Лазаревський Бори́с Олекса́ндрович (, Полтава — 24 вересня 1936, Париж) — український письменник. Син історика України Олександра Лазаревського.
Життєпис Після закінчення юридичного факультету Київського університету (1897) служив у військово-морському суді в Севастополі, пізніше — у Владивостоці. Почав друкуватися 1894 року в газеті «Киевлянин». З 1920 року — в еміграції; співпрацював з російськими емігрантськими виданнями. Перша збірка оповідань — «Забуті люди» (Одеса, 1899). У 1900-х роках був автором «Журналу для всіх», «Ниви», «Русского богатства» та інших видань.
На початку 1917 року призначений секретарем навчального відділу Головного морського штабу в Петрограді. Після Лютневої революції 1917 року обіймав різні посади на Чорноморському флоті. У 1918 році — у розпорядженні Українського військового прокурора та офіцер для доручень при військовому міністрі Української держави. У 1919 році за Директорії УНР служив у Севастополі, Миколаєві та Херсоні.
У 1920–1921 роках перебував у Батумі, згодом емігрував. Жив у Стамбулі, Празі, Берліні, Парижі. Займався літературною діяльністю, друкувався у часописах «Українське слово», «Морськой сборник», «Студенческие годы» та інших. Вів рубрику «Шматочки минулого» в газеті «Тризуб».
Твори Собрание сочинений, 2 изд., т. 1-7, СПб, 1911–1916; Три тополя, 2 изд., Петербург, 1915; Во время войны, Петербург, 1915; Целая жизнь, Петербург, 1917; Вэня (История одной женской души), Петербург, 1917; Душа женщины, Берлин, 1921; Птицы ночные, Париж, 1921; Темная ночь. Рассказы 1919–1922, Берлин, 1923; Яша, 2 изд., М., 1928. Низка оповідань і повістей написані українською мовою: «Святе місто» (1902), «Земляки» (1905) та інші.
Джерела та література П. Г. Усенко. Лазаревський Борис Олександрович // Лазаревський, Борис Олександрович — Історія Полтави Піскун В. М. «Землякам політика, а мені здається треба вперед культура і література» (Листи Бориса Лазаревського до Микити Шаповала) // Сумський історико-архівний журнал. — 2010. — № VIII–IX Сотник Борис Олександрович Лазаревський (1871—1936)