Ізво́дПочатковий літописний звід // (від — «зведення», «список», «редакція») — традиція прочитання (або вимова, редакція) церковнослов'янської мови з наближенням до однієї із сучасних слов'янських мов. Також традиція запису (транслітерації) церковнослов'янського тексту літерами сучасного алфавіту однієї зі слов'янських мов за принципом «як чується — так пишеться».
Історія
Церковнослов'янська мова, що використовувалася лише в церковному вжитку, піддавалася впливу місцевої мови, тому вже в XII столітті чітко простежується її поділ на так звані ізводи, варіанти прочитання.
Варіанти ізводів
болгарський (вийшов з ужитку) македонський східнослов'янські київський московський старомосковський новомосковський білоруський сербськийСербський ізвод (вийшов з ужитку) валахо-молдавський хорватський глаголичнийХорватские глаголические тексты Св. Писания чеський боснійський
У східнослов'янському ізводі, своєю чергою, простежувалася різниця між вимовою в Московській державі і вимовою на українських землях. На основі цих відмінностей відбувся поділ на київський ізвод і московський ізвод.
Приклад Запис церковно-слов'янською мовоюОстрожская Библия. Факсимильное издание. — Москва — Ленинград: Слово-Арт, 1988.:
Транслітерація московським ізводом:
Транслітерація київським ізводомОтче наш. Молитовник. До друку підготовлено в Перемишльській єпархії Польської православної церкви. 1989 рік. ISBN 86-397-0115-6:
Див. також
Київський ізвод Староцерковнослов'янська мова Церковнослов'янська мова
Примітки
Джерела Текстовые особенности редакции и извода Текстология славянской библии, А. А. Алексеев, С.-Петербург, 1999 ISBN 5-86007-114-0, Соболевский А. И. — Славяно-Русская Палеография . СПб., 1901; 2-е изд. СПб., 1908. .
Посилання
Сербський ізвод