Юечжи

Юе́чжи () — китайська назва іранського кочового етносу, що кочував на теренах Центральної і Східної Азії щонайменше протягом IV ст. до н. е. — II ст. н. е. та під тиском хунну та усунь мігрував до Бактрії, де у другій половині I ст. представники одного з племен цього об'єднання започаткували Кушанське царство.

Етимологія етнонімів

Щодо етимології назви тохари наразі загальновизнаної думки не висловлено. Відносно прийнятним є лише виділення праір. основи *taṷa- — . H. W. Bailey. Indo-Scythian Studies being Khotanese Texts. Volume VII. Cambridge University Press. 1985.

Також залишається невизначеним співвідношення самоназви тохари (тогари) та екзоніму юечжи. В контексті цього питання цікавим є вжиток самоназви тохари у часи Великих Кушан. Отже, у напису Нукундзука близько 137 р. ми бачимо назву Тохарістан (), тобто земля (країна) тохарів. Але власне держава завжди має назву Кушаншахр, а її правителі завжди називають себе кушанами. M. C. Skinner. Marks of Empire: Extracting a Narrative from the Corpus of Kuṣāṇa Inscriptions. A dissertation submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy. University of Washington. 2017 Можна припустити таке співвідношення й до попередніх часів, тобто принаймні з кінця III ст. й до середини I ст. на чолі спілки (етносу) тохарів стояли представники одного зі шляхетних родів (ябгу-сіхоу), назву якого збережено в екзонімах юечжи Чжан Цянь «Шицзи», гл. 123 та гутії.Sachs, A. J., Hunger, H., Astronomical diaries and related texts from Babylon, III: Diaries from 164 b.c. to 61 b.c. Vienna, 1996.

Рання історія юечжи

Вперше згадуються у китайських джерелах кінця династії Чжоу (слід зазначити, що ця теза не набула загального визнання та є доволі суперечливою). Беззаперечними свідченнями щодо юечжи є їх згадки у ханських джерелах стосовно подій кінця III ст. до н. е. Отже, на кінець III ст. до н. е. юечжи займали західну частину Монгольського степу, весь район Таримського басейну та північ сучасної китайської провінції Ґаньсу. На сході межували з сюнну. На 210 р. до н. е. контролювали кочовиків сюнну (до 204/203 рр. до н. е.), лоулань, усунь. Близько 182 р. до н. е. захопили землі останніх, вбивши їх куньмо (правителя) Наньдоумі. У 177 р.до н. е. сюнну вщент розбили юечжи, підкоривши їх.

У 167 році сюнну остаточно розбили юечжи, вбили їхнього правителя та примусили мігрувати до Семиріччя, де близько 165 р. до н. е. юечжи під приводом сина вбитого правителя розбили й частково вигнали, частково підкорили саків, які мешкали на цих землях. У Ганьсу залишилася частина юечжи, яка надалі звалася малі юечжи (на відміну від великих юечжи, що мігрували), які з часом були асимільовані тибето-бірманським народом цян.

Близько початку 163 р. до н. е. усуні під приводом власного правителя знов розбили юечжи, примусивши останніх до подальшої міграції на пд.-зах. — до Греко-Бактрійського царства. Сутичка юечжи з Бактрією близько кінця 163 — поч. 162 рр.до н. е. закінчилася поразкою перших та визнанням залежності юечжи від бактрійських царів, що продовжувалася до 145 р. до н. е., коли після смерті царя Євкратида (170—145), Греко-Бактрійське царство фактично розвалилося на декілька дрібних утворень. Близько 100/99 р. до н. е. юечжи захопили території Бактрії на південь від Сирдар'ї. Частина саків і юечжи, що залишилася в Семиріччі, ввійшли до складу об'єднання Усунь, настільки підсиливши останню, що куньмо Усунь позбувся влади сюнну.

Юечжи в Бактрії На заході юечжи стали відомі під іменем тохари.

Отже, 129 року ханський (китайський) посол Чжан Цянь встановив із бактрійськими юечжи дипломатичні відносини. Відтоді й до часів династії Тан (618–907), китайці називали як Бактрію й народи, що її заселяли, так й Кушанську імперію, назвою Велике Юечжи. Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.

123 року у поході проти тохарів загинув парфянський цар Артабан. Ймовірно, тохари, очолювані наслідним принцом, захопили Маргіану.

Жовтень 119 року  — Міхрдат II Аршак завдав поразки тохарам (у тексті — гутіям) та примусив їх залишити Маргіану, відступивши за Гісарські гори.

У Хань Шу при описі володінь юечжи сказано про п'ять юечжиських сіхоу,Сіхоу (ліхоу) — спеціальний китайський титул, який використовувався виключно для позначення вищого суспільного прошарку кочовиків (в першу чергу усунь та юечжи), представників найвищої родової верхівки, близький за рівнем до китайського «ван» — князь. На території Хань його надавали двічі: у 147 р. до н. е. Ханданю та у 131 р. до н. е. Чжао Сіню, які перейшли від хунну до Хань й, можливо, були юечжами, що залишились в Ганьсу та стали васалами шаньюя. Докладніше: Nicholas Sims-Williams and E´tienne De la Vaissière. Jabḡuya, Arabo-persian form of the Central Asian title yabḡu. 2007. які отримали контроль над ділянками караванного шляху, заснувавши там власні резиденції, та були зобов'язані забезпечити провіант для китайського посольства. Ці п'ять сіхоу (Сюмі-сіхоу, Шуанмі-сіхоу, Гуйшуан-сіхоу, Сідунь-сіхоу, Гаофу (Думі)-сіхоу) були підлеглими великому юечжи, який мав власну ставку. Щодо інтерпретації цього повідомлення єдиної думки не висловлено (від юечжи поділялися на п'ять племен й до таких племен могло бути й значно більше, хоча превалюючою залишається перша думка).

В останнє юечжи як єдине царство згадано у китайських документах, знайдених під час вивчення залишків давньої поштової станції біля Дуньхуана. Серед бамбукових паличок (давньокитайський аналог сучасної первинної документації) знайдено документ, який фіксує прибуття делегації від Да-Юечжи (Великого Юечжи) у 61 р. до н. е.як варіант може були згадано два документи, які датовано між 87-49 рр. та 84-73 рр. : Frantz Grenet. Nouvelles données sur la localisation des cinq yabghus des Yuezhi. L'arrière plan politique de l'itinéraire des marchands de Maès Titianos. Journal asiatique, (2006) tome 294, n° 2, p. -341</ref> Але вже в документах, датованих 43 та 37 роками до н. е., зафіксовані посольства від ще донедавна залежних від Да-Юечжи сіхоу Шуанмі (Ванруо, посланець сіхоу Шуаньмі з Великих Юечжи) та Сюмі (супровід … сіхоу Сюмі з Великих Юечжи) відповідно. Hans Loeschner. Notes on the Yuezhi — Kushan Relationship and Kushan Chronology. Тобто станом на 43 р. до н. е. тохари як єдине політичне об'єднання вже не існували. Zhang Defang. Discussion on Some Documents Concerning the Western Region (Xi Yü;) in the Inscribed Slips of Han Dynasty from Xuan Quan. History of Relationship between China and Foreign Countries: New Sources and New Problems. (Ed.) Rong Xinjiang, Li Xiaocong. Beijing, 2004

Приблизно з 50-их років I ст. до н. е. у різних частинах Бактрії починають карбуватися монети різних чеканів — на північному сході відома одна монета (тетрадрахма) правителя Наштени, сина Хшатрани(?) (). Osmund Bopearachchi: Nasten, a Hitherto Unknown Iranian Ruler in India, In: Studies In Silk Road Coins and Culture, The Institute of Silk Road Studies, Kamakura, 1997. Наразі питання походження монети Наштена залишається відкритим, відповідно й належність цього династа до юечжисько-тохарської спілки під питанням.Серед епіграфічних пам'яток з Ай-Хануму відомі згадки імені Хшатрана — SEG 33:1227,c ; SEG 33:1234 . Саме за поширенням різних типів монет визначено декілька окремих регіонів.

Кафірніганська група

Долина Кафірнігану багата на знахідки срібних оболів-наслідувань карбуванню Євкратида I з монограмою , серед яких є екземпляр зі зміненою легендою, яка відома лише пошкодженою: . Jenkins G.K., Narain A.K., The Coin-types of the Saka-pahlava kings of India. Bombay. 1957. Jongeward D., Cribb J., Donovan P. Kushan, Kushano-Sasanian, and Kidarite Coins from the Collection of the American Numismatic Society. New York, 2015 (Ancient coins in North American collections 11)

Серед наслідувань карбуванню Євкратида I було виділено ще один тип із монограмою , «що дає можливість припустити наявність ще одного політичного володіння, що здійснювало їхнє карбування». А. Н. Горин. Подражания оболам Евкратида из Южного Узбекистана. Исследования и эссе в честь 60-летнего юбилея Валерия Павловича Никонорова от друзей и коллег. С-Пб. 2014.

Західнобактрійська династія

Західнобактрійська династія, яку ще умовно називають династією Сапалбіза чи Пулагіди (), Henri-Paul Francfort. Tillya Tépa (Afghanistan). La sépulture d'un roi anonyme de la Bactriane du Ier siècle p.C. Topoi. Orient-Occident. 2011 відома за археологічним (могильники Тілля-Тепе) та, передусім, відносно багатим нумізматичним матеріалом.

Отже, наразі відомі декілька варіантів монет династів Західної Бактрії, які спочатку обережно докарбовували окремо зображення правителя на драхмах Фраата IV , а згодом били наслідування драхм цього правителя, й надалі імітуючи докарбування. Ці імітації були вже значно гіршої якості, ніж оригінальні драхми Фраата IV. Саме обережне докарбування голови правителя невеликого розміру на аверсі парфянських драхм, яке жодного разу не шкодило обличчя парфянського царя, свідчить про залежність (рівень не визначено) цих династів від Парфії. Окрім докарбувань монет Фраата IV, на цій території відомі поодинокі екземпляри з таким докарбуванням й на монетах інших парфянських царів — Фраатака та Вардана I. Е. В. Зеймаль. Древние монеты Таджикистана. Душанбе. «Дониш». 1983.

Окрім докарбувань на парфянських монетах та їхніх імітацій відомі монети меншого номіналу з іменами представників цієї династії, а саме.Враховуючи той факт, що династи відомі виключно за монетами, їх розташовано у порядку, який випливає з поступової девальвації їхніх карбувань без будь-якого іншого аналізу.

Арсейл () Coins of Arselis — (остання чверть I ст. до н. е.) Пулаг () — династ, відомий за нечисленними монетами , будь-які напрацювання щодо цього династа невідомі. Сапалбіз () The coins gallery: Sapalbizes — (перша чверть I ст.)датування династів за Robert Bracey. kushan.org. Material of the Coins. 2001. Паб () The coins gallery: Pabes. Монети цього династа на реверсі мають зображення Геракла й імітують карбування Деметрія I, тобто, можливо, є найдавнішими.

Слід зазначити, що для більшості відомих монет представників цієї династії походження не визначене, за винятком чотирьох місць: Хайрабад-Тепе, Зара-Тепе, Дільберджин, Кампір-Тепе. Як зазначалося, чи одним з родових могильників, чи могильником певної групи представників цієї династії була група поховань у Тілля-Тепе.

Отже, наразі можна припустити з великою долею впевненості, що принаймні одна з династій сіхоу, що входила до тохарського об'єднання, за невизначених обставин потрапила у васальну залежність від Парфії вже за часів Фраата IV (близько 20-их років до н. е.).

Сурхандар'їнська група (володіння Думі-сіхоу)

Володіння Думі-сіхоу відносно впевнено пов'язано з давнім містом Термез (китайською — Думі) Yang Juping. Some Notes On Dayuezhi, Daxia, Guishuang, And Dumi In Chinese Sources. The Silk Road 14. 2016 John E. Hill. The Western Regions according to the Hou Hanshu. Second Edition. University of Washington. 2003. та з територією поширення наслідувань драхм та тетрадрахм Геліокла I з монограмою долиною Сурхандар'ї та аж до Душанбе на північний схід. Слід зазначити, що ці монети були в обігу разом із монетами перших великих царів царів кушан ще й за часів новоствореного Кушанського царства. Саме на цій території розкопано місто з палацовим комплексом Халчаян з наразі відомими на весь світ скульптурами місцевих династів та палацовими фресками. Певні сюжети цих фресок дали підстави для припущень, що династи Думі на останню чверть I ст. до н. е. були чи то спільниками, чи то залежними від Парфії.<ref> Г. А. Пугаченкова. Халчаян. К проблеме художественной культуры Северной Бактрии Ташкент. 1966. Хоча припущення щодо залежності Бактрії (як цілої так і певних її частин) від парфян далеко не загальновизнані і аргументація їх заслабка.