Іранський елемент в українській духовній культурі — складова частина української духовної культури, яка є запозиченням чи внеском різних іранських етнічних груп у культуру середньовічних етносів, які в свій час та в свою чергу стали основою для формування етносу українців.

Перші епіграфічні згадки безумовних іранізмів (Хорс, Сімаргл тощо) відносяться до ХІ—XII ст. («Слово о полку Ігоревім», «Повість временних літ» тощо), деякі збереглися до межі XIX—ХХ ст. у народній традиції, й записані етнографами.

Дуже важливим і показовим щодо загальнослов'янських та іранських мовних відповідностей є таке:

Слід зазначити, що

Нижче розглянуто певну кількість етнографічних пам'яток, які більш-менш упевнено можна класифікувати як іранський елемент, окремо подано реєстр середньовічних давньоруських теонімів, етнонімів безумовно іранського походження.

Іранські теоніми, етноніми у давньоруських та іншомовних середньовічних епіграфічних пам'ятках Хорс Симаргл Анти Білі Хорвати Кий Хорив Сварог Вій

Жива ватра Безумовно, слово «ватра» має прозору іранську етимологію:

авест. *ātar(š)- (*âtar-)H. Peterson. Dictionary of most common AVESTA words  > .

Щодо «живої ватри» існують цікаві згадки українських етнографів,Франко І. Людові вірування на Підгір'ю: Етнографічний зб.  Львів, 1898. — Т. 5.Шухевич В. Гуцульщина.- Ч. 2 // Матеріали до українсько-руської етнології.- Львів, 1901. записані у карпатських вівчарів, а саме: після розбудови у полонині кошари, ватаг (старший вівчар на вигоні) розпалює «живу ватру» (у найархаїчніший спосіб — тертям двох шматків сухої деревини) у день вигону овець у полонину (інколи на старій підкові). Жива ватра горить весь час, доки вівці випасаються у полонині — з весни до осені. Окремої уваги заслуговують забобони щодо «живої ватри»: у жодному разі не можна щоби «жива ватра» згасла під час випасу овець; в жодному разі її не можна виносити, передавати чи розпалювати від неї інші вогнища; в жодному разі не можна приносити до зграї інший вогонь; не можна кидати у ватру сміття, топтати її ногами тощо; коли восени чабани гонять отару з полонини, ватру залишати не можна, вона мусить згаснути сама (гасити її також не можна).И. А. Дзендзелевский. Запреты в практике карпатских овцеводов. Славянский и балканский фольклор. М.: «Наука», 1984.

Щодо функції вогню як стихії очищення є цікава етнографічна згадка у М. В. Гоголя: «… усі, хто ніс труну почали прикладати руки до печі, що зазвичай роблять українці, побачивши мерця.» Н. Гоголь. Вий.

Окрім сакрального «ватра», існує певна кількість лексичних паралелей говірок українців карпатського регіону та осетин ( — ос. qœzdyg / gœzdug,  — диг. stojnæ тощо). Абаев В. И. Осетинский язык и фольклор. АН СССР. Ленинград. 1949.

Хорс

Безпосередньо ім'я цього солярного бога з безсумнівною іранською етимологією (авест. hvarə xšaetəm (hvarexshaêtahe [hvare-xshaêta]) — ) у духовній культурі українців відсутнє, але деякі етнографічні записи дають підстави вважати, що на певному етапі розвитку української культури Хорс займав помітне місце. В контексті цього доцільно навести уривок відомої купальської пісні:

Гей, око Лада,Леле Ладове,Гей, око Лада,Ніч пропадає,Бо око ЛадаЗ води виходить,Ладове святоНам приносить.Гей, Ладо!А ти, Перуне,Дай дочекати,Ладо, КупалаЗаписано від Левицького у селі Ясень Рожнятівського району на Станіславщині. Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, фонд 14 — 5, одиниця зберігання 264, аркуш 44

У наведеному уривку ми бачимо трьох персонажів дохристиянських часів, а саме: Ладо — судячи з контексту відновлений та перероджений антропоморфний «впорядкований всесвіт» (Лад/ Ладо); Перун — в архаїчній (бог грози та грозової хмари) іпостасі; Око Лада — сонце що сходить.

Схід сонця (око Лада) на початку нового дня (ніч пропадає) з побажанням, аби святковий ранок не був дощовим (А ти, Перуне, дай дочекати) — і персонажі, і сам сюжет окрім зазначеної з авест. hvarə xšaetəm мають певні паралелі з гімнами Ріґведи, а саме:

Ріґведа, І, 115, 1. Зійшов світлий образ богів, око Мітри,Варуни [й] Агні;переклад на українську з російської, некваліфікований, не може використовуватись як посилання, оригінал: Гимн Сурье

Ріґведа, X, 37, 1. Уклін оку Мітри-Варунипереклад на українську з російської, некваліфікований, не може використовуватись як посилання, оригінал: 1. К Сурье Інша строка цього гімну, а саме «5. …надісланий, ти охороняєш образ життя кожного…» дає підстави для припущення, що «Око Ладове»-Хорс як і його ведичний аналог Сур'я виконував функції солярного бога-охоронця, бога-наглядаючого, що, в свою чергу, при визначенні функцій інших богів київського пантеону, так чи інакше пов'язаних з небесним вогнем, а саме Перуна (бог караючий) та Даждьбога (бог одарюючий) наводить на думку щодо інтерпретації Трояна як триєдиного солярного бога, солярної трійці, а сам міф про початок «віків Трояна» пов'язувати з початком існування етносу антів, який, поза сумнівом, виник внаслідок активних слов'яно-іранських взаємин.

Окремо слід зауважити, що отримавши на спільному історичному етапі розвитку певні внески духовної культури іранських (чи індо-іранських) етносів, росіяни та українці пішли дещо іншими шляхами і в запозиченнях — в духовній культурі українців відсутній характерний для духовної культури росіян дуалізм (у ведах «око Мітри-Варуни», а в наведеній пісні — «око Ладове»), що є чи ненайвизначнішою відмінністю між двома етносами на ментальному рівні.

Щодо функції сонця як «ока Божого» маємо й інше етнографічне підтвердження:

Ріґведа, X, 43, 5. Коли щедрий завойовує всеприваблююче сонце…переклад на українську з російської, некваліфікований, не може використовуватись як посилання, оригінал: 1. К Индре ця сюжетна лінія є близькою за змістом до строки «А ти, Перуне, дай дочекати», але у ведах говориться про Індру, який захопив Сур'ю (дощова/грозова хмара закриває сонце), у купальській пісні ми бачимо звернення до Перуна з проханням, аби цього не відбулося.

В християнські часи Хорса замінив св. Юра, який виконував такі функції:

Хорти св'ятого Юра

Близькою до хорта є міфічна тварина — ярчук. Ймовірно, що іранська (й скіфська) традиція чоловічих союзів (воїнів-псів)А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII–VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005, ст. 188 мала до цього мифічного персонажу безпосереднє відношення.

Перун, блискавка, небесний вогонь караючий Не зважаючи на те, що «Міф про Бога Грози за наявності низки широких типологічних паралелей у різних народів світу можна вважати … спільною спадщиною давніх індоєвропейських традицій»Иванов Вяч. Вс., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. М.: Наука, 1974., слід зазначити, що в українській духовній культурі присутнє виключно індо-іранське нашарування — «св'ятість» чи «праведність» небесного вогню — блискавки.

Бог, паралелі у релігійній термінології Етимологія слова < давньосл.*bogъ < авест. bâgem [bâga] () H. Peterson. Dictionary of most common AVESTA words та має відповідність й в давньоіндійській мові. Наразі термін Бог є найпоширенішим й найвживанішим запозиченням з іранської у сучасній українській духовній культурі й, відповідно, мові (за популярністю у побутовому щоденному вжитку хіба що інший іранізм — від праір. *pāna-). Українські вирази та словоутворення Бодай / (не) дай Бог — мають повні відповідності як в ведичній (Bhága + dāti / Bhága + dadāti), так і в авестійській традиціях.

У дохристиянські часи термін «Бог» переважно застосовувався до Даждьбога — бога одарюючого, наділяючого й, можливо, Стрибога, та, свого часу, було запозичено у християнство.

Окрім зазначених вище, у повній відповідності до іранських релігійних термінів є такі українські (на певному щаблі історичного розвитку етносу й незважаючи на сучасний вжиток): віра, світло, благо, чари, хоронити, чистити, слово, могила, гоїти, хворіти, зло, сором, (про)вина.

Див. також Іранізм Слов'янська міфологія Збручанський ідол Збручанський культовий центр Слов'яно-іранські етноси України у період раннього середньовіччя (IV-X ст.ст.)

Примітки. Джерела. Посилання.

Додатково