О́сип Іва́нович Букшова́ний (уроджений Йосиф-Петро Семенович Букшований; 1 червня 1890, присілок Ільці на території с. Жаб'є, нині селище Верховина — 8–10 грудня 1937, імовірно, Лодєйне Поле, Ленінградська область, Російська РФСР, СРСР) — український військовик, розвідник, дипломат, музикант, активіст українського студентського руху в Галичині в 1910-х роках, визначний діяч національно-визвольного руху в Галичині і на Буковині. Учасник процесу 101 (1911). Член Українського Студентського Союзу у Львові (1909—1914). Комендант сотні Українських Січових Стрільців (1914—1915; 1916—1918), курдського загону (1915—1916), пізніше Легіону УСС та 1-ї бригади УСС УГА. Отаман УГА (1919—1920). Член ЦК КПЗУ (1920—1932), ЦК Сельробу (1926—1932), радянський розвідник-нелегал, журналіст. Жертва сталінських репресій (фігурант справи УВО 1933, як один із керівників Харківського блоку), розстріляний, реабілітований посмертно (1959).

Осип Букшований був одним із провідних командирів Легіону Українських січових стрільців. Він очолював підрозділ в завершальний період Першої світової війни, а згодом командував 1-ю бригадою УСС у складі Української Галицької армії. Відзначився активною участю в польсько-українській війні та став одним із розробників плану Чортківської офензиви 1919 року, що була однією з найуспішніших операцій УГА. Після переходу Української Галицької армії за Збруч та об’єднання з військами Армії Української Народної Республіки обіймав відповідальні командні посади, беручи участь у подальших бойових діях проти більшовицьких і білогвардійських сил. У складних умовах епідемій та нестачі ресурсів залишався одним із досвідчених старшин, що забезпечували боєздатність українських галицьких формацій.

У міжвоєнний період Осип Букшований пережив складну ідеологічну еволюцію, характерну для частини розчарованого в поразці української державності стрілецтва, що призвела до його переходу на позиції націонал-комунізму. Під впливом обставин в більшовицькому полоні у 1920 році приєднався до комуністичного руху, ставши членом РКП(б) та одним із провідних діячів Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) і Сельробу. Протягом 1920-х років поєднував політичну роботу із глибоко законспірованою розвідувальною діяльністю на користь СРСР у країнах Європи (Чехословаччина, Австрія, Німеччина, Польща), діючи під прикриттям журналіста та радянського дипломата. Після переїзду до УСРР на початку 1930-х став жертвою сталінського терору у справі Української військової організації, був розстріляний у 1937 році та посмертно реабілітований у 1959-му.

Життєпис

Австрійський період

Походження та ранні роки Народився 1 червня 1890 року у присілку Ільці на території селі Жаб'є(Косівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині селище Верховина, Івано-Франківська область, Україна) в багатодітній греко-католицькій родині Семена та Діонизії Букшованих. До шлюбу матір Осипа Букшованого мала прізвище Лучинська . Батько діяча був вахмістром цісарсько-королівської жандармерії (ц. к.) Австро-Угорщини, який самотушки навчився грамоти і став урядовцем Коломийського магістрату. Ім'я по батькові на «Іванович» Осип-Петро змінить в 1920-х роках з метою конспірації в межах прорадянської шпигунської діяльності та для безпеки його родини. Також мав рідного молодшого брата Євгена. Навчався в Коломийській цісарсько-королівській гімназії № 2 (українській) у 1900—1908 рр.. Після гімназії одночасно був студентом Львівської Політехніки на Машинобудівельному факультеті та в музичної Консерваторії.

Фігурант процесу 101 1 липня 1910 року брав участь у студентській демонстрації за створення українського університету у Львові. Арештований того ж дня львівською поліцією. У 1911 році — учасник судового процесу 101. На дванадцятий день судового розгляду, під час допиту, він свідчив, що у третій залі, де був убитий Адам Коцко, пострілів не чув, а перший постріл почув лише у коридорі. На питання слідства, чому під час досудового розслідування він відмовився давати свідчення, відповів, що не бачив для себе користі з таких показів.

На запитання про пошкодження кафедри (трибуни) в цьому ж приміщенні Букшований повідомив, що не зафіксував моменту її безпосереднього руйнування. Він підкреслював, що березневе українське студентське віче в 1910-му році було коротшим за зібрання, яке відбулося 1 липня того ж року. Про смерть Адама Коцка дізнався лише перед прибуттям львівської поліції. У своїх свідченнях Букшований окремо наголосив, що під час українського студентського віча того дня не відбувалося жодних дискусій. Причини поспішного відходу студентів після завершення зібрання він пояснити не зміг.

У вироку за рішенням суддів Львівського карного суду від 4 липня того ж року отримав 1 місяць позбавлення волі за трьома статтями — 8 («публічне насильство»), 85 б («ушкодження чужої власности»), 87 («публічне насильство через злісну поведінку в особливо небезпечних обставинах»). Постановою адміністративної комісії від 3 листопада 1911 року відрахований на чотири семестри з правом поновлення. Свідоцтво про вихід з політехнічної школи видано 23 листопада цього ж року. Попри права на поновлення у Львівській політехніці після 1911 року, Осип Букшований більше не навчався. На думку історика А. Бойди, перешкодою для поновлення в навчанні стала як строкова військова служба Осипа Букшованого у цісарсько-королівському війську, так і початок Першої світової війни.

Опісля процесу 101 В музичній Консерваторії Львова, згідно з повідомленням газети «Діло» від 6 листопада 1911 року, студент інституту Букшований (віолончель) разом із Зеноном Лиськом (фортепіано) та Романом Придаткевичем (скрипка) утворили тріо. Під час урочистостей, присвячених 100-річчю від дня народження Маркіяна Шашкевича, ансамбль виконав «Менует» c-moll Йоганна Себастьяна Баха та «Романс» Людвіга ван Бетховена.

У 1912—1914 рр. — проходив строкову військову службу. За час служби був нагороджений Пам'ятним хрестом 1912/13. Завершив строкову службу у званні фельдфебеля весною 1914 року.

Перша світова війна

На початку Першої світової війни, станом на серпень 1914 р. був військовослужбовцем 30-го піхотного полку ц. к. Австро-Угорщини, який до війни сформувався переважно з жителів Львова та Львівщини. Розпочав службу в час війни в ранзі кандидата в офіцери (фенрих), за іншими даними — кадета.

Із середини серпня 1914 року перебував у Легіоні Українських січових стрільців (УСС). З осені 1914-го по травень 1915 року воював на Східному фронті спочатку в чині фенриха (хорунжого), а згодом — лейтенанта. У вересні 1914 року служив під командуванням другого куреня Григорія Коссака, та 7 вересня став комендантом 8-ї сотні. 20 вересня сотня Букшованого покинула Горонду та відбула на фронт, яка з Мукачевого залізницею добралася до Сваляви, а звідти 25 вересня — до району Чинадійова.

6 жовтня УСС реорганізували, тоді сотню Букшованого долучили до складу 1-го куреня під командуванням Григорія Коссака. З 7 жовтня 1914 року сотня під командуванням Осипа Букшованого провела ряд успішних контратак проти російських військ у районі сучасного міста Сколе, а також Стрия, Турки, Дрогобичу. Станом на 15 жовтня 1914 року сотня втратила 16 бійців. У цьому ж місяці сотня Букшованого вела бойові дії під Коростовом, розташованим над річкою Великою Бутивлею. У листопаді того ж року після відступу від Верхнього Синьовидного перебувала на лінії гори Плішка, хребта Довжки, згодом перейшла до німецьких колоній Феліценталю (нині — Долинівка) й Аннаберґу (нині — Нагірне). 11 листопада сотня Букшованого разом із сотнею Івана Чмоли та Семена Ґорука перейшли до групи Плявеца, яка вела оборону панівних висот здовж шляху Воловець — Верецьки, проте незабаром відступили до околиць Сваляви. А вже 24—25 листопада очолював своїх стрільців у бою поблизу села Тухолька, який завершився успіхом. З 1 по 10 грудня перебував разом зі своєю сотнею у резерві 129-ї бригади ЗС Австро-Угорщини. За відвагу в боях і успішне управління його підрозділом поставлених задач командуванням 10 грудня 1914 року, Букшований був удостоєний срібної медалі «За хоробрість» 1-го класу.

20 грудня сотня під його керівництвом здійснила штурм російських позицій у районі гори Плай поблизу Воловця на Закарпатті, зазнавши значних втрат — близько 30 стрільців. Наступного дня спроба здобути плацдарм на горі Гуклива завершилася відступом через великі втрати. Новорічну ніч 1914—1915 років сотня провела у Сваляви. 4 січня 1915 року під час Зимової битви в Карпатах підрозділ зайняв позиції в селі Поляна. 1–2 лютого сотня Букшованого у складі першого куреня перебувала в районі вершини Станеще, після чого разом з іншими сотнями рушила в обхід ворога в напрямі Тарнавки, що на північ від Лавочного. А вже 4 лютого займала позиції в селі Лавочне на Львівщині. Станом на 9 лютого 1915 року сотня Букшованого через втрати в боях налічувала 55 бійців. 12 лютого сотня Букшованого разом із сотнею Зенона Носковського вирушила на гору Магуру в розпорядження 131 бригади ЗС Австро-Угорщини. Після втрати Магури та Середниці, 20 лютого вони з великими втратами повернулися до куреня. Вже 23 лютого сотня Букшованого разом із сотнею Романа Дудинського допомогла семигородському батальйону ополченців, відбити війська Російської імперії, що заняли вершину Татарівки. Упродовж 24, 26 і 27 лютого вони обороняли загрожену вершину тієї ж гори.

Наказом Начальної Команди (штабу) Південної армії в другій половині березня 1915 року Букшованого призначили офіцером легіону X класу, що відповідала ступеневі поручника. Разом з цим він став сотником УСС. Згодом брав участь у боях за гору Маківка, де легіон зазнав відчутних втрат. Незабаром сотню Букшованого залучили до боїв біля Стрия та Болехова. На позиціях поблизу Болехова Букшованому доручили керівництво трьома сотнями Легіону УСС на правах представника командира куреня.

30 травня під час Горлицького прориву був поранений в Лисовичах на Стрийщині і потрапив до російського табору для полонених у Вольську Саратовської губернії або до Сибіру. Після цього командування сотнею, якою він керував, перейшло до Романа Сушко. 1 липня 1915 року був підвищений до лейтенанта. 30 серпня того ж року він втік разом із Володимиром Свідерським звідти до Тегерану в Персії через Кавказ, Грузію та Азербайджан, воював у Месопотамії на боці держав Центрального блоку, очоливши курдський загін у боях з Російською імперією. Це стало можливим завдяки вдалій спробі приховати достатню суму австрійських крон. За ці гроші він знайшов провідника до іранського кордону та придбав цивільний одяг. Під час зупинки в Саратові пароплава, який прямував до Туркестану з полоненими, Букшований переодягся й вийшов до міста. Разом із провідником він дістався до Тифліса (нині — ⁣ Тбілісі).

Оскільки до кордону з Іраном курсували лише військові поїзди, Букшований придбав у російських солдатів уніформу й разом із ними дістався прикордонного міста Джульфа. Далі була річка Аракс, за якою починалася територія Ірану. 23 жовтня 1915 року він перейшов річку й через вісім днів подорожі дістався до Тебриза. Звідти Букшований вирушив до Казвіна, що перебував під окупацією Російської імперії. 4 листопада він прибув до столиці Ірану, де відшукав військового аташе полковника Геллера. Того самого дня його зарахували до австро-угорського підрозділу в Тегерані. Брав участь у боях під Керманшахом. За хоробрість нагороджений німецьким «Залізним Хрестом» 2-го ступеня та турецьким «Залізним Півмісяцем». У квітні цього ж року захворів на малярію і певний час проходив лікування.