Архітектура Великого князівства Литовського ― сукупність різних будівель і споруд, зведених на території Великого князівства Литовського відповідно до їх призначення, технічних можливостей і естетичних поглядів суспільства XIII—XVIII століть.

Початком архітектури Великого князівства Литовського зазвичай вважається будівництво дерев'яних замків, навколо яких виникали сільські поселення. Але захист від ворогів вимагав потужної фортифікаційної системи, і на межі XV століття розпочалось будівництво кам'яних замків. У XV—XVI століттях розширилось будівництво кам'яних і дерев'яних приватновласницьких замків, водночас введення у військове будівництво західноєвропейських фортифікаційних систем сприяло поступовому перетворенню замків на палацово-замкові комплекси, поєднанню в них громадських і оборонних функцій. Сусідство з європейськими країнами стало передумовою поширення в оборонному будівництві Великого князівства Литовського романського і готичного стилів, тут склався місцевий різновид готичного стилю, для якого були характерними пластичність форм і урочиста монументальність.

У XIV — першій половині XVI століття зростання міст і міське самоврядування призвели до становлення нових форм міської архітектури (ратуші, церкви, костели, торгові ряди тощо). Наприкінці XVI — першій половині XVII століття здійснювалося широкомасштабне будівництво приватновласницьких міст, під впливом архітектури ренесансу сформувалась регулярна композиція в їх просторовому розплануванні. Протягом XVII―XVIII століть сформувалася своєрідна архітектурна система бароко, яка отримала назву віленської. Храмове будівництво остаточно окреслилось в першій половині XVI століття, коли характерним став новий тип храмів, які були пристосовані до оборони і входили до системи міських укріплень чи були окремими пунктами в довколишніх селах.

Замкова архітектура

У XIII столітті на землях сучасних Східної Литви і Північно-Західної Білорусі утворилась держава, відома як Велике князівство Литовське. Невдовзі до неї вже входили вся територія сучасних Литви і Білорусі, істотна частина територій України (Волинь, Поділля, Київщина, Чернігівщина, Сіверщина, Дике поле), а також території Росії (Смоленщина, Брянщина) і Польщі (Підляшшя).

Ще за часів Київської Русі виникали міста, які потім ставали економічними, адміністративно-політичними, військово-оборонними і культурними центрами Великого князівства Литовського. Визначною особливістю архітектури і містобудування того часу був оборонний характер споруд. Оборонна система міст поєднувала природні перешкоди (круті береги річок, схили) і штучні укріплення. Дитинець і місто оточувалися ровом і земляним валом з укріпленнями, . Така система оборони відповідала тогочасній тактиці несподіваних нападів. З поширенням облогової тактики з'явився новий тип оборонної архітектури — міцні дерев'яно-земляні споруди з внутрішньоваловими глиняно-кам'яними і дерев'яними конструкціями (Дрисса, Давид-городок, Бихов, Гомель, Радошковичі, Глуськ, Пінськ, Сураж). Пізніше основою оборони багатьох міст (Володимир-Волинський, Каменець, Брест, Новогрудок, Крево тощо) стали багатоярусні і круглі у плані кам'яні вежі — «стовпи».

Наприкінці XIII — першій половині XVI століття зводилися нові і перебудовувалися зі старих, частіше за все дерев'яно-земельних укріплень, фортеці і замки на білоруських землях, на Волині, Поділлі, в містах Вільнюс, Кам'янець-Подільський, Луцьк.

Будувалися монастирі, які ставали укріпленими територіями: Жидичинський монастир поблизу Луцька (XIII століття), Загоровський монастир поблизу Володимира-Волинського (XIV століття), Миколаївський монастир у Мильцях на Волині (XIV століття), Марково-Троїцький і Свято-Духів монастирі у Вітебську (обидва XIV століття), Миколаївський монастир в Лукомлі (XIV століття). Набувало поширення будівництво приватновласницьких замків регулярної чи вільної у плані форми, на природних чи насипних узвишшях, з розвиненою системою обводнення. Серед такого типу споруд — Тракайський замок, збудований 1409 року як основна резиденція Великого Литовського князя Гедиміна, Свірзький замок (1485), замок князів Чорторийських у Клевані (1495), Олицький замок (1534), замки у Смолянах, Гераньонах. Вони мали міцні стіни й вежі, останні також слугували житлом. Часто до замку прибудовувався палац з декількома приміщеннями і замковою церквою.

Одним зі зразків архітектури доби Великого князівства Литовського, що збереглись в Україні, є Луцький замок, будівництво якого почалося у XIV столітті за волинського князя Любарта. Цей замок має високі прямокутні в плані вежі і міцні, неприступні стіни висотою до 14 м. В плоских напівциркульних нішах, що зустрічаються на фасадах башт, а також у двоступінчастих з напівциркульними звершеннями віконних прорізах ще помітні риси давньоруської архітектури, але стрілчасті портали вже несуть в собі вплив готики. Кам'янець-Подільська фортеця була зведена у 60-90 роках XIV століття і являє собою складний архітектурний ансамбль, який наступними перебудовами був пристосований для захисту від гарматного вогню.

Першою спорудою, яка поєднувала у собі риси готичного і романського стилю, була датована кінцем XIV — початком XV століття в Старому гродненському замку. Сам замок виник у другій половині чи наприкінці XI століття як прикордонна фортеця і став ядром майбутнього Гродно. На межі XIV—XV століть великий князь литовський Вітовт на місці фортеці збудував з каменю і цегли (цеглою вирівнювали ряди валунів і облицьовували вежі) готичний п'ятивежевий замок зі стінами завтовшки понад 3 метри; близько 1500 року замок зазнав перебудови. В чисто романській архітектурі переважала оборонна функція, й аж до XV століття для замкової архітектури Великого князівства Литовського, тобто до розвитку артилерійської техніки, характерні риси романської архітектури: з розвитком арбалетної техніки, а пізніше гарматної, зростає висота стін і веж, ускладнюється композиція замкових комплексів. Верхня церква належала до типу базиліки, мала масивні і статичні форми, кам'яні склепіння, у зовнішньому оздобленні — барельєф, аркатури, перспективний портал. При її будівництві застосовувалась не готичне, а венедське мурування.

Під впливом фортифікаційної архітектури Італії Європою поширилось будівництво укріплень бастіонної системи, прийшло воно і до Великого князівства Литовського. Оборонні замки, що були перешкодами для татарських набігів, постали від Східного Поділля до Дніпра. Серед них вирізнялись Лідський замок (1330-ті роки), замок королеви Бони Сфорца у Рогачові (XVI століття) з водяним ровом, земельним валом і мостом на ланцюгах. Найбільшим дерев'яним замком у південних землях князівська литовського був Київський замок, побудований у 1542 році на Замковій горі: з чотирнадцятьма шестикутними баштами, з соснової деревини. В ньому знаходились резиденція старости, приміщення для гарнізону, численні службові кімнати, чотири церкви, костел. Стіни замку були обмазані глиною, потиньковані і пофарбовані. Дерев'яний замок з шістьма баштами у 1544 році був зведений у Житомирі. Найбільшим в оборонній лінії був Черкаський замок (1549). В готичному стилі побудована брама міських мурів з каплицею у Вільнюсі (Гостра брама, 1503—1522).

Своєрідно проявилися риси ренесансу в архітектурі замків і палаців, які будувались у XVI — першій половині XVII століть у передмістях магнатів. Наприклад вежі XVI століття Острозького замку увінчані високими атіками і своєрідними коронами з розвиненою аркатурою і декоративним парапетом з фронтонами, волютами і різьбленим декором. Подібні риси мають Меджибізький замок (XVI століття), замки в Бережанах (1534—1554), Ляховичах, Заславлі, Любчі. Ще більш явно риси ренесансу притаманні, наприклад, Олицькому замку на Волині з атіком і брамою (1564), Збаразькому замку (1631), який фактично був побудований за проектом визначного італійського архітектора Вінченцо Скамоцці, замку в Чашниках, перебудованому наприкінці XVI століття Мірському замку.

Мінськ на початку XVII століття був оточений земельним валом з бастіонами. Тривалий час місто залишалось дерев'яним, а у 1582 році тут була побудована двоповерхова кам'яна ратуша і декілька кам'яних храмів в стилі бароко (єзуїтський костел Діви Марії, костели монастирів бернардинців і бернардинок).

Зразком оборонного замку у стилі ренесансу є резиденція Сенявських в Бережанах, у вигляді многокутника, до двох сторін якого прибудовані триповерхові житлові приміщення, казарма і каплиця. У 1586—1589 роках Христофором Радзивіллом був побудований Біржайський палац-замок зі штучним озером. У XIV столітті у Вільнюсі побудовані Віленські замки — декілька кам'яних замків для великих литовських князів. У XIV столітті зведені Мідницький замок поблизу Вільнюса з товстими двометровими стінами, п'ятивежевий замок в Орші (1398).

Прийоми фортифікаційної архітектури на територіях, приналежних Речі Посполитій відомі, наприклад, за роботою Юзефа Нароновича-Наронького (1610—1678) «Військове будівництво» («Architectura militaris to jest budownictwo wojenne», 1659), де 10 малюнків з коментарями присвячені будівництву у Великому князівстві Литовському.

Будівельні матеріали

Основними будівельними матеріалами замків слугували дерево, цегла і каміння. Цегла, яка застосовувалась для будівництва монастирів і замків, мала форму тонких і порівняно широких плиток. У писемних джерелах того часу вона називається грецьким словом «плінфа» (грец. plínthos). Глину розминали у великій ямі, потім нею заповнювали дерев'ну форму. Потім цей сирець складали у штабелі і сушили два тижні, після чого обпалювали у спеціальних печах. Пізніше поруч з плінфою почали виготовляти брускову цеглу, яка вже поширилася Європою.

Для фундаменту споруд брали валуни, при змішаній кладці стін — більш-менш плоскі круглі камені, в основному граніт, гнейс чи кварцит. Каміння шліфувалося. Для декоративності іноді використовувався пірофолітовий сланець (так званий червоний шифер) — зокрема, у спорудах Києва, Чернігова, Гродно, Овруча. Також для обробляння іноді використовувався місцевий плитковий вапняк, річковий черепашник. Сполучним матеріалом було вапно, яке отримували обпалюванням. Заповнювачем розчину слугувала дрібно потовчена цегла. В кладці волинських замків крім потовченої цегли як заповнювач використовували ще товчену крейду. При будівництві з валунів і великорозмірної цегли (Новогрудський замок, Лідський замок, Кревський замок, Густинський монастир на Чернігівщині, Троїцький монастир-фортеця у Межирічах) використовували тришарову кладку (2 цегляні стіни, а між ними забутування з дрібного каміння і битої цегли, залите вапняним розчином).

Для підлоги в замках, монастирях і палацах використовували полив'яні керамічні кахлі. Їх укладали діагонально по відношенню до осі будівлі, вкривали поливою одного з кольорів — жовтого, зеленого чи вишнево-коричневого. Були також кахлі з різнокольоровим розписом, з орнаментом.

До кладки склепінь будівель часто включали керамічні посудини. В сучасній архітектурі їх називають голосниками. Вони слугували не тільки для покращення акустики будівлі, але й полегшували вагу склепінь. Голосники є у спорудах Волині, Чернігова, Полоцька. Багато їх закладено, приміром, в стіни Коложанської церкви.

Міське будівництво

Необхідність захисту визначила й вигляд середньовічного міста. Всю міську територію оточували зовнішні укріплення, до системи укріплень включалися ріки, водойми.