Білору́ська мо́ва (біл. беларуская мова, biełaruskaja mova, ; історичні назви — литóвська, руська, кри́вицькаКатлярчук А.. Чаму беларусы не апанавалі літоўскай спадчыны // Arche № 2 (25) — 2003.Дубавец С., Сагановіч Г. Старажытная Літва і сучасная Летува // З гісторыяй на «Вы». Выпуск 2. Менск, 1994.Зайкоўскі Э. Літва гістарычная… // Народная Воля № 99—100, 30.06.2009) — східнослов'янська мова індоєвропейської мовної сім'ї, одна з слов'янських мов, що входять до більшої балто-слов'янської гілки. Національна мова білорусів і державна мова Республіки Білорусь, поряд з російською. Загальна кількість носіїв — близько 5 мільйонів, нею розмовляють білоруси та деякі інші представники автохтонного населення Східної Європи.
Білоруська мова має багато спільних рис з українською, ці мови загалом взаємозрозумілі. У XIV—XVIII століттях на території України та Білорусі писали спільною літературною мовою — руськоюЗапрудскі, С. Назвы беларускай мовы ў працах даследчыкаў пачатку ХІХ ст. / С. Запрудскі // Беларуская мова і мовазнаўства: ХІХ стагоддзе/ пад агул. Рэд. М. Р. Прыгодзіча. — Мінск: БДУ, 2013. — С. 81—111., яку тепер у цих країнах називають відповідно староукраїнською та старобілоруською. За лексикою вона генетично найближча до української мови, приблизно 84 % спільної лексикиМови Європи: відстані між мовами за словниковим складом. .
Поряд із більш розповсюдженою та офіційно прийнятою кирилицею, історично вживалася також традиційна білоруська латинська абеткаВячорка В. SŁUCAK. Ці Slutsk? Беларуская лацінка, трансьліт і рэпутацыя слаўнага гораду, Радыё Свабода, 28 травня 2020 г.. У 1990-х та 2000-х роках склалися дві білоруські орфографії: класичний правопис (тарашкевиця) та офіційний правопис (наркомівка).
Після відновлення незалежності Білорусі 1991 року й до 1995-го білоруська була єдиною державною мовою країни. За даними першого перепису населення Білорусі 1999 року, 36,7 % (близько 3,686 мільйонів осіб) населення країни вказали білоруську як «мову, яку вживають удома» та 85,6 % (близько 6,984 мільйонів осіб) — як «рідну мову»Дані перепису 1999 року З них бл. 3,370 млн (41,3 %) — білоруси, а бл. 257 тис. — представники інших національностей (росіяни, поляки, українці, євреї).. Інші джерела, як Ethnologue, подають близько 2,5 мільйонів активних мовців. Згідно з урядовим дослідженням 2009 року, близько 29,4 % білорусів можуть писати, розмовляти та читати білоруською, тоді як 52,5 % можуть тільки читати й розмовляти.
Кількість носіїв білоруської мови постійно зменшується, а навчання нею скорочується. Зокрема, в обласних центрах Білорусі немає жодної цілком білоруськомовної школи. Між 1994/95 і 2024/25 навчальними роками частка учнів, що здобувають загальну середню освіту в школах і класах з білоруською мовою викладання, скоротилася з 40,6 % до 8,2 %Численность учащихся в дневных учреждениях общего среднего образования по языку обучения по территории Республики Беларусь — Національний статистичний комітет Республіки Білорусь.
Походження
Праностратична мова Праєвразійська мова Праіндоєвропейська мова Прабалтослов'янська мова Праслов'янська мова Давньоруська мова Руська (старобілоруська) мова Білоруська мова
Класифікація За генеалогічною класифікацією білоруська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї.
Найближча генеалогічно до білоруської мова — українськаБеларуска-украінскіе ізалексы. — Мінск, 1971. — 125 с.Сцяцко П. У. Словаутваральныя регіяналізмы беларускай мовы, агульные з украінскай мовай // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови. Тези доповідей. — Ужгород, 1978. — С. 66—67.Янкова Т. С. Із спостережень над перехідними говірками між українською та білоруською мовами (за матеріалами фразеології) // Праці ХІІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1971. — С. 382—388. (починаючи з IX—XI століття обидві мови частково формувалися на спільній діалектній базі, зокрема північна діалектна група української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мовиБузук П. Взаємовідносини між укр. та білорус. мовами. «Зап. Істор.-філол. відділу УАН», 1926, кн. 7—8, обидва народи до XVI століття мали спільну писемну книжну руську мову)Гумецька Л. Л. Уваги до укр.-білорус. мовних зв'язків періоду XIV — XVII ст. // Дослідження з укр. та рос. мов. К., 1964Анічэнка У. В. Беларус.-укр. пісьмовамоуныя сувязі. Мінск, 1969.
Діалекти південно-західної Білорусі належать до поліських говорів української мови.
Назва Існує низка імен, під якими відома білоруська мова, як сучасна, так і історична. Деякі з найнеподібніших — з давньобілоруського періоду.
Офіційна
Білоруська — етнонім і топонім «Біла Русь». У силу ряду історичних змін, як-от припинення існування Великого Князівства Литовського, входження в склад Російської Імперії та популяризація топонімів «Біла Русь» і «Чорна Русь» склалися сучасні назви мови, народу і держави: «білоруська мова», «білоруси», «Білорусь». Білорусинська — її еквівалент, тобто — словесний переклад частин складеного слова білоруська.
Історична
Руська ( — історична назва білоруської мови. Литовська ( — історична назва білоруської мови. Згідно з етнографічними дослідженнями, здійсненими на Мінщині в 1886 році, городяни називали білоруську мову литвинською. (Див. литвинство) Великолитовська (— запропонована і використана Яном Станкевичем з 1960-х років, покликана розлучитися з «зменшувальною традицією назви, пов'язаної з московитською традицією називати білоруські землі», і стосуватися «великої традиції білоруської державности»Вячорка В. Як беларусы называлі сябе і сваю мову ў розныя часы? // С. 76.. Кривицька (, ) — походить від назви слов'янського племені кривичів, одного з головних племен в основах формування білоруської нації. Термін створили й уживали в XIX столітті білоруські польськомовні письменники Ярошевич, Нарбут, Рогальський і настійно пропагував Вацлав ЛастовськийСтанкевіч Я. Крыўя-Беларусь у мінуласьці. — Менск: Выданне Беларускае Народнае Самапомачы, 1942.. Ян Чечот називав білоруську мову «слов'яно-кривицькою мовою».
Народна мова
Проста або тутешня ( — вживалася переважно в часи, що передували загальному визнанню існування білоруської мови та нації загалом. Цей термін все ще можна зустріти до кінця 1930-х років, наприклад, на заході Білорусі. Проста чорнорусинська/чорноруська () — вживалась на початку XIX століття російським дослідником Барановським і віднесена до сучасної народної білоруської мовиAcc. to: Улащик Н. Введение в белорусско-литовское летописание. — Moscow, 1980..
Історія
Руська (старобілоруська / староукраїнська мова) мова — попередниця сучасної білоруської мови, була державною мовою Великого Князівства Литовського. «Старобілоруською» мовою написано не тільки офіційні документи, а й красне письменство.
На формування білоруської мови вплинули говори давніх радимичів, дреговичів, смоленських і полоцьких кривичів і, можливо, сіверян. Певну субстратну роль зіграли говори балтів — ятвягів, пруссів тощо.
До XIV століття у Великому князівстві Литовському, Руському, Жемайтійському тощо сформувалась офіційна літературна руська мова, яку тепер у білоруській називають старобілоруською мовою, а в українській — староукраїнською. У такому вигляді вона набула значення офіційної письмової мови Великого Князівства Литовського і зберігала свій державний статус до 1696 року. У період свого існування руська мова була широко відома як «рус(ь)ка(я) мова» або «проста(я) мова». Руською мовою написано величезний корпус текстів: Вислицький статут (1423—1438), Статут Казимира Ягайловича (1468), Статут Великого князівства Литовського (його перша (1529), друга (1566) і третя (1588) редакції), Трибунал Великого князівства Литовського (1581), більшість документів з майже 600-томного державного архіву (метрики) Великого князівства Литовського, різні юридичні документи (заповіту, права на власність, підтвердження шляхетства, опису шляхетських маєтків та ін.) Нею перекладали святе Письмо (Франциск Скорина, Василь Тяпинський, Симон Будний тощо), загальноєвропейську художню літературу (Повість про Трішчане, Повість про Трою, Повість про Бову, Повість про Скандербега) і багато іншого.
Підписання Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським (1569 року) призвело до поступового усунення руської мови з державного вжитку (із заміною польською, яка й собі після поділу Речі Посполитої поступилася місцем російській); водночас завмирає і літературно-письмова творчість руською мовою. Народно-діалектна розмовна білоруська мова далі була, як і до того, мовою сільських народних мас і фольклору, протистоячи двом впливам: російському зі сходу і польському із заходу.
Тільки у другій половині XIX століття з'являються літературні твори сучасною білоруською літературною мовою: «Енеїда навиворіт» Вікентія Равінского, гумористична віршована поема Костянтина Вереніцин «Тарас на Парнасі», літературні твори Вінцента Дуніна-Марцинкевича, Вінцента Каратинского, Костянтина Калиновського, Францішека Богушевича, Ольгерда Обуховича, Янки Лучини, Адама Гуриновича, Олександра Єльського та інших. Через розрив писемної традиції наприкінці XVIII — початку XIX століть новочасну білоруську літературну мову відновлено в XIX столітті на основі білоруських усно-розмовних народних діалектів, без безпосереднього зв'язку з літературно-писемною традицією руської літературно-писемної мови. В основі сучасної білоруської літературної мови лежать середньобілоруські діалекти, у яких поєднуються окремі риси, властиві сусіднім говорам північно-східного і південно-західного діалектів білоруської народно-діалектної мови.
Після революції 1905 року влада Російської імперії офіційно дозволила видавати білоруською мовою газети, журнали й книжки. У науці до XX століття білоруські говірки вважалися частиною російської мови, зі статусом самостійного наріччя чи навіть «білоруське наріччя, на якому говорять білоруси, з фонетики і морфології є галуззю акаючої південно-великоросійської говірки» (С. К. Булич, Енциклопедія Брокгауза й Ефрона). Офіційне визнання і вживання в різних сферах життєдіяльности сучасна літературна мова одержала головним чином після 1917 року. Граматику для сучасної білоруської літературної мови видав 1918 року викладач давньогрецької і латинської мов Петербурзького університету Броніслав Тарашкевич.
Білоруська мова стала офіційною мовою Білоруської Народної Республіки, яка припинила своє існування через більшовицьку окупацію та анексію й пізніше утворенням на її місці Литовсько-Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, а потім Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки. У 1920-ті роки поряд з їдишем, польською та російською мовами білоруська була однією з офіційних мов БРСР (деякий час гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» було написаним на гербі БРСР всіма чотирма мовами). Потім білоруську мову фактично вживали як одну з двох офіційних мов БРСР поряд з російською. У липні 1924 року в БРСР почалася політика білорусизації, яка тривала до осені 1928 року (до видання постанови ЦК КП (б) Білорусі про посилення критики буржуазного націоналізму).
У 1933 році в БРСР проведено реформу білоруського правопису, яка штучно зблизила білоруську та російську мови. Класичний правопис білоруської мови, а також латинський алфавіт і далі вживали на заході Білорусі (до 17 вересня 1939 року) і в еміграції.