIV століття у місцевому степу почала панувати Ногайська орда. Приблизно 1300 року поблизу Одеси на березі Куяльницького лиману«Куканлик» або «Куганлик» , що поблизу селища Котовського, відбулася битва між військами темника Ногая та хана Золотої Орди, ТоктиЗа іншою версією, ймовірно, біля річки Кагамлик у Полтавській області або при річці Терек, що на північному Кавказі . Токта переміг після зради кількох воєначальників Ногая, а самого Ногая було вбито. Битва при Великому Куяльнику справила великий вплив на подальшу долю Золотої Орди та інших держав Східної Європи. Токта об'єднав Орду і надовго припинив міжусобні війни у державі, аж до своєї смерті у 1312 році.
У часи Середньовіччя Одеська область була частиною Дикого Поля і була своєрідною нейтральною смугою, яку не мали сили повною мірою контролювати ні Велике князівство Литовське і його наступниця Річ Посполита, ні Кримське ханство з Османською імперією, ні Московське царство (якому з часом присягнули на вірність козаки).