Голоко́ст (з , «всеспалення»), відомий також як Шоа́ (, «катастрофа») у широкому значенні — цілеспрямована політика нацистського режиму на знищення етнічних і соціальних груп у Європі за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих; у вузькому значенні — геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв, організований Нацистською Німеччиною та її колабораціоністами протягом 1933—1945 років.
Як жертв Голокосту зазвичай сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих спільнот (роми, гомосексуали, масони, безнадійно хворі тощо).
Кількість жертв Голокосту в ширшому розумінні є значно вищою. Голокост був складовою нацистської расової політики в Німеччині часів тоталітарної диктатури НСДАП.
Етимологія Слово «голокост» походить через і від . Воно становить форму середнього роду іменника ὁλόκαυστος, утвореного від ὅλος — «цілий», або «цілковитий» та καύστος — «спалений», «спопелений» (в контексті ритуального жертвоприношення). Вимова «голокост» пов'язана із посередництвом англійської мови під час запозичення (у разі запозичення прямо з латини або грецької мало бути «голокавст», «олокавст»); форма «холокост» — з додатковим посередництвом і російської мови. Спочатку слово «голокост» мало релігійний підтекст, але також вживалося упродовж сторіч стосовно катастроф та великого лиха переважно пов'язаних із пожежами. До прикладу, крім іншого, його використовували на позначання геноциду вірменів османами 1909 р., для Лувенської різні серпня 1914 р., для опису великих пожеж в Міннесоті (США), 1918 р. тощо. Уже в середині 20 сторіччя слово «голокост» вживали в пресі щодо хвилі терору проти єврейського населення Європи початого Адольфом Гітлером. Із середини 50-х років 20 сторіччя слово «Голокост» загальновживане стосовно політики винищення нацистами під час Другої Світової Війни євреїв та інших народів Європи. У такому сенсі сучасне слово «Голокост», на відміну від іншого його значення, пишемо з великої літери.
Властиві риси Голокосту На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав декілька властивих рис, які відрізняють його від попередніх:
На відміну від голокостів минулих сторіч, під час нацистського Голокосту було знищено, доволі часто — планомірно, мільйони людей на великому географічному просторі. Для цієї мети було збудовано табори смерті в багатьох країнах Європи, де запроваджувалась система винищення. Іншою властивою рисою Голокосту є використання расистських теорій та псевдонаукових теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Широко використовувалася також теорія т. зв. «соціального дарвінізму» — твердження, що винищування людей було продовженням Теорії Еволюції Дарвіна. Сильні народи чи раси згідно з цією теорією, нібито, природно прагнули знищити неповноцінних, які згідно з теорією еволюції мали зникнути й поступитись життєвим простором сильним расам. Для проведення Голокосту використовували ефективні та нові на той час методи знищення. До прикладу, нові види хімічних та механічних засобів вбивства, будували крематорії, використовувалися рахувальні машини з перфокартами для контролю над кількістю знищених тощо. Нацистський Голокост також відрізняється своєю жорстокістю. Існують численні приклади використання полонених для медичних експериментів, тортур тощо. Властивою рисою Голокосту є також терор проти всіх верств мирних мешканців і дітей також. У намаганні підтримувати «чистоту раси», терору та винищенню підлягали деякі види хворих, особи із психічними вадами та гомосексуали.
Геноцид єврейського народу (Шоа)
Шоа ( — лихо, катастрофа) — термін, що вживається євреями на івриті і рідше на деяких інших мовах для позначення політики німецьких нацистів по планомірному знищенню єврейського етносу; замінює (поряд з терміном «Катастрофа») собою менш коректний термін «голокост». У 2005 р. в інтерв'ю Бі-Бі-Сі Елі Візель заявив, що відмовляється від вживання слова «голокост» стосовно євреїв. У їдиші, однак, у цьому значенні використовується інший термін — дрітер хурбн ( — третє руйнування, специфічно катастрофічні події в історії єврейського народу, починаючи з руйнування Першого та Другого єрусалимських храмів). </small>
Жертви За критеріями ізраїльського Інституту Катастрофи і героїзму Яд Вашем, жертвами Шоа вважаються ті, «хто жив на окупованих територіях в умовах нацистського режиму і був знищений/загинув у місцях масових розстрілів, в таборах, ґетто, у в'язницях, у притулках, лісах, а також убитий при спробі опору (організованого чи ні), як учасник партизанського руху, підпілля, повстання, при спробі нелегального перетину кордону або втечі, від рук нацистів і/або їхніх допомагальників (включаючи місцеве населення або членів)». Крім того, до їх числа входять ті, «хто перебував на захоплених територіях і убитий/загинув в результаті прямого зіткнення з озброєними силами Німеччини та її союзників, в результаті бомбардувань, втечі, під час евакуації в 1941-42 рр..».
Статистика Традиційно жертвами Шоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи«Holocaust» , Енциклопедія БританікаThe Trial of German Major War Criminals. Sitting at Nuremberg, Germany. December 3 to December 14, 1945. Twentieth Day: Friday, 14th December, 1945 (Part 5 of 9) , The Nizkor Projec http://www.history.org.ua/?termin=Golokost Енциклопедія історії України, стаття «Голокост». Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення або знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. У Національному Меморіалі Катастрофи (Шоа) та Героїзму «Яд ва-Шем» в Єрусалимі зберігаються персональні документи, що свідчать про приблизно 4 мільйони жертв, поіменно ідентифікованих. Неповнота даних пояснюється тим, що часто єврейські громади знищували цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей, і ті, що вижили, відмовлялися повідомляти про своїх рідних як про померлих, сподіваючись на зустріч з ними. Величезну кількість людей було знищено на окупованій території СРСР, куди доступ зарубіжним дослідникам був закритий і де говорили про загиблих просто як про «радянських громадян», замовчуючи їхнє походження.
Основне джерело статистичних даних про Катастрофу європейського єврейства — порівняння передвоєнних переписів населення з післявоєнними переписами і оцінками. За оцінками «Енциклопедії Голокосту» (видана музеєм Яд-Вашем), загинуло до 3 мільйонів польських євреїв, 1,2 мільйона радянських євреїв (енциклопедія наводить роздільну статистику щодо СРСР і країн Балтії), з них 140 тисяч євреїв Литви і 70 тисяч євреїв Латвії ; 560 000 євреїв Угорщини, 280 тисяч Румунії, 140 тисяч Німеччини, 100 тисяч Нідерландів, 80 тисяч євреїв Франції, 80 тисяч Чехії, 70 тисяч Словаччини 65 тис. Греції, 60 тисяч — Югославії. У Білорусі було знищено понад 800 тисяч євреїв.
Спроба встановити точне число жертв «остаточного рішення» пов'язана з надзвичайними труднощами як через відсутність перевірених даних про масштаби геноциду на ряді територій (особливо Східної Європи), так і через різного визначення кордонів держав і поняття «громадянство».
Навіть при визначенні числа жертв Освенціма, де вели частковий облік в'язнів, називають різні цифри: чотири мільйони (Нюрнберзький процес головних військових злочинців (1946);, два-три мільйони (за даними табірних есесівців П. Броада і Ф. Ентресса); 3800000 (чехословацькі вчені О. Краус і Е. Кулька), один мільйон (Р. Хільберга), два мільйони (Люсі Давидович, М. Гілберт); 1,1-1,5 млн (Ф. Піпер, Польща) ; 1,4-1,5 млн. (Г. Уеллерс, США, І. Бауер, Ізраїль).
Тим більше неможливо встановити число жертв масових страт, що охоплювали, поряд з місцевим єврейським населенням, безліч жителів-неєвреїв. Заходи секретності, зроблені в ході реалізації «остаточного рішення», недолік статистичних даних (наприклад, про кількість євреїв, які загинули під час втечі з окупованих територій, чи євреїв-військовополонених, убитих за расовими мотивами), а також багаторічне замовчування Катастрофи європейського єврейства в СРСР ускладнюють уточнення його загальних масштабів.
Порівняння чисельності євреїв в країнах Європи до і після війни, проведене в 1949 році Світовим єврейським конгресом, привело до висновку, що число загиблих в Катастрофі становить шість мільйонів людей; це число закріплено у вироках Нюрнберзького процесу головних військових злочинців, процесу Ейхмана і визнано більшістю учасників Міжнародної наради вчених з питань статистики Катастрофи (Париж (1987), де обговорювали кількості від 4,2 млн (за Г. Рейтлінгером) до шести мільйонів (за М. Маррус та іншими).
Лев Поляков наводить німецькі дані часів війни, на підставі яких, з урахуванням демографічних наслідків расової політики нацистів (падіння народжуваності переслідуваних євреїв і знищення дітей), він оцінює загальні втрати єврейського народу приблизно у вісім мільйонів. Німецький вчений Р. Руммель в 1992 році опублікував демографічне дослідження, в якому оцінив число загиблих євреїв від 4 млн 204 тис. до семи мільйонів, вважаючи найвірогіднішою цифру 5 млн 563 тис. За підрахунком Я. Робінзона, загинуло близько 5 млн 821 тис. євреїв.
Рауль Хільберг визначає число загиблих в 5,1 млн людей («Знищення європейського єврейства», 1961). Ці підрахунки не беруть до уваги даних про смерть серед колишніх в'язнів таборів на початку після звільнення, хоча безсумнівно, що багато з них загинули внаслідок перенесених мук і хвороб, набутих в таборах. Єгуда Бауер називає цифри 5,6-5,85 млн людей.
Періодизація голокосту Згідно зі свідченнями Міжнародному трибуналу співробітника СС Дітера Висліцені, переслідування і знищення євреїв поділялося на три етапи: "до 1940 року … — вирішити єврейське питання в Німеччині та зайнятих нею областях за допомогою планового виселення. Друга фаза почалася з того часу: концентрація всіх євреїв у Польщі та інших зайнятих Німеччиною східних областях, і причому у формі гетто. Цей період тривав приблизно до початку 1942 року. Третім періодом було так зване остаточне вирішення єврейського питання, тобто планомірне знищення єврейського народу.Штандартенфюрер СС Дітер Висліцені стверджував, що під терміном «остаточне рішення» розумілося саме фізичне знищення євреїв і він бачив наказ про це, підписаний Генріхом Гіммлером.
Коротка єврейська енциклопедія розглядає голокост в 4 етапи: Січень 1933 — серпень 1939 — з моменту, коли Гітлер став рейхсканцлером Німеччини і до нападу на Польщу Вересень 1939 — червень 1941 — з моменту включення західної Польщі до складу рейху і створення «Генерал-губернаторства» до нападу на СРСР Червень 1941 — осінь 1943 — з моменту нападу на СРСР і до повного знищення гетто на його території Зима 1943 — травень 1945 — з початку масової депортації євреїв Західної Європи до таборів смерті і до кінця війни.
Становище євреїв у Німеччині в 1933—1939 роках Незважаючи на явно дискримінаційну антисемітську політику щодо євреїв, геноцид розпочався далеко не відразу після приходу нацистів до влади. Нацисти прагнули видавити євреїв з країни, проте часто їм було просто нікуди їхати. Для євреїв Європи, за відомим висловом Хаїма Вейцмана (згодом — першого президента Ізраїлю), «світ розділився на два табори: на країни, які не бажають мати у себе євреїв, і країни, які не бажають впускати їх у свою країну».. Міжнародна конференція з питань біженців у Евіані (Франція) в липні 1938 року, скликана з ініціативи президента США Франкліна Рузвельта, закінчилася повним провалом. Крім Домініканської республіки, жодна з 32 країн, що брали в ній участь, не дала очікуваним біженцям із Німеччини та Австрії ні найменшого шансу. До того ж Британія обмежувала приплив мігрантів у підконтрольну їй Палестину.