Стрітенський монастир () — православний чоловічий ставропігійний монастир на честь Стрітення Володимирської ікони Божої Матері, розташований в центрі сучасної Москви на вулиці Велика Луб'янка (до кінця XIX століття — Стрітенці (), на Кучковім полі).
Один з найдавніших московських монастирів.
Історія
Заснування монастиря Історія заснування монастиря пов'язана з чудотворною Володимирською іконою Пресвятої Богородиці.
В 1395 році на територію Русі відбулося вторгнення військ Тимура. Захопивши Рязань та Єлець, він наближався до Москви.
26 серпня (8 вересня н. ст.) 1395 року митрополит Кипріан з хресним ходом зустрів на Кучковому полі біля храму преподобної Марії Єгипетської чудотворний образ Володимирської ікони Божої Матері, перенесений з Володимира-на-Клязьмі. Був здійснений молебень, ікона була поставлена в Успенському соборі Кремля.
Через день Тимур-Тамерлан повернув на південь. Беззахисна Москва була врятована. Свято Стрітення Володимирської ікони став головним місцевим святом Москви. В цьому ж році на місці зустрічі ікони була побудована дерев'яна церква Стрітення Володимирської ікони Божої Матері.
1397 року князем Василем I був побудований Стрітенський чоловічий монастир і церква стала головним монастирським храмом. До складу монастиря увійшла також парафіяльна церква преподобної Марії Єгипетської, побудована на Кучковому полі ще 1385 року. Тоді ж на вічні часи був встановлений хресний хід з Володимирською іконою 26 серпня.
Дореволюційна історія Монастир відігравав велику роль в житті Москви, будучи центром головних московських хресних ходів: Хресний хід 26 серпня (в пам'ять чудесного порятунку від військ Тамерлана; головне свято Москви до XX століття). Володимирську ікону Божої Матері урочисто переносили з Успенського собору Кремль в обитель. В ході регулярно брали участь великий князь та митрополит, пізніше — цар і патріарх. Хресний хід 23 червня — з 1480 року, в пам'ять позбавлення від нашестя хана Великої Орди Ахмата. Хресний хід 21 травня — з 1521 року, в подяку за позбавлення від нашестя кримського хана Мехмет-Ґірея. До 1695 року хресний хід відбувався в Стрітенський монастир, після — в храм Стрітення Володимирської ікони Божої Матері у Нікольських воріт Китай-міста. Оскільки монастир був першою обителлю на шляху з Москви в Троїце-Сергієву лавру, його відвідували паломники, які вирушали на прощу.
У зв'язку з високим статусом монастиря, його покровителями були в різний час багато осіб із царськими прізвищами.
При великому князі Івані III (час розквіту кам'яного будівництва в Москві) храми Володимирівської ікони Божої Матері та преподобної Марії Єгипетської були перебудовані в камені.
8 листопада 1552 року у Стрітенському монастирі москвичі та духовенство на чолі з митрополитом Макарієм зустрічали царя Іоанна IV Васильовича, який повертався до Москви після взяття Казані.«Тут, у Стрітенському монастирі, Іоанн переодягнувся: зняв військові обладунки та надів одяг царський — на голову одягнув шапку Мономахову, на плечі барми, на груди хрест — і пішов пішки за хрестами в Успенський собор, а звідти до палацу». (Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Книга III. — С. 1463—1584 ) Цар Іван Грозний відвідав тоді монастир, зробивши щедрі пожертви.
В Смутний час, коли московським Кремлем заволоділи інтервенти, в монастирі розташовувався штаб російських ополченців, що билися під прапорами Мініна та Пожарського. В Стрітенському монастирі надали першу допомогу князю Д. М. Пожарському після важкого поранення, отриманого в бою на вулиці Сретенці в березні 1611 року.
2 травня 1613 року в Стрітенському монастирі зустрічали новообраного царя Михайла Романова і його мати черницю Марфу. На чолі духовенства був митрополит Ростовський та Переяславський Кирило. Незабаром ігумен Стрітенського монастиря Єфрем був посланий царем «в польське сидіння» за батьком царя митрополитом Філаретом та залишався з ним до повернення митрополита 1619 року і наречення його «Патріархом всієї Русі».
У XVII столітті царська сім'я вносила в Стрітенський монастир щедрі внески. За царя Михайла Феодоровича Романові були зведені келійний та настоятельский корпус. Найбільшого розквіту Стрітенський монастир досяг до кінця XVII століття, за царя Феодора Олексійовича.
1679 року на кошти царя Феодора Олексійовича було зведено новий собор в ім'я Стрітеня Володимирської ікони Божої Матері, яка збереглася до наших днів. Государ разом з царицею Агафією Семенівною Грушецькою поставили в іконостас собору образи святих покровителів царської родини. На однаковій відстані від царських врат були розташовані ікони святого Феодора Стратилата та святої мучениці Агафії.http://chron.eduhmao.ru/img_6_8_0_4.html Ікона «Св. Федір Стратилат і вмч. Агафія» 1706 року до південної стіни храму був прибудований боковий вівтар на честь Різдва Іоанна Предтечі. 1707 року собор був розписаний на замовлення стольника С. Ф. Грибоєдова, прямого предка відомого драматурга. Фрески собору Стрітенського монастиря є унікальними — це останній шедевр давньоруського мистецтва в Москві.
В 1680-х роках була зведена надбрамна церква в ім'я святителя Миколи Чудотворця з дзвіницею.
1706 року з Константинополя була привезена частка мощей преподобної Марії Єгипетської та покладена в освяченій в її честь церкві. В цей же час до церкви був прибудований боковий вівтар на честь свята Стрітення Господнього.
В XVIII столітті обитель стала приходити в занепад. В 1737 році частина будівель була знищена пожежею, а в 1764 році в результаті секуляризації церковних земель при імператриці Катерині II монастир був оголошений позаштатним (залишений на утриманні з його власних доходів), і в ньому заборонялося жити більш ніж 7 насельникам.
В 1761 році в соборі Стрітенія Володимирської ікони був встановлений так зв. Шумаєвский Хрест — виготовлений купцем та майстром Г. С. Шумаєвим. Величезна (висотою близько 8 метрів) різьблена композиція з Розп'яттям в центрі, ілюструє значення для всього світу спокутної жертви Ісуса Христа.
XIX століття
В XIX столітті монастир почав відроджуватися. Активну участь у благоустрої Стрітенської обителі брали московські митрополити Платон (Левшин) і святитель Філарет (Дроздов).
В Вітчизняній війні 1812 року в монастирі не переривалося богослужіння, навіть під час перебування французів у Москві.
У день Бородінської битви (26 серпня 1812 року, у свято Стрітення Володимирської ікони Божої Матері) з обителі вирушив всенародний хресний хід з чудотворними іконами. Від Стрітенських воріт до Арбатської хресний хід йшов посеред обозів які тягнулися з пораненими та вмираючими солдатами. Цих солдат які взирали та молилися на чудотворні ікони Божої Матері і на стародавні хоругви, священики окропляли святою водою. Коли в цьому хресному ході всі полум'яно молили Богоматір врятувати вже не одну Москву, але всю Росію від всеперемагаючого завойовника, тоді за 100 верст від Москвою палала велика Бородінська битва та Наполеон, настільки жадібно та давно бажав битися з російською армією, в розпалі цього бою був, за свідченням достовірних очевидців, похмурий, задумливий, тривожний, нерішучий. Думали навіть, що він хворий: то він давав один наказ, то через мить скасовував накази своїм полкам…
Трохи пізніше в Стрітенському монастирі розмістився госпіталь для поранених в Бородінській битві воїнів; багато з них були поховані на монастирському цвинтарі.
Коли французькі війська вступили до Москві, в Стрітенському монастирі залишалися два ієромонаха та кілька братів. Тут залишалися мощі прп. Марії Єгипетської, які було заборонено вивозити з міста, щоб уникнути нарікань та зневіри в народі. У двох давніх храмах монастиря французи, після розграбування, жили, потім влаштували лазарет. Богослужіння відбувалося в надбрамному храмі святого Миколи.
«Похідні записки російського офіцера» надають свідчення героїчної поведінки московських священиків в той час, в тому числі і насельників Стрітенського монастиря:
«Священик Стрітенського монастиря, відомий зразковим життям своїм, не злякався жорстокостей цих країв. Вірний своєму государю та правилам совісті, у всіх молитвах своїх підносив він до престолу Бога ім'я помазаника Його. Бонапарт, дізнавшись про це, послав до нього грізний наказ: виключити це ім'я з церковних молитов та надалі згадувати в них Наполеона — імператора Франції та інших земель.
— Я присягав одному царю російському, і не хочу знати ніякого іншого, — з твердістю сказав пастир посланим, і продовжував з великим завзяттям молитися за здоров'я законного государя. Йому загрожують шибеницею на Стрітенському бульварі.
— Донесіть Наполеону, — відповів він виконавцям наказів його, — донесіть йому, що під рукою ката буду ще молитися про Олександра. Не страшна смерть того, хто вмирає за царя і віру.
До честі донощиків треба сказати, що вони знайшли відповідь цю геройською, гідною навіть французького народу, зобразили його таким ватажку своєму та залишили непохитного священика виконувати обов'язок його до самого втечі великих легіонів з Москви»
В Великій московській пожежі Стрітенський монастир не постраждав. Із 7 листопада тут знаходилася архієрейська кафедра митрополита Августина. Володимирська та Іверська ікони Пресвятої Богородиці стояли в монастирі до весни 1813 року, до відновлення Успенського собору.
1895 року в Стрітенській обителі урочисто святкували 500-річчя Стрітення Володимирської ікони Божої Матері.
До кінця XIX століття обитель була однією з найвідоміших в Москві, в тому числі завдяки своїм дзвонам. Братія обителі становила 25 осіб. При монастирі була церковно-парафіяльна школа та готель. На монастирському цвинтарі, що знаходився між собором та брамою монастиря, були поховані багато представників дворянських родів Москви.
XX століття Після революції Стрітенський монастир став одним з головних центрів православ'я в Москві. Тут часто служив Святіший Тихон (патріарх Московський). Настоятелем обителі в 1920—1923 роки був сподвижник Патріарха Тихона священномученик Іларіон (Троїцький), видатний богослов та проповідник.
В 1917 році почалося виселення ченців з монастиря та захоплення чернечих келій.
У 1922 році під приводом допомоги голодуючим Поволжя в монастирі вилучили всі ікони, срібні напрестольні хрести, Євангелія в дорогоцінних окладах, митри, богослужбові предмети та посудини. У тому ж році єпископ Іларіон був відправлений на заслання в Архангельську область.
Монастир на рік був захоплений розкольниками-оновленцями. Тут служив обновленський «митрополит» Антонін (Грановський). Престол з вівтаря було перенесено на середину храму; літургію Антонін став здійснювати російською мовою за власним чином.
21 червня 1923 року настоятель обителі єпископ Іларіон (Троїцький) був повернений із заслання.
5 липня 1923 року, напередодні свята Володимирської ікони Божої Матері, святитель Іларіон на всеношній зробив велике освячення опоганеного оновленцями собору Стрітенського монастиря. Повторне освячення храму великим чином відбувається в разі осквернення єретиками. Священство, яке набрало обновленство, принесло публічне покаяння. 6 липня, в день свята, літургію в Стрітенському монастирі служив Тихон (патріарх Московський). На цих богослужіннях були присутні більше 1000 людей, так що народ заповнював не тільки храм, але й монастирський двір і сад.
15 листопада архієпископ Іларіон (Троїцький) був заарештований та відправлений у своє останнє заслання в Соловецький табір особливого призначення. Його наступником на посаді настоятеля Стрітенського монастиря став єпископ Борис (Рукин).
4 грудня 1925 в Стрітенському монастирі з іменем Платон був пострижений в рясофор Сергій Ізвеков, майбутній Патріарх Московський та всієї Русі Пимен.
Наприкінці 1925 року обитель була остаточно закрита.
В 1928 — 1930 роках багато храмів та споруди монастиря були зруйновані.