Міжнародні відносини Французької Республіки є зовнішніми відносинами французького уряду із зовнішнім світом. Розташована в Західній Європі Франція є однією з основних європейських країн і відіграє видну історичну роль в європейській та міжнародній історії з середньовічних часів. Франція є одним із засновників Організації Об'єднаних Націй, НАТО, і з Європейського об'єднання вугілля і сталі (попередника Європейського союзу). ЇЇ основні союзники Німеччина, Італія, США, інші країни НАТО, і Європейський Союз. У статутному члена Організації Об'єднаних Націй Франція займає одне з постійних місць в Раді Безпеки і є членом більшості своїх спеціалізованих і суміжних установ.
Франція також є одним із засновників Середземноморського союзу і грає ключову роль, як в регіональній, так і в глобальній світовій політиці.
П'ята Республіка з 1981 року
Франсуа Міттеран: 1981—1995 рр Франсуа Міттеран, соціаліст, підкреслив єдність Європи та збереження особливих відносин Франції з колишніми колоніями перед «англосаксонським впливом». Частина прийнятої політики була сформульована в Соціалістичній партії (виборча програма на президентських виборах 1981 року). Він мав теплі та ефективні стосунки з консервативним канцлером Німеччини Гельмутом Колем. Вони сприяли французько-німецькому двосторонньому співробітництву в Європі та посилили військове співробітництво між двома країнами.
Зовнішня політика Франції при Жаку Шираку Навесні 1995 р., коли закінчилась 14 річна «ера Міттерана» і президентом Франції став лідер голлістської партії «Об'єднання на підтримку республіки» Жак Ширак, багато аналітиків висловлювали досить обережні припущення про можливі зміни у зовнішньополітичному курсі країни, тим більше, що в своїй передвиборчій риториці керівництво ОПР в останні роки все частіше посилалося на ідейну спадщину генерала де Голля, який спирався на такі постулати, як незалежність і велич Франції, антиамериканізм, привілейоване партнерство з Радянським Союзом, будівництво незалежних сил стримування. Францію не влаштовувало глобальне політичне лідерство США, вона не погоджувалась з тактикою силового тиску і стратегією «превентивних ударів». Як і за часів Шарля де Голя, Франція виступала проти гегемоністської політики, за систему цінностей, яка поділяється усім міжнародним співтовариством. Віддається пріоритет російсько-французьким відносинам у контексті газового питання.
Проте з плином часу виявилось, що відмінності між соціалістами і «неоголлістами» в зовнішньополітичній сфері були не настільки великі і не привели до істотних змін у ній. Як і при президенті Франсуа Міттерані, основним напрямом зовнішньої політики Франції при Ж. Шираку залишалося європейське будівництво. Важливість її середземноморського напрямку була підтверджена тим, що свій перший візит новий президент Франції здійснив у Марокко. Демонструючи лояльність до США, він продовжив лінію на зближення НАТО. Про зв'язок із політикою генерала де Голля нагадало в той період лише рішення Ж. Ширака відновити ядерні випробування на атолі Муруроа в Тихому океані влітку 1995 р. для завершення серії робіт із модернізації французької ядерної зброї. Ці випробування були припинені лише на початку 1996 р. після повного виконання наміченої програми, незважаючи на різкі протести з боку держав Тихоокеанського регіону та світової громадськості.
Певний вплив на зовнішню політику Франції вже при президенті Ж.Шираку справляла і внутрішньополітична ситуація. Прагнучи отримати в Національних зборах переважну більшість своїх прихильників, Ж. Ширак призначив у 1997 р. дострокові парламентські вибори, під час яких зазнала поразки голлістська партія. Більшість голосів було віддано соціалістам, що сформували уряд. У результаті французи отримали третій у сучасній історії приклад «співіснування» президента і уряду, що належать до суперницьких партій. Це позначилось не тільки на внутрішній, але і на зовнішній політиці Франції, оскільки соціалісти активно нав'язували Ж. Шираку своє бачення в цій царині.
Ніколя Саркозі Невдовзі після вступу на посаду президент Саркозі розпочав переговори з колумбійським президентом Альваро Урібе та лівою партизанською партією FARC з приводу звільнення заручників повстанської групи, особливо французько-колумбійського політика Інгред Бетанкур. Згідно з деякими джерелами, сам Саркозі просив Урібе випустити «канцлера» ФАРК Родріго Гранди. Крім того, він оголосив 24 липня 2007 року, що французькі та європейські представники отримали екстрадицію болгарських медсестер, які були затримані в Лівії у своїй країні. В обмін він підписав з Каддафі договори про безпеку, охорону здоров'я та імміграцію — і продав протитанкові ракети «Мілан» за суму у розмірі 230 мільйонів євро (168 мільйонів євро). Контракт був першим, зробленим Лівією з 2004 року, і був узгоджений з MBDA, дочірньою компанією EADS. Ще один контракт на 128 мільйонів євро, на думку Триполі, було б підписано з EADS для радіосистеми TETRA. Соціалістична партія (ПС) та Комуністична партія (ПКФ) піддали критиці «державну справу» та «бартер» з «державою розбійників». Лідер ПС Франсуа Олланд просив відкрити парламентське розслідування.
8 червня 2007 року, під час 33-го саміту країн Великої вісімки в Хайлігендаммі, Саркозі поставив перед собою мету скоротити викиди СО2 на 50 % до 2050 року, щоб запобігти глобальному потеплінню. Потім він поставив перед Міжнародним валютним фондом (МВФ) важливого соціалістичного діяча Домініка Стросс-Кана як європейського кандидата. Критики стверджували, що Саркозі запропонував призначити Стросс-Кана як генерального директора МВФ, щоб позбавити Соціалістичну партію однієї з її більш популярних діячів.
Саркозі нормалізував напружені відносини з НАТО. У 2009 році Франція знову була повністю інтегрованим членом НАТО. Франсуа Олланд продовжував таку ж політику.
Зовнішньополітичний курс Ніколя Саркозі Президентські вибори, що відбулися у Франції в квітні-травні 2007 р.,привели на вищий державний пост представника правлячої більшості, лідера правого політичного об'єднання Союз за народний рух Ніколя Саркозі. Незважаючи на тривале перебування у вищих ешелонах влади, у ході виборчої кампанії Саркозі вдалося створити образ політичного діяча нового покоління, який виступає за всебічне реформування як внутрішньої, як і зовнішньої політики країни. Внутрішні реформи, здійснювані ним, проходять досить болісно, періодично провокуючи вибухи протесту і багатоденні страйки. Лавина критики обрушилась на Саркозі з боку його політичних супротивників. На цьому тлі зовнішня політика дедалі більше привертає увагу французького лідера, і він нерідко вдається до ефективних кроків, покликаних продемонструвати оновлену роль Парижу в міжнародних справах.
Зовнішньополітичний курс сучасної Франції будується навколо декількох ключових ідей. Вона традиційно позиціонує себе як члена «західної демократичної сім'ї», прихильна до ідеалів демократії та захисту прав людини. Поряд з цим, у Парижі вважають, що в умовах постбіполярного світу роль окремих держав зросла, а колишні багатосторонні механізми, які забезпечували узгодження позицій різних країн, стають все менш ефективними. У своєму виступі перед послами 27 серпня 2007 Н. Саркозі особливо підкреслив, що за останні 20 років, які минули після падіння Берлінської стіни, керівники різних держав не змогли створити новий «планетарний порядок» і пристосували колишній порядок до змінених умов. Усе це змушує Францію шукати свої власні шляхи вирішення міжнародних проблем, які відповідають її національним інтересам.
До головних напрямків зовнішньополітичного курсу Франції, яким Н. Саркозі приділяє основну увагу, належить: політика, спрямована на розвиток європейської інтеграції та співпраці з партнерами по ЄС, відносини з США, зміцнення зв'язків із країнами Середземномор'я та діалог з Росією, політика щодо багатосторонніх організацій, а також Китаю, Індії, країн Латинської Америки, Африки, де Париж виявляє зростаючу активність, і ряд інших міжнародних проблем.
Європейський Союз, що переживає труднощі, тим не менше, являє собою значний міжнародний фактор, і Париж більшою мірою, ніж будь-коли, пов'язує з ЄС свої зовнішньополітичні амбіції.
Саркозі приділяє велику увагу поліпшенню відносин з США.
Прагнучи до зміцнення власних позицій, Франція спрямувала зусилля на активізацію зв'язків із країнами Середземномор'я. Реалізація проєкту Середземноморського союзу повинна дозволити їй закріпитися в регіоні, залучити до своїх планів ресурси країн ЄС та підвищити вплив у Євросоюзі як одного з його лідерів.
Франсуа Олланд Соціаліст Франсуа Олланд виграв вибори в 2012 році. Він затвердив загальнонаціональну зовнішню політику у тісній співпраці з Німеччиною щодо протиборчих рухів Росії проти України та відправки військових на боротьбу з радикальними ісламістами в Африці. Він займає жорстку позицію щодо грецької боргової кризи. Франсуа Олланд розпочав дві військові операції в Африці: операція «Сервал» в Малі (французькі збройні сили припинили ісламістське захоплення Бамако, столиці країни); і операція «Сангарис» (щоб відновити мир там, як напруженість між різними релігійними громадами перетворилася на насильницький конфлікт). Франція була також першою європейською нацією, яка приєдналася до Сполучених Штатів, бомбардуючи Ісламську державу Іраку та Левант. Під час президентства, позиції Франції щодо громадянської війни в Сирії та ядерної програми Ірану були названі «хакі».
Еммануель Макрон, 2017 р. — сьогодення Софі Мейньє в 2017 році висловився на тему, чи є Франція актуальною у світових справах:Франція не має такої ж відносної глобальної позиції, як це було раніше. Деколонізація … зменшила територіальні запаси Франції та, отже, її вплив. Інші країни придбали ядерну зброю і розбудували свої армії. Послання «універсальних» цінностей, які мали зовнішня політика Франції, наштовхнуло на багато опору, оскільки інші країни розвинули наступну політичну траєкторію, ніж той, який проповідував Франція. До 1990-х років країна стала, за висловом Стенлі Хоффмана, «звичайною державою, ні справою кошика, ні претендентом». Громадська думка, особливо в Сполучених Штатах, більше не бачить Францію як важливу державу. Останній раз, коли його зовнішня політика знову поставила Францію в світовий проміжок, була на початку втручання Іраку … з відмовою Франції приєднатися до коаліції, керованої США … Насправді, однак, Франція все ще є дуже актуальна влада у світових справах … Франція є країною, що має величезне військове значення в даний час …, Франція також показала, що вона має значення у світових екологічних питаннях з … Паризькою угодою, глобальною угодою щодо скорочення викидів вуглецю. Вибори Трампа в 2016 році можуть посилити вимоги Франції вступити і керувати глобальним екологічним врядуванням, якщо США, як обіцяв новий президент, звільняються від різних політикОпитування свідчать, що американський президент Барак Обама був дуже популярним у Франції, в той час, як Дональд Трамп — навпаки. Наталія Нугайріде стверджує:Однак за цим лежить дипломатична можливість. З огляду на те, що Сполучені Штати дивляться всередину, і Трамп розірвав традиційну книжку закордонних правил … Макрон прагне пожвавити європейський проєкт як спосіб відновлення французького лідерства. Звичайно, французька влада не замінює Американську владу. Але з огляду на імідж Сполучених Штатів, глобальну роль та надійність, що невизначено, європейці відчувають порожнечу, яку хтось повинен заповнити, і Франція вважає, що вона повинна принаймні спробувати це зробити
Участь у міжнародних організаціях