Влодзімєж Іполіт Ґнєвош гербу Равич (; 1838 — 17 лютого 1909) — польський поміщик та політик, громадський діяч, дідич Золотого Потоку.

Життєпис

Народився 1838 року. Син Александра та його дружини Кароліни з Осташевських () Ґнєвошів. Виховувався в маєтку в родинному Тшцянцю () у Добромильському повіті Королівства Галичини та Володимирії.

Замолоду служив офіцером війська Австрійської імперії. 20 вересня 1875 р. в ЯссахSkrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 242. купив маєток у місті Золотий Потік (від імені 10 попередніх співвласників — жидів Фрідманів з роду цадиків Садгори, яких представляв Абрагам Янкель Фрідман), став тут постійно мешкати. 1876 року половину маєтку переписав на дружину Марію.Там само. Брав участь в діяльності «Галицького товариства господарчого» (член від 1874 року, член комітету в 1885—1904 рр.), в «Товаристві кредитовім земськім» (заступник, потім президент окружного виділу в Бучачі (1883—1907 рр.), в товаристві забезпечень взаємних (член ради надзірної (наглядової) 1882—1908 рр., віцепрезидент 1898—1905 рр.), Товаристві бджолино-городному (президент у Бродах у 1880 р., член головної управи 1890—1893 рр.), Товаристві кулок рільничих (член головного виділу 1893 р.), ліги допомоги промислової (член виділу 1907—1908 рр.). У 1875—1876 рр. працював у повітовій раді Городенки, у 1880—1885 рр. — у Бучачі (як член виділу з курії великої власності), 1898—1905 рр. — член ради ґмін міських у Бучачі.

З дозволу Окружного суду мав повноваження (1880—1894 рр., 1899—1907 рр.) окружного таксатора земських маєтностей. 1906 року став членом надзірної (наглядової) ради «Уніон-банку» у Львові. З 1875 року цісарсько-королівський шамбелян.

У 1891—1907 роках був послом Ради панів Райхсрату від курії великої власності округу Сянік. Один з провідних польських діячів, під кінець життя став близьким до народних демократів. 1903 року захищав засади єдності армії Австро-Угорщини проти автономістів. Під час дискусії з Ігнацієм Дашинським казав: «Так, є чорно-жовтим!»

8 листопада 1898 року всенімецький посол Вольф, критикуючи сторонництво урядове, назвав поляків з трибуни народом (); В. І. Ґнєвош, визначений для цього Польським колом райхсрату, сказав, що такий вуличник як Вольф, не має права ображати поляків. Відбулась дуель на шаблях, в якій В. Ґнєвош був поранений в плече (), що дало йому значну популярність у краї. Під кінець життя склав з себе значну частку повноважень.

Сприяв будівництву в Золотому Потоці «ратуші», яку в заповіті передав для користування Товариству шкіл людових(народних). Причетний до будівництва державної гімназії в Бучачі та колонії літніх у Риманові. Надав кошти для будівництва Церкви Святої Трійці в Золотому Потоці.

Помер 1909 року, похований на Личаківському цвинтарі Львова.

Відзнаки У 1898 році нагороджений орденом Залізної Корони III ступеняOdznaczenia jubileuszowe // Nowa Reforma, Nr 277 z 3 grudnia 1898. — S. 5..

Сім'я Був одружений з Марією Кшечунович вірменського походження. Діти: Александер (25.07.1873 — 30.09.1930, Золотий Потік), дідич Золотого Потоку, дружина — Ружа Цєнська, кузина кс. Яна Ценського Гелена (1874—1947) Ядвіґа (1875—1936), дружина Шавловського Влодзімеж Міхал (16.04.1876 — 1944), дружини: Ґоленґйовська (померла у 26 років), Котковська Ян Люц'ян (11.02.1881 — 04.1882)Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 245.

Примітки

Джерела Lasocki Z., Kieniewicz S. Gniewosz Włodzimierz Hipolit (1838—1909) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1959. — T. VIII/2. — Zeszyt 37. — S. 149. Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5.