Фламандське бароко — етап розвитку національної культури Південних Нідерландів XVII століття.

Політична ситуація

Фландрія виробилася у значний культурний і мистецький осередок ще в добу середньовіччя. Практично до кінця XVI століття культура і мистецтво Фландрії були тісно пов'язані з мистецтвом Північних провінцій, що увійшли до складу Голландії. Розмежуванню і національному відокремленню сприяли події Нідерландської революції. У 1579 році сім бунтівних провінцій Нідерландів в місті Утрехт створили так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій. Під час війни з Іспанією їм і вдалося вибороти власну незалежність. Іспанські загарбники помстилися убивством 10.000 громадян міста Антверпен, що призвело до масової еміграції в «Об'єднані Провінції» з територій Фландрії, контрольованих Іспанією.

Владна аристократія Південних Нідерландів, налякана розмахом народних заворушень, пішла на політичний компроміс з іспанськими загарбниками і фактично відсахнулася від боротьби за незалежність. Арраська унія 1579 року законодавчо закріпила зверхність Іспанської імперії над Південними Нідерландами. На відміну від бунтівних провінцій Північних Нідерландів, розвиток капіталістичних відносин тут надзвичайно уповільнився. Лихоліття війні, знелюднення міст і сіл, масова еміграція в Голландію спричинили занепад цілих галузей національної економіки і ремесел. Після погрому 1576 року міста Антверпен армією Іспанії — він надовго втратив значення центра західноєвропейської і світової торгівлі.

Занепад політичний та економічний — дивним чином не збігся з піднесенням національної культури, вищі досягнення якої яскраво відбилися в національному варіанті бароко. Економічний занепад уповільнив розвиток капіталоємних архітектури, промисловості, частково скульптури. Але живопис, декоративно-ужиткове мистецтво, і до цього тісно пов'язані з національною аристократією та духовенством, навіть отримали умови для розвитку.

Вестфальська мирна угода 1648 р. визнала незалежність «Об'єднаних Провінцій», які стали відомі як Голландія. Після цих подій художня культура Бельгії і Голландії остаточно розділилася і пішла кожна власним шляхом. В XVII столітті Фландрія (Бельгія) була утримана в лоні католицизму, а на її мистецтво мали впливи католицькі Італія та (частково) Іспанія.

Національний варіант бароко

Бароко Фландрії мало два джерела — національний варіант маньєризму і могутні впливи культури Італії. Фламандська сакральна архітектура початкового періоду мала всі риси італійського (римського) бароко, яке могутньо монополізували і пропагували єзуїти. Позиції чернечого ордену були посилені і у Фландрії. Перші барокові фламандські церкви — варіанти церкви Джезу в Римі, головної орденської церкви єзуїтів. Це церква Св. Карло Борромео в Антверпені (арх. П. Хейсенс, 1614—1621 рр.), церква єзуїтів в Брюсселі (арх. Ж. Франкар, 1606—1616 рр.)

В формах римського бароко працювали і фламандські архітектори, що пройшли школу і стажування в самій Італії. Серед них — Венцеслав Кобергер (1557—1634). Досить швидко архітектура Фландрії виробила власні риси, де домінували не оригінальність поземних планів, а фламандська чуттєвість, декоративність, монументальний масштаб, святковий декор як відбиток напружених життєвих сил.

Низка фламандських майстрів уславилась фаховими досягненнями в двох чи декількох мистецьких галузях :

Венцеслав Кобергер (Wenceslaus Coberger, 1557—1634), художник, інженер, архітектор Лукас Файдерб із Мехелена ( 1617—1697), архітектор і скульптор.

Архітектура

Архітектура Бельгії бере початок у нідерландському середньовічному мистецтві. Найранішими пам'ятниками архітектури Бельгії є готичні собори в Брюсселі (XII—XV ст.), Антверпені (1352—1518), Брюгге (1239–97), Мехелені. Архітектура Відродження представлена багатьма житловими й адміністративними спорудами, зокрема ратушею в Антверпені (1561–65, арх. К. Флоріса). В кінці XVI століття створюється так звана фламандська школа, що існувала до кінця XVIII ст. Своєрідна архітектура Бельгії того періоду поєднала в собі пластику бароко і давно вироблені форми національної готики. Фламандське бароко в архітектурі мало значні впливи єзуїтів, які часто ініціювали створення барокових сакральних споруд чи самі виступали архітекторами. Поширення отримали тринавні базиліки з тричастинним фасадом. Будували монастирі і шпиталі, бегінажи (приміщення для жіночих релігійних товариств), ломбарди, іноді — заміські палаци. Особливо розкішно (як і в Італії)розробляли фасади, використовуючи увесь репертуар архітектурного декору — пілястри і колони, розкреповані карнизи, трикутні і лучкові фронтони, рельєфи, волюти, вази, канделябри. Пишний декор парадного фасаду переносили і на інтер'єри, які вражали синтезом мистецтв: архітектурного декору, скульптури і живопису, останній переживав новий розквіт після XVI століття. Готичний каркас сакральних споруд був вдало інтерпретований архітекторами бароко, перетворившись на урочисті, повнокровні композиції, схильні до папетики і перебільшень. Це були справжні апофеози синтезу мистецтв. Навіть використання (нібито стриманого) класичного ордеру не заважало вкривати стіни і вівтарі кольоровим мармуром, золоченням, висіченими чи різьбленими орнаментами в супроводі динамічних композицій олійного живопису. Розкішно вбрана церква чи собор з'явилися майже в кожному великому місті.

Тимчасові тріумфальні споруди

Окремою галуззю архітектури XVII ст. залишались тимчасові споруди з нагоди зустрічей іспанських віце-королів, іспанських перемог чи свят. Їх робили у вигляді тріумфальних воріт, брам, невеликих храмів, прикрашених рельєфами, картинами, написами, прапорами, гірляндами. Тимчасові тріумфальні споруди ставали виявами політичної підтримки іспанських володарів заради виживання в скрутних умовах іспанського гноблення, але сприймалися як державне завдання. До їх створення залучали найкращих архітекторів, скульпторів-декораторів і художників. В роки перебування в Антверпені Рубенса, останній очолював бригади митців по побудові тріумфальних споруд, власноруч розробляв численні ескізи і проекти до них. По закінченню свят їх безжально розбирали і знищували. Свідоцтвами їх існування і вигляду ставали лише ескізи і гравюри.

Барокова архітектура з національним забарвленням також ще один «персонаж» багатьох картин художника алегоричного спрямування, що не пов'язана з конкретними тріумфальними спорудами.

Гобелени

Поки у Франції XIV століття йшла 100-літня війна, у місті Брюссель (Фландрія, сучасна Бельгія) зміцніло своє виробництво аррасів. Зростання попиту на арраси і добра платня за них спричинили появу мануфактур також в містах Антверпен, Ауденарде, Лілль тощо. В XVI—XVII століттях мануфактури Фландрії конкурували з найкращими майстернями Франції. Авторитет фламандських ткачів був настільки великий, що їх запрошували на працю в інші країни, а володарі майстерень Фландрії постійно отримували замови від аристократів із закордонних держав. Мануфактури виникають і в інших країнах (Іспанія, Німеччина, Італія), під керівництвом фламандських ткачів. На бордюрах аррасів Фландрії часто виткані написи, що допомагає в ідентифікації цих виробів мистецтва.

Виробництво аррасів всіляко заохочувалось місцевими урядами, хоча й ретельно контролювалося. Виробляти арраси мали право лише ткачі з громадянством цього міста, створенню передував картон художника, продаж дозволявся лише після досмотру і дозволу особливої комісії. Не дивно, що до створення картонів залучали найкращих художників ще в XV—XVI століттях (Рогір ван дер Вейден, Лука Лейденський, Ян Корнеліс Вермеєн, Пітер Пауль Рубенс, Франс Снейдерс) і високоякісну сировину. Деяка консервативність техніки виконання обумовила традиції і збереження характерних рис аррасів, притаманних лише цьому різновиду мистецтва. Були і нововведення, що лише доповнювали традиційні засоби створення (використання золотих чи срібних ниток, використання довгого русяво-золотавого волосся тощо). Сюжети бралися з Біблії, античної міфології, середньовічних романів або алегорій («Легенда про Саблонську мадонну», «Милосердя імператора Тіта», «Марк Антоній і Клеопатра», «Сім вільних мистецтв» тощо).

Ніякі витвори мистецтва Фландрії не відомі так широко, як фламандські арраси та гобелени. Наявність дешевої сировини (бавовни та барвників) і високо обдарованих майстрів обумовила появу надзвичайно цінних аррасів, які не що інше як ткані фрески, текстильні стінописи. Їх могутній розвиток захоплював в свої обійми і видатних живописців Фландрії, що охоче робили картони для створення гобеленів — Лука ван Лейде, Рубенс, Юстус ван Егмонт, Корнеліс Схют тощо). Визнання майстрів аррасів Фландрії було таким повним, що вони працювали окрім Брюсселя також в Парижі, Флоренції і Римі, визначних мистецьких центрах бароко XVI—XVII ст. взагалі.

Живопис

Розквіту барокового живопису в підіспанських Південних Нідерландах сприяли як розвинені, національні, художні традиції, так і активні контакти з мистецькими центрами Італії. Це не стало в заваді в створенні національних рис, притаманних тільки живопису Фландрії — підвищеній чуттєвості, декоративності, орієнтації на аристократичні смаки, слабким демократичним уподобанням.

Слабкі демократичні традиції обумовили мале розповсюдження караваджизму, демократичної гілки італійського мистецтва бароко. Твори Караваджо і його мистецькі знахідки добре знали, а Рубенс навіть сприяв придбанню полотна Караваджо «Успіння Богородиці». Але реальну стилістику Караваджо розділяла досить обмежена кількість фламандських художників (Теодор Ромбоутс Герард Сегерс, Луї Фінсон). Справжнім драматизмом були просякнуті і картини фламандця Жерара Дюфе (1594—1660), що найближче підійшов до найкращих властивостей творчості Караваджо.

Унікальною по значенню для фламандського мистецтва XVII століття була діяльність П. П. Рубенса. Але розвивав він не традиції караваджизму, а властивості аристократичної Величної манери римської школи бароко («maniera grande»). Саме це забезпечило небачену популярність творів митця серед королівських і аристократичних родин від Італії до Англії і Іспанії. Напади хвороби і дипломатична діяльність часто дошкуляли митцю, спонукали залучати до виконання творів чисельних учнів і помічників. Це сприяло як поширенню настанов бароко в національному мистецтві, так і створенню колосальної кількості творів мистецтва, серед яких: титульні листи до антверпенських видань друкаря Плантена вівтарні композиції парадні портрети картони до аррасів вироби зі скла та шкіри парадна зброя меблі ювелірні вироби зі срібла скульптура з мармуру, бронзи, дерева, слонової кістки гравюри з картин Рубенса, які робили брати Больверт, Понтіус, Ворстерман.

По смерті Рубенса пафос фламандського бароко підтримав в живопису Якоб Йорданс. Найкращі знахідки мистецтва власного вчителя і конкурента в портреті розвинув Антоніс ван Дейк. Ван Дейк збагатив портретний жанр психологізмом і грацією, які сформують тип західноєвропейського парадного (репрезентативного) портрета, прийнятого від Генуї до Мадрида і Лондона. Фреска (на відміну від Італії і Франції)не тримала розвитку в мистецтві Фландрії. Її функції на себе перебрали олійний живопис і гобелени. До найкращих зразків монументальних стінописів підняв мистецтво натюрмортів Франс Снейдерс. Найкращі декоративні якості національного мистецтва відбилися і в полегшених, компромісних творах, які робив Томас Віллібортс Босхарт та низка місцевих художників-декораторів.

Натюрморти

Парадний портрет

Скульптура