Хрещення Русі або Друга релігійна реформа князя Володимира — процес прийняття і поширення християнства на території Київської Русі. Воно включає століття спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьбу християнства та інших світових релігій за сфери впливу, прийняття християнства елітою та невдалу спробу офіційного хрещення Русі Аскольдом у 860 році. Князь Володимир Святославич, прагнучи підвищити політичне значення Русі та обґрунтувати об'єднання держави під владою київських князів, здійснив реформу язичництва в 980 році, а після виступів проти неї прийняв державною релігією християнство. Ключовою подією стала церемонія масового хрещення мешканців Києва 988 року. В результаті Русь здобула статус християнської держави, хоча фактично перехід до християнства тривав іще кілька століть.
Головними наслідками хрещення стали укріплення влади київських князів, підвищення ролі Русі в міжнародних відносинах, розвиток писемності, архітектури та образотворчого мистецтва. Офіційна церква оформилася у Київську митрополію Вселенського патріархату, а в народних віруваннях поєднання християнства з язичництвом утворило синкретичну релігію.
Історичні джерела про хрещення Русі Найдетальніше про Володимирове хрещення та пов'язані події оповідає «Повість временних літ». З-поміж інших джерел — «Пам'ять і похвала Іакова Мніха» та кілька варіантів житій Володимира Святославича. Всі ці літературні пам'ятки проте викладають події у легендарній манері, тому самі по собі не можуть вважатися достовірними джерелами. Візантійські джерела не згадують про хрещення Володимира Святославича та хрещення Русі. Проте є згадки про пов'язані події (захоплення русами Корсуня) у Лева Діакона. Про одруження Володимира Святославича з принцесою Анною та про його військову допомогу візантійському імператору Василію II, що підштовхнули князя до хрещення, писали Михаїл Пселл, Іоанн Скіліца і Георгій Кедрин. Арабський історик Ях'я Антіохійський та вірменин Асохік Таронаці згадують про шлюб Володимира, хрещення і військову допомогу Володимира імператорові. З-поміж західноєвропейських істориків про шлюб і хрещення Володимира Святославича згадує його сучасник Тітмар Мерзебурзький.
Доруські християни Першим християнським проповідником, який досягнув території майбутньої Русі, вважається апостол Андрій Первозванний. Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у «Повісті временних літ», про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі Русі апостол Андрій під час однієї зі своїх місійних подорожей в середині I століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє. Чи апостол Андрій був на території Києва, нема джерельних доказів, а наявні ґрунтуються на писаннях Євсевія Кесарійського, який спирався на праці Оригена III ст., за якими Андрій одержав як територію для проповідництва Скитію, тобто землі нинішньої України.
Другим легендарно-відомим місіонером на землях Русі був учень апостола Петра, римський папа Климент I, що побував тут між 90 і 100 роками н. е. Як опозиціонера до римського язичництва, його було заслано наприкінці І ст. н. е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. До III ст. на узбережжях Чорного моря виникли християнські колонії греків. Потім християнство в навколишніх землях поширював святий Мартин у 649—655 роках.
У III ст. на територію майбутньої Русі з півночі прийшли ґоти. Вони нищили християнські колонії, але разом з тим самі почасти християнізувалися. Єпископ західних ґотів Ульфіля переклав Святе Письмо на ґотську мову, так званий «Кодекс Арґентеус» (тепер зберігається в Уппсалі в Швеції). На Соборі в Нікеї 325 року брав участь єпископ ґотів Теофіл. Одним з наступників Теофіла був єпископ Унило, котрого висвятив святий Іван Золотоустий. Осідком Унила була Дора в Криму. Наступ гунів у 375 році загальмував поширення християнства на українських землях на довший час, хоч у південному Криму залишилися ґоти-християни, поки решта їхніх племен під тиском ґунів подалися на Захід. Археологічні розкопки стверджують існування церков на Причорномор'ї у III—IV столітті. Найдавніші речі церковного вжитку, знайдені в Херсонесі і Керчі, датуються IV—V століттями.
Численні топоніми на території України свідчать про християнські місії IV—VI століть.
Християнство за перших руських князів
У IX ст. християнство поширювалося на Русь також із заходу, через Волинь і Галичину завдяки Кирилу, Мефодію та їхнім учням. Повертаючись до 867 р. до Моравії, Кирило і Мефодій взяли з собою частину мощей святого Климента, щоб представити їх у Римі і Константинополі. Можливо, в Перемишлі ще до хрещення Русі існувало єпископство.
Інший напрям продовжував діяти на півдні. Згідно з партріархом Фотієм, він послав на Русь близько 864 року двох єпископів — у Тмуторокань або в Київ. Князь Аскольд, який правив у ті часи племенем полян, за легендами, був християнином, оскільки на його могилі нібито мала бути збудована церква святого Миколая. За князя Олега християнство придушувалося, його варяги вбили Аскольда й Діра між 879 і 882 роками, за що обоє шануються як християнські мученики.
За Ігоря в Києві вже існувала церква святого Іллі. Саме там у 944 році частина його дружинників виголошувала присягу. Після смерті Ігоря його дружина Ольга охристилася близько 955 року. Син Ольги Святослав лишився язичником, хоча й толерантним до християн, а його сини Ярополк і Олег напевне охрестилися.
Хрещення Русі Володимиром Великим
Передумови Володимир Святославич після перемоги в боротьбі за владу між синами Святослава приділяв велику увагу питанню релігії, щоб підтримати своє правління ідеологічно. На початку свого правління Володимир Святославич здійснив похід на захід, завдяки чому Русь стала безпосередньо межувати з Польщею. Польський князь Мешко I охристився та зробив християнство державною релігією в 966 році. Християнська підтримка світської влади виглядала привабливою для Володимира. Проте спершу він спробував створити державний язичницький культ, який був би загальним для всіх племен Русі.
Різноманітність поклоніння місцевим богам слугувала міцним ґрунтом для сепаратизму. Щоб усунути цю загрозу утвердженню влади київського князя, Володимир обрав головним богом Перуна. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля зміцнення їхньої підтримки запровадив загальноруський пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, в 980 році поставили 6 ідолів богів різних племен — Перуна, Дажбога, Хорса, Стрибога, Симаргла та Мокоші. В рамках цього культу, згідно з літописами, планувалося практикувати людські жертвопринесення. Варяги Теодор і його син Йоан, які виступали проти цього, загинули в сутичці. У Новгороді, де Володимир посадив правити свого дядька Добриню, той також поставив ідола Перуна над рікою Волховом.
Починаючи з 980 року за наказом Володимира було споруджено оборонні міста-фортеці на ріках Остер, Десна, Сула, Стругон, Ірпінь, Трубіж, що перегородили печенігам шлях на Київ. У 981 році руські дружинники здійснили похід до річки Буг, до Русі було приєднано міста Червень, Грубешів, і взято місто Перемишль, через яке почалася війна з Польщею. 981 року було підкорено в'ятичів і накладено на них данину. У 983 році Володимир підкорив плем'я ятвягів, що відкрило Русі короткий торговий шлях до Балтійського моря в обхід Новгорода. В 985 він переміг камських булгарів.
Ці перемоги зумовили таке становище Русі, що вона опинилася оточена християнськими державами поляків, чехів, скандинавів і мадярів. Лише волзькі булгари на той час були мусульманами. Задля політичної консолідації всіх східнослов'янських земель, Володимир посадив своїх синів замість князів місцевих династій. У менш важливих містах Володимир призначив посадників зі свого найближчого оточення. Він вирішив, що хрещення Русі буде тепер найвигіднішим і закріпить його владу над племенами.
Літописний «вибір віри» Володимиром між християнством, мусульманством і юдаїзмом швидше за все не відбувавася насправді, а є мандрівним сюжетом (є схожа оповідь по «вибір віри» володарем дунайських болгар за 100 років до Володимира Святославича). Імовірно, що Володимир запланував прийняти християнство давніше, ще з огляду на хрещення своєї бабусі Ольги.
Важливою підставою для хрещення стало прохання візантійського імператора Василія II про військову допомогу в 987 чи 988 році. В серпні чи вересні 987 командувач східної візантійської армії Варда Фока підняв заколот і проголосив себе імператором. Це розділило Візантійську імперію і Василій II шукав допомоги за межами своєї держави. Володимир Святославич погодився надіслати війська Василію II за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну. Тоді Василій II висунув зустрічну умову про те, що Володимир має охреститися разом з усім народом Русі. Такий шлюб розглядався тодішніми монархами як надзвичайно вигідний, тому Володимир погодився. Він надіслав Василію II 6 тис. вояків і паралельно здійснив Корсунський похід — можливо задля тиску на імператора, який зволікав зі шлюбом. Анна задля вигоди Візантії погодилася на шлюб. Разом з нею з Константинополя прибув до Херсонеса митрополит Михайло з великою свитою кліру, святими мощами, літургійними книгами, іконами й іншими християнськими реліквіями.
Перебіг хрещення Після шлюбу Володимир повернув Корсунь Візантії, але забрав звідти мощі святого Климента та його учня Тита, а також ікони та священників, і заклав церкву святого Василія. Прибувши до Києва, Володимир наказав повалити тамтешніх ідолів, а ідол Перуна символічно побити палицями та, проволікши, скинути в Дніпро. Наступного дня, згідно літопису, киян було урочисто охрещено в водах Дніпра. Втім, багато дослідників сумніваються, що хрещення відбулося так швидко. Напевне йому передувало хрещення знаті та широка пропаганда християнства. Під впливом князя Володимира хрестилися деякі відомі гості-іноземці, наприклад, норвезький конунг Олаф Трюггвасон, який жив кілька років у Києві, Торвальд Мандрівник, засновник монастиря святого Іоанна Предтечі на Дніпрі під Полоцьком, та інші.
Дати закінчення Корсунського походу та придушення бунту Фоки дозволяють міркувати, що хрещення киян відбулося насправді не в 988 році, а в 989 чи навіть 990. Сам Володимир охрестився в Криму близько 987 року, хоча деякі дослідники доводять, що це сталося в Києві.
Водночас Псковський I літопис повідомляє, що сталося це «у 9 літо княжіння Володимира, купно же од Адама до хрещення Руського 6496», а далі вказано астрономічні терміни, з яких історики роблять висновок: акт відбувся в неділю, 1 серпня 988 року. І саме цієї дати притримувалася церква аж до 1888 року, коли Російська імперія вирішила святкувати 900-річчя хрещення Русі та вперше у день пам'яті князя Володимира, тобто 15 липняОстерська Марія. Різні хрещення? Україна молода 24 липня 2023 року. Оскільки у 900-ті роки юліанський календар відставав на 5 днів, то реальна дата хрещення Русі за пролептичним григоріанським календарем має бути 6 серпня та так само за новоюліанським календарем.
Володимир Святославич наказав збудувати в Києві храм, присвячений Богородиці — Десятинну церкву, встановив збір церковної десятини, та влаштував школи для навчання грамоти. Ймовірно, ще за правління Володимира було створено підпорядковану Константинопольському патріархату Київську митрополію.
На півночі Русі, де християнство було перед тим менш поширене, нову релігію зустріли вороже. Згідно з Новгородським літописом, Володимир послав хрестити Новгород свого дядька Добриню разом з єпископом Акимом Корсунянином. У 1020-х і 1070-х роках на північно-східних околицях Русі відбувалися антихристиянські повстання. У XII ст. в землі в'ятичів загинув від рук язичників християнський місіонер, монах Кукша.