П'є́тро Гонза́га (повне ім'я П'є́тро ді Готта́рдо Гонза́га; , ; 25 березня, 1751, Лонгароне (провінція Беллуно поблизу Венеції) — 6 серпня, 1831, Санкт-Петербург) — театральний сценограф, художник-декоратор, теоретик мистецтва, архітектор і садівник.
Етапи вивчення
Перші друковані звістки про П'єтро Гонзагу з'явилися на початку 1890-х в довідкових статтях П. Н. Петрова, через 80 років забуття про художника. П. Н. Петров друкував театральні матеріали за кінець XVIII ст., у тому числі і про П. ГонзагуСыркина Ф. Я. «Жизнь и творчество Пьетро ди Готтардо Гонзага», М. «Искусство», 1974, с. 9.. Реабілітація імені і творчості художника відбулась лише в 1907–1916 рр. завдяки статтям журналу «Старые годы». Про його працю як садівника і художника-декоратора сповістили мистецтвознавці В. Я. Курбатов (1878—1956) та С. П. Яремич (1869—1939). На початку 20 століття Олександр Бенуа та Ігор Грабар внесли довідки про П'єтро ГонзаГу в друковані історії російського мистецтва. Два альбоми з ескізами ГонзаГи придбав Половцов і згодом передав їх до бібліотеки Училища технічного малювання Штіглица. Розрізнені листи потрапили в приватні зібрання колекціонерів Платера, С. Боткіна, О. БахрушинаСыркина Ф. Я. «Жизнь и творчество Пьетро ди Готтардо Гонзага», М. «Искусство», 1974, с. 12.. Частка придбана в антикварів чи букіністів.
Життєпис
Ранні роки і навчання
П'єтро Гонзага народився в містечку Лонгароне і мав досить просте походження. Його дід був чоботарем. Батько, Франческо Гонзага, був провінційним художником-декоратором, що малював орнаменти та пейзажі. Вісімнадцяте століття було століттям захоплення театром. Не оминув цієї пристрасті і молодий П'єтро, котрий прагнув стати актором. Поміркований і обережний батько був проти, юнака переконали стати військовим. Він навіть став учнем інженерно-військового училища. Але в справу втрутився випадок.
Місцевий дворянин отримав 1767 р. у спадок театр Оніго в Тревізо і почав його перебудову та переоснащення. Запросив створити нові декорації художника Карло Бібієна, родича самого Фердинанда Бібієни. Маестро створив проєкти перебудов, наглядав за їх виконанням і виконав типовий набір театральних декорацій для провінційного театру — фантазійні площі міст, палацові зали, таверни, печери, храми та сади-пейзажі, неконкретні і гідні для будь-якого репертуару. Справ багато і були потрібні помічники. У помічники до Карло Галлі Бібієни і потрапив молодий П'єтро. Він був вражений пишною зустріччю, яку влаштували Карло Бібієні прихильники театру, знаками пошани і дарунками грошей тощо. Так вирішилась його доля. Він забажав стати тільки театральним художником. Це не акторська доля, але завдяки декораторській майстерності П'єтро міг відтепер не розлучатися з театром. Тепер не був проти і батько.
Наполегливість і зустрічі
1769 р. 17-річного хлопця перевезли у Венецію заради художнього навчання. П'єтро Гонзага мешкав і навчався у Венеції три роки, знав твори венеційців Доменіко Фоссаті і Антоніо Каналетто. Його першим вчителем був Джузеппе Моретті, а перспективу викладав Антоніо Візентіні.
Дорослим він перебрався в Мілан, де став помічником в майстерні братів Галліарі. П'ять років в майстерні Галліарі не пройшли дарма, він став майстром. 1772 р. датують перші самостійні твори Гонзага в театрі. 1778 року в Мілані відкрито театр «Ла Скала», куди П'єтро Гонзага запросили на працю. Зростання його майстерності обумовило широку славу, тому він почав виконувати декорації і для інших театрів в містах Кремона, Мантуя, Генуя, Парма. Всеіталійське визнання йому принесла театральна завіса з реалістично відтвореним фасадом театру «Ла Скала». Такого ще не знала театральна практика ще барокової тоді Італії. Уславленого художника 1780 р. запросили до папського Рима, де він створив декорації до вистави «Іоланта та Теодоро». Схвальні відгуки прихильників театру і римських художників, серед яких був і Помпео Батоні, лише закріпили авторитет нової театральної зірки.
На П'єтро Гонзага почалась справжня мода. Він разом із помічниками створював до тридцяти комплектів декорацій на рікГос. Эрмитаж, каталог выставки, «Пьетро Гонзага», (эскизы декораций и росписей) Л. «Искусство», 1980, с. 8..
Запрошення на працю в Петербург
П'єтро Гонзага покинув Італію напередодні її захоплення вояками Наполеона. Можливо, тривожні звістки про захоплення в інших країнах і прискорили рішення Гонзага покинути батьківщину заради спокійної праці і заробітку.
Точної дати прибуття художника в російську столицю не знайдено. Ймовірно, це відбулося наприкінці 1780-х. До переїзду уславленого італійського театрального художника мав причетність архітектор Джакомо Кваренгі (1744—1817). Митець, італієць за походженням, причарував імператрицю Катерину II і став царським архітектором, він же отримав право обирати за власними вимогами потрібних в справі майстрів. В 1780-ті роки він якраз закінчував побудову Ермітажного театру. Постало питання про театрального художника для припалацового театру.
У Петербурзі вже працювало декілька театральних художників-італійців. Спочатку це був Джузеппе Валеріані. По смерті Валеріані тридцять років працював Франческо Градіцці. Дослідники припускають, що саме Джакомо Кваренгі припало на думку запросити в Петербург уславленого вже в Італії декоратора, знаного в Мілані, Венеції, Римі. Кваренгі листувався з італійцями, серед яких був і скульптор з Мілана Джузеппе Франкі… Є також відомості, що перед прибуттям в Петербург П'єтро Гонзага відвідав родичів Джакомо Кваренгі в місті Бергамо. Ініціативу царського архітектора міг цілком підтримати і директор імператорських театрів князь М. Б. Юсупов, котрий став пізніше ще і меценатом П'єтро Гонзага.
Обслуга незграбного репертуару
З висоти знання ХХ століття стає зрозумілим, який незграбний репертуар був вимушений обслуговувати П'єтро Гонзага. На театральних сценах розігрували фантазійні сюжети, де персонажі швидко переносились то до саду бароко, то в дивовижну печеру, то в пишну палацову залу. Також швидко мінялись біографічні подробиці персонажів, що з рабів могли стати царями, а служниці — дружинами вельмож. Трагедія Шекспіра під зухвалим пером лібретиста могла закінчуватись весіллям Ромео та Джульєти, аби не псувати настрою вельможної публіки. Над сценою літали боги, чудовиська чи янголи, миттєво руйнувалися велетенські споруди, з пари та диму виринали страхітливі потвори тощо. І жінки, і чоловіки-актори носили особливі театральні спідниці, котрі збільшували силует персонажа на сцені в тьмяному тодішньому освітленні. Дивовижними були і театральні костюми, виконані з яскравих тканин та рясно прикрашені бутафорськими коштовностями. Сивіла Кумська могла мати оксамит і атлас, якого ще не було в античні часи, як і кольорового страусового пір'я в зачісках і на капелюшках. На всьому лежала печатка естетики пишного пізнього бароко, котре міцно утримувало власні позиції в театральній практиці класицизму.
Фантазійні сюжети та разюче мінливі біографії персонажів п'єс спонукали до появи типових декорації — кожний театр мав якусь колекцію декорацій з печерою, з палацовою залою, з мавзолеєм тощо. Вони використовувались вдруге-втретє і переходили з вистави в виставу відповідно до сюжету. Це здешевлювало витрати на декорації. На створенні нових декорацій могли економити, широко використовували копії. Російський художник-декоратор І. Іванов, що працював в московських театрах, часто старанно копіював вже створені Гонзага декораціїГос. Эрмитаж, каталог выставки, «Пьетро Гонзага», (эскизы декораций и росписей) Л. «Искусство», 1980, с. 9.
Були випадки, коли російські театральні декоратори використовували готові, чужі композиції (вплив велетенських споруд з гравюр Піранезі мають навіть ескізи і декорації П'єтро Гонзага). Популярним мотивом стала «Антична купальня» з картини італійця Антоніо Джолі. На картині з води вискакували дві оголені жінки, коли до них наблизився вояк на човні. Композиція переходила з однієї декорації на іншу, мінялися лише деталі, додатки чи тло. Відомий її варіант, датований 1790 роком, котрий належить кріпаку-декоратору Шеремєтєва — Семену Калініну (Палац в Останкіно, зібрання музею-садиби).
П'єтро Гонзага як архітектор
Можливо, П'єтро Гонзага найбільше постраждав від заздрості і конкурентної боротьби між петербурзькими архітекторами. В той час в столиці Російської імперії на зламі XVIII-ХІХ століть успішно працюють Чарльз Камерон та Джакомо Кваренгі, Тома де Томон та Луїджі Руска, росіяни Андрій Вороніхін, Андріян Захаров. У другій столиці, Москві, активно будують Франческо Кампорезі, Осип Бове, низка другорядних російських архітекторів, серед яких і кріпаки. П'єтро Гонзага уславився як художник-декоратор та сценограф, тому його претензії на будівельну практику розглядались невиправданими як архітекторами, так і вельможними замовниками, головними споживачами унікальних столичних проектів. Винятком став князь М. Б. Юсупов (1751—1831).
Театр в садибі Архангельське
Ще 1810 року Юсупов придбав у Голіциних садибу Архангельське під Москвою«Кусково. Останкино. Архангельское», серия «Города имузеи мира», М, «Искусство», 1976, с. 133.. Посада директора імператорських театрів сприяла облаштуванню в Архангельському і садибного театру. Первісний проект палацу француза Ж. де Герна не передбачав театральної зали поряд з палацовими залами. Тому театр в Архангельському облаштували в окремому приміщенні через дорогу від палацу.
Театр в Архангельському — дерев'яний, видовжений блок, потинькований і розфарбований в два кольори, аби приховати його дешевий матеріал. Ззовні дотримана стилістика дуже спрощеного класицизму, позбавленого декору. Дах простий, двосхилий. Лише один торець споруди прикрашений сходами і вхідним порталом. Але всі складові театральної споруди тут були — театральне фоє, обхідна галерея, партер, ложі в два яруси, як в звичному тоді приватному театрі.
Зовнішньо мало привабливе, одноповерхове приміщення надзвичайно контрастувало з його багатим інтер'єром. Невеличка театральна зала була прикрашена могутніми колонами, в проміжках яких створені невеликі глядацькі ложі. Майстерне використання заокруглених ліній і винятково приємних пропорції ще яскравіше використане в проекті самого П'єтро Гонзага. Але причетні до реалізації Й. Бове та бригада теслярів дещо спростували проект«Кусково. Останкино. Архангельское», серия «Города и музеи мира», М, «Искусство», 1976, с. 194.. Партер оточує рустований подіум, на який спираються величні колони. Головну архітектурну тему глядацької зали продовжувала театральна завіса, створена самим П'єтро Гонзага. Але виконана завіса більш віртуозно і пишно, наче це ще одна палацова зала далі. Використання ілюзорної перспективи в завісі і в декораціях ще поглибили враження від театрального простору. Глибина сцени, як і глядацької зали, дорівнювала дванадцяти (12) метрам. Театр тільки но встигли облаштувати, як він став московською сенсацією. Садибний театр уславився більше, ніж театр в палаці Юсупова в Москві. Згодом за спорудою закріпилась назва — Театр Гонзага«Кусково. Останкино. Архангельское», серия «Города и музеи мира», М, «Искусство», 1976, с. 195..
Парковий павільйон Пиль-вежа