Губе́рнія — вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою: Української Держави (1918), у Фінляндії (до 1997 року), у Російській імперії, яка з'явилася у XVIII столітті при Петрі I у процесі формування абсолютистської держави. Губернія (ляні) є також адміністративною одиницею Фінляндії. У деяких країнах губернії називають говерноратами.
Губернії Української Держави
Уряд гетьмана Павла Скоропадського скасував адміністративно-територіальну реформу Центральної Ради й використовував старий адміністративно-територіальний поділ українських земель часів Російської імперії. Українська держава поділялася на 9 губернійМайоров Максим. Етнічний склад українських губерній (за даними перепису населення Російської імперії 1897 р.) // Лікбез. Історичний фронт. — 25.07.2014. і 2 округиБойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Вип. 3. — С. 232..
Територіальна одиниця Центр Староста Житомир Д. Андро Катеринослав І. Черников Київ І. ЧарторижськийПавло АндріановФедорченко Василь Кам'янець-Подільськ С. Кисельов Полтава С. ІваненкоЯновський Д. Г. Харків Петро ЗаліськийШидловський Сергій Херсон Семен Пищевич Брест-Литовськ О. Скоропис-Йолтуховський Чернігів М. СавицькийВисоцький Микола Мозир Петро Патон Бердянськ Олександр Десницький Сімферополь М. Сулькевич Катеринодар — вели переговори щодо приєднання до Української Держави на правах автономії.
Губернії та округи очолювали старости, які керували з губернських міських центрів. Столицею було місто Київ.
З представниками Кримського крайового уряду та Кубанської народної республіки велися переговори про входження до складу Української держави на правах автономійБойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Вип. 3. — С. 217—232..
РФ
Історія утворення Указом Петра I від 18 (29) грудня 1708 року територія Російського царства була розділена на 8 губерній: Азовську, Архангелогородську (центр — Архангельський город), Інгерманландську (центр — Шліссельбург), Казанську, Київську, Московську, Сибірську (центр — Тобольськ), Смоленську. Губернії не поділялись на повіти, а складалися з міст і прилеглих до них земель, а також розрядів і приказів. У 1710–1713 роках вони були поділені на паї.
У 1710 році Інгерманландська губернія перейменована на Санкт-Петербурзьку, її центр перенесено до Санкт-Петербурга. У 1711 році центр Азовської губернії перенесено з Азова до Воронежа.
Губернії Російської імперії в 1708 році Губернія Площа, тис.км2 Кількість дворів, 1710 р. Азовська 393,7 35 820 Архангелогородська 1317,8 59 662 Інгерманландська 482,5 105 977 Казанська 1398,6 119 056 Київська 231,0 31 230 Московська 128,6 190 770 Сибірська 10 978,3 59 360 Смоленська 85,4 35 130 Загальна площа імперії 15 015,9 637 005
У 1713 році на знову приєднаних землях була створена Ризька губернія. У зв'язку з цим Смоленська губернія була скасована, а її територія розділена між Ризькою і Московською губерніями. 20 (31) січня 1714 року з північно-західних частин Казанської губернії була виділена Нижньогородська губернія (центр — Нижній Новгород), а 22 листопада (3 грудня) 1717 року з південної частини Казанської губернії створена Астраханська губернія, до якої ввійшли міста Астрахань, Симбірськ, Самара, Саратов, Царицин, Гур'єв, Терська область. У тому ж 1717 році Нижньогородська губернія була скасована, її територія знову ввійшла до Казанської.
Друга Петрівська реформа стала здійснюватися указом від 29 травня (9 червня) 1719 року. За цим указом були скасовані паї, губернії були поділені на провінції, а ті — на дистрикти; була відновлена Нижньогородська і створена Ревельська (на приєднаних землях у Прибалтиці) губернія. Астраханська і Ревельська губернії не ділилися на провінції, інші 9 губерній були поділені на 47 провінцій. На чолі губернії стояв губернатор, провінції — воєвода, дистрикту — земський комісар.
Замість 20 губерній до початку царювання Катерини II утворено 40 губерній із населенням 300—400 тисяч ревізьких душ в кожній (до кінця царювання за рахунок приєднаних територій була 51 губернія). Губернії об'єднувалися в намісництва (в основному по дві—три губернії), поділялися на округи або повіти з 20—30 тисяч душ (по 12—15 на одну губернію, всього було близько 500 повітів). Намісники і губернатори були підвідомчі Сенату і прокурорському нагляду, очолюваному генерал-прокурором. На чолі повіту стояв капітан-справник, який обирався раз на три роки повітовими зборами дворян. Найближчим помічником губернатора був віце-губернатор.
У XIX столітті відбувається розмежування адміністративно-територіальних організацій на 2 групи: на основній території Європейської Росії зберігається загальногубернська організація (у 60-ті роки — 51 губернія), на національних околицях створюються генерал-губернаторства (окрім Остзейського краю, до якого входило три губернії). Окрім цього, у другій половині XIX ст.—на початку XX ст. було створено 20 областей — адміністративних одиниць, які відповідають губерніям. Як правило, області розташовувались на прикордонних територіях. Продовжується подальша централізація і бюрократизація місцевого самоврядування. Відбувається спрощення місцевого апарату з посиленням його прямого підпорядкування особисто губернатору.
Реформи 1860—1870-х років, особливо земська, міська і судова, запроваджували початок виборного всестанового представництва в організацію місцевого управління і суду. Виборні органи земського самоврядування (у 34 губерніях) завідували місцевим господарством, у містах — міські думи і управи. Земська (1890) і міська (1892) контрреформи посилили станово-дворянське представництво в місцевому самоврядуванні і підпорядкування його адміністрації. Запровадження інституту земських начальників (1889) як носіїв дворянсько-поміщицького права з їх адміністративними, судовими і фінансовими функціями зводило нанівець селянське самоврядування.
Губернський апарат місцевого самоврядування залишався в силі до XX століття. Під час столипінської реакції (1907–1910) були відновлені надзвичайні методи управління. Посилилась роль поліційних органів і станово-дворянських організацій (Рада об'єднаного дворянства). Після Лютневої революції 1917 року Тимчасовий уряд зберіг усю систему губернських закладів. Губернатори були замінені губернськими комісарами (у повітах — повітовими комісарами), проте з переважанням дворянсько-поміщицького складу. Одночасно з цим формувалася система Рад, яка протистояла місцевим владам Тимчасового уряду. Жовтнева революція, зберігши спочатку губернський поділ, ліквідувала весь старий губернський апарат і встановила нові органи радянської влади на чолі з губернськими виконкомами, яких обирали на губернському з'їзді Рад. Губернсько-територіальний поділ ліквідовано у 1924–1929 роках у зв'язку з районуванням СРСР і замінений поділом на області та краї, а пізніше й округи.
Кількість губерній Російської імперії в цілому швидко зросла в результаті розукрупнювальних реформ, які проводилися протягом XVIII століття. Вона досягала 51 в останній рік царювання Катерини II. Із приходом Павла I кількість губерній була скорочена до 42, але потім майже всі скасовані губернії були відновлені Олександром I. Надалі за рахунок знову приєднаних земель їх кількість зросла до 81.
У 1917 році розпочався процес роздроблення старих губерній і з'явилося кілька нових радянських губерній. Якщо в межах РРФСР у 1917 році їх було 56, то на початку 1922 року — 72. У 1923—1929 роках усі вони поступово були замінені «великими» областями держпланівської сітки, і загальна кількість одиниць головної ланки (нових областей і країв) скоротилася в 1930 році до 13.
Список губерній Російської імперії і СРСР Або-Бйорнеборзька (1811—14.10.1920Або-Бйорнеборзька, Вазаська, Виборзька, Куопіоська, Нюландська, Сен-Міхельська, Тавастгуська, Улеаборзька і частина Архангельської губернії (Печенга) відійшли до Фінляндії за мирним договором 14 жовтня 1920 року.), центр — Або (Турку) Августовська (23.02.1837—1866), центр — Ломжа (1837—1844), Сувалки (1844—1867) Азовська (18.12.1708—22.04.1725, 14.02.1775—30.03.1783), центр — Азов (18.12.1708—1711, 14.02.1775—30.03.1783), центр — Воронеж (1711—22.04.1725) Акмолінська (26.08.1920—15.08.1928), центр — Акмолінськ (1920—1921), Петропавловськ (1921—1928) Актюбінська (28.05.1921—18.06.1928), центр — Актюбінськ Алтайська (24.04.1917За іншими даними губернія утворена 17 (30) червня 1917 року. Включала Ойратську АО (з 1.06.1922)—25.05.1925), центр — Барнаул Амурська (1920—4.01.1926, до 1922 в складі Далекосхідної республіки), центр — Благовєщенськ Архангелогородська (18.12.1708—25.01.1780), центр — Архангельськ Архангельська (26.03.1784—14.01.1929), центр — Архангельськ Астраханська (22.11.1717—5.05.1785, 12.12.1796—21.5.1928), центр — Астрахань Бакинська (2.12.1859—27.04.1920), центр — Баку Бессарабська (28.10.1873—27.11.1918), центр — Кишинів Бєлгородська (1.03.1727—23.05.1779), центр — Бєлгород Білоруська (12.12.1796—11.03.1802), центр — Вітебськ Брацлавська (13.04.1793—1796), центр — Брацлав, Вінниця (тимчасово) Брянська (1.04.1920—14.01.1929), центр — Брянськ Букеєвська (1.07.1917—6.06.1925), центр — Урда Вазаська (1811—14.10.1920), центр — Ваза Варшавська (23.02.1837—18.03.1921Варшавська, Каліська, Келецька, Ломжинська, Люблінська, Петроковська, Плоцька, Радомська, Сувалкська, Холмська і частини Віленської, Волинської, Гродненської та Мінської губерній відійшли до Польщі за мирним договором 18 березня 1921 року.), центр — Варшава Виборзька (1744—1802, 1811—14.10.1920), центр — Виборг Віленська (14.12.1795—6.02.1797, 9.09.1801—18.03.1921Ковенська губернія і частини Гродненської та Віленської губерній відійшли до Литви за мирним договором 12 липня 1920 року.; у 1801—1840 — Литовсько-Віленська), центр — Вільно Вітебська (11.03.1802—24.03.1924Курляндська губернія і частини Вітебської, Ліфляндської і Псковської губерній відійшли до Польщі за мирним договором 11 серпня 1920 року.), центр — Вітебськ Владимирська (1778—14.01.1929), центр — Владимир Вознесенська (1795—1797), центр — Вознесенськ, Новомиргород (тимчасово) Волинська (1.05.1795—31.07.1925), центр — Новоград-Волинський (1795—1804), Житомир (1804—1925) Вологодська (12.12.1796—14.01.1929), центр — Вологда Воронезька (22.04.1725—14.05.1928), центр — Воронеж В'ятська (11.09.1780—14.01.1929), центр — В'ятка Гандижанська (1918—27.04.1920), центр — Гянджа Гомельська (11.07.1919—6.12.1926), центр — Гомель Гродненська (9.09.1801—18.03.1921), центр — Гродно Грузино-Імеретинська (1840—14.12.1846), центр — Тіфліс Грузинська (9.09.1801—1840), центр — Тіфліс Дербентська (14.12.1846—30.05.1860), центр — Дербент Джетисуйська (27.10.1924—18.06.1928, в складі Киргизької АРСР), центр — Алма-Ата Донецька (16.04.1920—31.07.1925), центр — Бахмут Еріванська (9.06.1849—29.11.1920), центр — Ерівань Естляндська (12.12.1796—2.02.1920Естляндська губернія і частини Ліфляндської, Петроградської і Псковської губерній відійшли до Естонії за мирним договором 2 лютого 1920 року.), центр — Ревель Єкатеринбурзька (15.07.1919—12.11.1923), центр — Єкатеринбург Єлизаветпольська (19.02.1868—1918, перейменована на Гандижанську), центр — Єлизаветполь Єнісейська (12.12.1822—25.05.1925), центр — Красноярськ Забайкальська (1920—4.01.1926), центр — Чита Запорізька (23.03.1921—21.10.1922), центр — Запоріжжя Іваново-Вознесенська (20.06.1918—14.1.1929), центр — Іваново-Вознесенськ Ізяславська (13.04.1793—1.05.1795), центр — Ізяславль Інгерманландська (1708—1710, перейменована на Санкт-Петербурзьку), центр — Шліссельбург Іркутська (19.10.1764—1783, 12.12.1796—28.06.1926), центр — Іркутськ Кавказька (1785—1796, 15.11.1802—24.07.1822), центр — Єкатериноград (1785—1790), Астрахань (1790—1796), Георгієвськ (1802—1822)