Кавказ — це трансконтинентальний регіон між Чорним і Каспійським морями, який в основному включає Вірменію, Азербайджан, Грузію та частину півдня Росії. Кавказькі гори, включаючи хребет Великого Кавказу, історично вважалися природним бар'єром між Східною Європою та Західною Азією. З південного боку Малий Кавказ включає Джавахетський хребет і Вірменське нагір'я, частина якого знаходиться в Туреччині.
Кавказ поділяється на Північний Кавказ і Південний Кавказ, хоча Західний Кавказ також існує як окремий географічний простір у межах Північного Кавказу. Гірський хребет Великого Кавказу на півночі здебільшого поділяє Росія та Грузія, а також найпівнічніші частини Азербайджану. Гірський хребет Малого Кавказу на півдні зайнятий декількома незалежними державами, в основному Вірменією, Азербайджаном і Грузією, але також поширюється на частини північно-східної Туреччини та північного Ірану.
Регіон відомий своїм мовним розмаїттям: окрім індоєвропейських і тюркських мов, картвельська, північно-західнокавказька та північно-кавказька мовні сім'ї є корінними для цього регіону.
Етимологія Природнича історія Плінія Старшого (77–79 рр. н. е.) виводить назву Кавказу від скіфської назви Croucasis, що нібито означає «мерехтливий від снігу»Pliny the Elder, Natural History, vi.(19).50.. Німецький лінгвіст Пауль Кречмер зазначає, що латиське слово kruvesis також означає «лід».
У «Повісті минулих літ» (1113 р. н. е.) стверджується, що давньосхіднослов'янське Кавкасийскыѣ горы походить від давньогрецького Καύκασος (Kaúkasos), яке, на думку М. А. Ююкіна, є складним словом, яке можна тлумачиться як «гора чайки» (καύ-: καύαξ, καύηξ, -ηκος, κήξ, κηϋξ «вид чайки» + реконструйоване *κάσος «гора» або «скеля», яке часто засвідчено в назвах місць та особистих іменах).
У грузинській традиції термін Кавказ походить від слова Кавказ ( — Ḳavḳasosi), син біблійного Фогарми та легендарний прабатько народів нохчів.
За словами німецьких філологів Отто Шредера та Альфонса А. Неринга, давньогрецьке слово Καύκασος (Kaukasos) пов'язане з готським hauhs «високий», а також з литовським kaũkas «пагорб» і kaukarà «пагорб, вершина», «купа». Британський лінгвіст Едріан Рум стверджує, що *kau- також означає «гора» пеласгійською, хоча це спекулятивне врахування того, що пеласгійська мова настільки погано відома.
Історія
Кавказький регіон межував з першими історичними державами Близького Сходу — Хетським та Новоассирійським царствами. У той період також утворюється перша історична держава Південного Кавказу — Урарту. Починаючи з середини I тисячоліття до нашої ери Кавказ починає потрапляти під вплив імперій, що виникали на Південний Схід (Мідія, Імперія Ахеменідів та пізніші перські держави) та Південний Захід (Імперія Александра Македонського, пізніше — Римська, Візантійська, Османська імперії) від нього, а також північних кочових імперій євразійського степу.
В античності найвизначнішими державами Кавказу були Вірменська імперія та Кавказька Албанія; територію сучасної Грузії займали Колхіда та Іберія. Чорноморське узбережжя Кавказу було колонізоване греками, які і почали застосовувати до регіону назву Καυκασος, ймовірно запозичивши її з однієї з місцевих мов. Кавказ був добре представлений в античній культурі, з ним пов'язувалися міфи про Прометея та Золоте руно. Частини Південного Кавказу були включені до складу провінцій Вірменія та Каппадокія Римської імперії.
У перші століття нашої ери Кавказ перебуває під впливами перської Імперії Сасанідів та Римської імперії. Тоді ж у регіон з Заходу починає проникати християнство, яке у IV–V століттях приймає населення Вірменії, Грузії та Кавказької Абланії. У VII столітті Південний Кавказ та Дагестан завойовують араби, після чого у регіоні поширюється іслам. У XI–XII ст. Південний Кавказ завойовують сельджуки, поклавши початок формуванню азербайджанського народу. У XIII ст. на Кавказ приходять монголи. Нащадками мов розбитих монголами кипчаків-половців та аланів пізніше стають карачаєво-балкарська, кумицька та осетинська мова відповідно. У XV столітті над Тереком зустрічаються кількасоттисячні війська хана Золотої Орди Тохтамиша та чергового завойовника Кавказу Тамерлана; поразка ординського війська призводить до подальшого розпаду держави.
Надалі країни Кавказу потрапляють під вплив Османської та Перської імперій; у цей період кавказькі держави перебувають у залежності від них, та унезалежнюються за можливості. Після завоювання Астраханського ханства у XVI столітті Московія виходить на кордони Кавказу, а у XVII столітті, розбивши Ногайську орду, у північнокавказькі степи зі сходу прибувають калмики.
У колоніальний період через віддаленість Кавказу від територій інших європейських імперій, на Кавказі починає безроздільно володарювати Російська імперія, витісняючи Оттоманську імперію та Персію з регіону. Російська імперія розпочинала війни на території Кавказу протягом кількох віків і включила в себе декілька війн Росії з Османською імперією, Персією, місцевими державами та народами — донських козаків, кубанське та терське козацькими військами, через яких навіть до 1928 року цілий північний Кавказ утримувався як територія України — «Від Сяну по Кавказ» чи «Від Сяну до Дону». У середині XIX століття, коли більша частина Південного Кавказу вже була включена до складу імперії, на Північному чинився опір. У Дагестані під впливом мюридизму (місцевої форми суфізму) на місці традиційних ханств виникла теократична держава Північно-Кавказький імамат під проводом імама Шаміля. У Черкесії Росія застосувала методи повного знищення поселень адигів, поступово звужуючи зайняту ними територію, що увійшло в історію під назвою геноцид черкеського народу.
Під час розпаду Російської імперії на Кавказі утворилася низка держав (Республіка Горців Кавказу, Закавказька Демократична Федеративна Республіка та ін.), які врешті-решт були завойовані більшовиками. Радянська Росія поступилася новоутвореній Турецькій республіці низкою прикордонних районів. Еміграція кавказьких держав утворила уряди у вигнанні, взявши участь у прометейському русі. Під час радянсько-німецької війни нацистські війська дійшли до північного Кавказу; обидві сторони протистояння утворювали національні військові підрозділи, сформовані з народів Кавказу. У 1943–1944 роках СРСР провів депортації калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців та балкарців, яким було дозволено повернутись на батьківщину у 1956–1958 роках. Окрім того, кілька менших внутрішньокавказьких переселень були проведені у 1920-1960-х роках.
Під час Розпаду СРСР союзні республіки Грузія, Вірменія та Азербайджан отримали незалежність. Спроби унезалежнитись або створити свої автономії здійснила також і низка інших народів та етнічних груп. Це призвело до виникнення невизнаних держав Чеченська Республіка Ічкерія, Південна Осетія, Абхазія, Нагірно-Карабаська Республіка та декількох війн і етнічних конфліктів на Кавказі, які не були розв'язані, і зараз перебувають у замороженому стані. На Північному Кавказі спостерігається етнічна напруженість та протистояння «традиційного ісламу» з салафізмом, радикальний напрямок якого веде збройну боротьбу. За підрахунками видання «Кавказский Узел», у 2012–2014 роках у цьому конфлікті щороку гинуло кількасот людей.
Список історичних держав Кавказу
Кавказ в історії металургії
Див. також Історія видобутку корисних копалин на Кавказі
Видатні мислителі античності — Аристотель, Страбон, Пліній, Єзекиїл вважали батьківщиною металів Південний Кавказ. Біблія, іномовно описуючи прадавнє кавказьке плем'я, зазначає: «Зилла ж і та вродила Тубаль-Каїна, праотця всіх тих, що кують мідь та залізо» (Пер. кн. Мойсея, 4:22). За гіпотезу первинності Кавказу стояли видатні археологи XIX і XX ст., зокрема, Ф. Ленорман, К. Бер, Г. Чайлд та інші. Сьогодні прибічниками цієї гіпотези залишаються лише окремі вчені, що присвятили своє життя дослідженням Кавказу.
Разом з тим, залишається багато свідчень про розвиток у давнину витоплення металів у цьому регіоні.
У IV тис. до н. е. значна частина балканських гірничо-металургійних центрів занепадає, а розробки руд і виробництво міді здебільшого переміщуються в Карпати, зокрема в Трансильванію. Майже в той самий час (з кінця V тис. до н. е.) починають формуватися потужні гірничі осередки на Кавказі, причому на їх становлення імовірно вплинули технологічні імпульси, що йшли як збоку балкано-карпатської металургії (через північне Причорномор'я, за посередництвом трипільської та майкопської культур), так і з боку південних сусідів — народів Східної Анатолії, де найдавніша металургія була усталена традицією й первісними знаннями. Цікавим феноменом незвикло багатої металом археологічної культури є майкопська (IV тис. до н. е.), ареалом життєдіяльності якої була Кубань і Північний Кавказ. Розкопки залишених цією скотарською культурою величезних могил дали численні колекції металевих виробів: бронзову зброю і посуд, золоті прикраси, срібні посудини. Припускають, що метал надходив з Південного Кавказу, хоча не виключені розробки руд у ареалі розселення майкопської культури, де є відповідні мідні рудопрояви.
Політична географія
Південний Кавказ Північний Кавказ
Невизнані та частково визнані держави
Чеченська Республіка Ічкерія Республіки
Краї
Області
Культурно-історичні області Кавказу Козацькі регіони Північний Захід Дагестан Грузинські Вірменські Азербайджанські Дон (регіон) Кубань Терщина Черкесія Кабарда Карачай Балкарія Абазинія Кумикія Ногайстан Лезгистан Аваристан Месхеті Кахеті Картлі Гурія Тушеті Імереті Сванетія Мінгрелія та інші Арцах Утік та інші
Фізична географія
До географічного Кавказу належать: Передкавказька рівнина, до якої входять На заході — Кубансько-Приазовська низовина з головною річкою Кубань В центрі — Ставропольська височина На сході — Терсько-Кумська низовина з річками Терек і Кума Смугою від Каспійського до Азовського моря — Кумо-Маницька западина Великий Кавказ Головний Кавказький хребет з найвищими вершинами Ельбрус і Казбек Закавказька депресія На заході — Колхідська низовина в Грузії з головною річкою Ріоні На сході — Кура-Араксинська низовина в Азербайджані з головною річкою Кура Вірменське нагір'я з озером Севан та вершиною Арарат Малий Кавказ
Через Кавказ проходить умовний кордон між Європою та Азією, який найчастіше проводять по Головному хребту або по Кумо-Маницькій западині.
Головний Кавказький хребет є важкопрохідним: Північний Кавказ із Південним поєднували тільки два історичні шляхи. Один, названий Великим Кавказьким або Дербентським проходом, йшов уздовж узбережжя Каспійського моря. У місцях, де відноги гір найближче підходили до моря, здавна споруджувалися фортеці та стіни, які повністю перекривали цей шлях. Найвідомішою з них є Дербентська фортеця та стіна, що були визнані об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Другий проходив через верхів'я Тереку (Дар'яльську ущелину); у давні часи він був відомий як Кавказька або Аланська брама. На цьому шляху Російська імперія наприкінці XVIII століття спорудила Воєнно-Грузинську дорогу, що поєднала Владикавказ і Тбілісі.
Кавказький заповідник, що знаходиться у горах російської частини Західного Кавказу, також став частиною Світової спадщини ЮНЕСКО.
Кавказ є популярним у Росії регіоном туризму; до Південного Кавказу приїздять відпочивати також з України, Туреччини, Ірану. Основними туристичними зонами є Чорноморське узбережжя (пляжний відпочинок — Сочі, Анаклія, Батумі), Кавмінводи (оздоровчий туризм — П'ятигорськ, Кисловодськ, Мінеральні води), Приельбрусся (альпінізм), Тбілісі.
Населення
Народи Кавказу за мовними сім'ями
Мови Кавказу належать до картвельської, тюркської, індоєвропейської та північнокавказької (нахсько-дагестанської та абхазо-адигської) мовних сімей.