Церковнослов'я́нська мо́ва, або новоцерковнослов'я́нська мова — слов'янська літургійна мова, яку використовують православні церкви в слов'янських країнах, зокрема в Україні. Церковнослов'янська є південнослов'янською писемно-літературною мовою, що виникла на базі старослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови, від яких залежить вимова: київський (український)У пошуках норми: риси української мови в найдавніших пам'ятках церковнослов'янської мови русько-української редакції // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, . — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 76—133. — ISBN 978-83-235-6701-1, болгарський, македонський, білоруський, румунський, , московський (старий і новий), та . Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках X—XI століть.
Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).
Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.
Оригінальні твори, написані церковнослов'янською мовою, поділялися на три стилі: високий, середній і «низький». Високий був класичним церковнослов'янським, середній церковнослов'янським з багатьма місцевими вкрапленнями, «низький» — русько-український (в Україні) з церковнослов'янськими вкрапленнямиРусанівський В. М. Історія української літературної мови. Підручник. — К.: АртЕк, 2001. — С. — 392 с. ISBN 966-505-041-9.
Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських і південнослов'янських країнах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих в інших частинах світу. Російська православна церква розповсюджує міт про те, що новомосковський ізвод церковнослов'янської мови є тотожним поняттям до староцерковнослов'янської мови, яку створив Кирило і Мефодій, і нібито це саме вона є в церковному вжитку РПЦ та її структур.
Походження терміна Термін «церковнослов'янська» мова є модерною назвою, традиційно називалася просто «слов'янською» мовоюМозер Міхаель. Українська мова // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — : В-во «Наукова думка», 2019. — С. 596—601. — 842 с. — ISBN 978-966-00-1740-5.. Уперше його вжив Михайло Максимович у своїх працях 1830-1840-х років, він використовував також поняття «старослов'янська мова»Максимович, Михаил Александрович. История древней русской словесности / Соч. Михаила Максимовича. Кн. 1. — Киев: Унив. тип., 1839Максимович, Михаил Александрович. Начатки русской филологии / Соч. Михаила Максимовича. Кн. 1. — Киев: тип. Ф. Глихсберга, 1848.. Приблизно в цей час термін «церковнослов'янська» мова став використовувати російський філолог-славіст Олександр Востоков, він трапляється у М. Надєждіна в статті «Європеїзм і народність щодо російської словесності»Надеждин, Николай Иванович. Европеизм и народность в отношении к русской словесности // «Телескоп». — 1836. — № 1. 1836 року. І. Срезневський у 1849 році говорив про «старослов'янську говірку»Срезневский, Измаил Иванович. Мысли об истории русского языка: (Чит. на акте С.-Петерб. ун-та 8 февр. 1849 г.) / [Соч.] И. И. Срезневского. — СПб.: тип. воен.-учеб. заведений, 1850. — 210 с.
Походження
Праіндоєвропейська мова Прабалтослов'янська мова Праслов'янська мова Староцерковнослов'янська (староболгарська) мова Церковнослов'янська мова
Історичний розвиток
Церковнослов'янська мова є пізнішим етапом розвитку староцерковнослов'янської мови (староболгарської) та є продовженням літургійної традиції, започаткованої двома тессалонікськими братами, святими Кирилом і Методієм, наприкінці IX століття в Нітрі, головному місті та релігійному і науковому центрі Великої Моравії (розташований на території сучасної Словаччини). Там були зроблені перші слов'янські переклади Святого Письма та літургії з грецької койне.
Після християнізації Болгарії в 864 році святий Климент Охридський і святий Наум Охридський мали велике значення для східної християнської церкви та давньоболгарської літургії в Першому Болгарському царстві. Успіх навернення болгар сприяв наверненню східнослов'янських народів, передусім русів, попередників білорусів та українців. Великою подією став розвиток кирилиці в Болгарії в Преславській книжковій школі в IX столітті. Кирилична абетка та богослужіння старослов'янською мовою, яка є староболгарською, були оголошені офіційними в Першому Болгарському царстві 893 року.
Відколи Київська Русь за Володимира Святославича прийняла християнство у 987—989 роках, південнослов'янська за походженням церковнослов'янська мова так само, як скрізь, де вона була в ужитку, засвоїла певні прикмети місцевих слов'янських діалектів.
На початку XII століття почали виникати окремі слов'янські мови і літургійна мова була змінена у вимові, граматиці, лексиці та ортографії відповідно до місцевого народного вживання. Ці модифіковані різновиди, редакції, а конкретно ізводи (наприклад, , московська церковнослов'янська, українська церковнослов'янська на ранній кирилиці, на хорватській глаголиці та пізніше на латинському альфабеті, , словацька церковнослов'янська на латинському альфабеті, болгарська церковнослов'янська на ранній кирилиці та болгарській глаголиці тощо) зрештою внормувалися, а їхні регуляризовані форми використовували писарі для створення нових перекладів літургійного матеріалу з грецької койне або латинської мови у випадку .
Засвідчення церковнослов'янських традицій з'являються на ранній кирилиці та глаголиці. Глаголиця нині вийшла з ужитку, хоча обидва письма використовували з найдавнішого відомого періоду.
Першою церковнослов'янською друкованою книгою була написана кутастою глаголицею Missale Romanum Glagolitice (1483 р.), з якої незабаром пішли п'ять кириличних богослужбових книг, надрукованих у Кракові 1491 року.
У Московському патріархаті Російська Федерація активно пропагує міт, що церковнослов'янська мова, яку створив Кирило і Методій ще у IX столітті, є в церковному вжитку РПЦ та її структурах, наприклад в УПЦ (МП). «Церковнослов'янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Методієм. Це є вихолощена, відредагована та уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII — початку XVIII століття. Це та редакція церковнослов'янської, яку Петро I у свій час дозволив», — зауважив історик Василь Кметь.
Граматика і стиль Хоча різні редакції церковнослов'янської мови відрізняються в деяких пунктах, вони всі мають тенденцію наближення оригінальної старослов'янської до місцевої слов'янської мови. Флексія має тенденцію слідувати стародавнім зразкам із незначними спрощеннями. Усі вихідні шість дієслівних часів, сім називних відмінків і три числа залишаються незмінними в найбільш часто використовуваних традиційних текстах (однак у новоскладених текстах автори уникають більшості архаїчних конструкцій і віддають перевагу варіантам, ближчим до сучасного російського синтаксису і краще зрозумілим для слов'яномовних людей).
У новомосковському ізводі єр відображено повністю, більш-менш за російським зразком, хоча кінцеве ъ продовжує писатися. Юси часто замінюють у вживанні на російський зразок XVI або XVII століть. Ять продовжує застосовуватися з більшою увагою до давньої етимології, ніж це було в російській мові XIX століття. Літери ксі, псі, омега, от та іжиця зберігаються, як і літерне позначення числових значень, використання наголосів і абревіатури або title для nomina sacra.
Словниковий запас і синтаксис у Священному писанні, літургії чи церковних посланнях, як правило, дещо модернізовано з метою покращення розуміння. Зокрема, деякі давні займенники були виключені з писання (наприклад, етеръ «певна (особа тощо)» → нѣкий у мос. ізвод.). Багато, але не всі випадки недоконаного часу були замінені перфектом.
Час до часу відбувалися різні інші модернізації класичних формул. Наприклад, початок Євангелія від Івана, за традицією перші слова, записані святими Кирилом і Методієм, (искони бѣаше слово) «Спочатку було Слово», в Острозькій Біблії було встановлено як «искони бѣ слово». Івана Федорова (1580/1581) як «въ началѣ бѣ слово» в Єлизаветинської Біблії 1751 р., досі вживається в Російській православній церкві.
Ізводи
Церковнослов'янська мова насправді є набором щонайменше чотирьох різних діалектів (редакцій або ізводів; ) з істотними відмінностями між ними в словнику, ортографії (навіть у системах письма), фонетиці та інших аспектах. Найбільш поширена редакція, московська, має по черзі кілька місцевих піддіалектів з дещо відмінною вимовою.
Ці різноманітні церковнослов'янські переклади використовувалися як літургійна та літературна мова в усіх православних країнах на північ від Середземноморського регіону протягом середньовіччя, навіть у місцях, де місцеве населення не було слов'янським (особливо в Румунії). Проте в останні століття церковнослов'янська мова була повністю витіснена місцевими мовами, особливо в неслов'янських країнах. Навіть у деяких слов'янських православних країнах сучасна національна мова більшою мірою використовується для літургійних цілей.
Російська православна церква, яка нараховує близько половини всіх православних віруючих, досі проводить свої богослужіння майже повністю церковнослов'янською мовою.See Brian P. Bennett, Religion and Language in Post-Soviet Russia (New York: Routledge, 2011). Однак існують парафії, які використовують інші мови (де основною проблемою є відсутність хороших перекладів).See the report of Fr. Theodore Lyudogovsky and Deacon Maxim Plyakin, Liturgical languages of Slavic local churches: a current situation , 2009 (in Russian), and a draft of the article Liturgical languages in Slavia Orthodoxa, 2009 (also in Russian) of the same authors. Приклади:
Згідно з постановою Всеросійського церковного собору 1917—1918 рр., за погодженням з церковною владою в окремих парафіях може бути дозволено богослужіння російською чи українською мовами. Парафії, які обслуговують національні меншини в Росії, використовують (повністю або частково) мови цих груп населення: чуваську, мордвинську, марійську, татарську (для керашенів), саха (якутську) тощо. Автономні частини РПЦ готують і частково використовують переклади на такі мови місцевого населення, як українська, білоруська, румунська (у Молдові), японська, китайська. Парафії діаспори, в тому числі і РПЦЗ, часто використовують місцеві мови: англійську, данську, французьку, іспанську, німецьку, нідерландську, португальську тощо.
Далі наведено список сучасних рецензій або діалектів церковнослов'янської мови. Перелік і опис зниклих редакцій дивіться в статті про староцерковнослов'янську мову.
Новомосковський ізвод
Московська редакція новоцерковнослов'янської мови є книжною мовою з другої половини XVII ст. Зазвичай використовує традиційне кириличне письмо (); однак окремі тексти (переважно молитви) друкуються сучасними алфавітами з орфографією, адаптованою до правил місцевих мов (наприклад, російською/українською/болгарською/сербською кирилицею або угорською/словацькою/польською латинкою).